Сервал

• Вага: 7–18 кг
• Довжина тіла: 59–100 см
• Довжина хвоста: 28–38 см
• Тривалість життя: до 22 років
• Розмір приплоду: 2–4 кошенята

Опис

За генетичними ознаками сервал (Leptailurus serval) близько споріднений з африканською золотою кішкою (Caracal aurata) та каракалом (Caracal caracal). Новітніх морфологічних і молекулярних досліджень не проводилося. Якщо філогеографічні закономірності, виявлені в левів, гепардів і саванних копитних, стосуються також сервала, то можна виокремити три підвиди:

• Leptailurus serval serval у Південній Африці
• Leptailurus serval constantinus у Західній та Центральній Африці
• Leptailurus serval lipostictus у Східній Африці
  Щоб уточнити цю географічну варіацію, потрібні подальші дослідження.

Забарвлення хутра сервала блідо-жовте, жовто-коричневе або рудувато-коричневе, з чорними плямами на боках. Розмір плям залежить від регіону: від дрібних, як ластовиння, до великих поодиноких. На шиї та плечах плями часто зливаються в смуги. Нижня частина тіла — білувато-жовта й без плям. Чорних (меланістичних) сервалів добре вивчено переважно у високогірних районах Східної Африки, зокрема на хребті Абердер (північніше від Найробі) та на Ефіопському нагір’ї. Існує також рідкісний серваліновий морф із дрібними плямами. Досі його спостерігали лише в Демократичній Республіці Конго та на південному заході Уганди. Цей візерунок хутра, імовірно, пов’язаний із густою рослинністю та вторинними лісами.

Сервал добре пристосований до полювання на дрібну здобич у високій траві завдяки струнким і відносно довгим ногам та видовженій шиї. Задні лапи довші за передні. Передні лапи рухливі, з міцними вигнутими втяжними кігтями для лову мишей і щурів. Голова маленька й витончена. Вуха великі, розташовані високо й близько одне від одного, прикрашені білою смугою на чорному тлі. Вушні раковини добре розвинені: їхня довжина сягає близько 22 % довжини черепа. Хвіст відносно короткий.

Статус і поширення

У Червоному списку МСОП сервал має статус «Найменше занепокоєння». Він широко поширений, а нові спостереження виду свідчать про можливе розширення ареалу та повторне заселення деяких районів (зокрема в Південній Африці, Габоні та Камеруні). Чисельність популяції вважають стабільною в межах усього ареалу. Проте, ймовірно, сервал ніде не трапляється у великій кількості, окрім Північної Танзанії, де його вважають звичайним видом. У деяких країнах сервали вважаються рідкісними; наприклад, у Сенегалі сервал може належати до категорії «На межі зникнення». Сервалів часто спостерігають у національних парках та заповідниках, але стан популяції поза межами таких територій, особливо в Північній Африці, недостатньо відомий. Припускають, що сервал може бути досить поширеним у придатних оселищах, оскільки він добре адаптується до змінених ландшафтів, якщо є достатньо здобичі та укриттів. Єдина популяція вздовж середземноморського узбережжя в Марокко, Алжирі та Тунісі (реінтродукована) класифікується як регіонально «На межі зникнення». Ця ізольована популяція налічує менше ніж 250 статевозрілих особин, якщо вона ще існує.

Оцінки щільності популяції суттєво різняться за регіонами. На антропогенних водно-болотних угіддях Південної Африки щільність становила 76–101 особина на 100 км², у кратері Нгоронґоро в Танзанії мінімальна щільність становила 42 особини на 100 км², на сільськогосподарських угіддях у Південній Африці — 8 сервалів на 100 км², а в Національному парку Луамбе в Замбії — 10 особин на 100 км². У Намібії щільність була дуже низькою в Національному парку Кхаудум (1,28 особини на 100 км²) та Північному комплексі Мудуму (0,63 особини на 100 км²).

Сервал трапляється в 34 африканських країнах. Він населяє всю Африку на південь від Сахари, за винятком тропічних дощових лісів та пустелі Сахара. Його також можна побачити в Алжирі та Марокко. На південь від Сахари він мешкає на великій території, а нещодавно його знову виявили в Габоні, центральній Намібії, східній частині Центральноафриканської Республіки, центральній Південній Африці, Північно-Західній провінції ПАР та на південному заході Уганди.

Середовище існування

Сервал населяє різноманітні трав’янисті угруповання, зокрема очеретяні зарості, болота, трав’янисті савани чи заболочені луки, а також ліси. Сервал надає перевагу вологим оселищам і часто трапляється в заплавних біотопах. Через таку прив’язаність до постійних джерел води його поширення має обмежений характер. Сервал не зустрічається в пустельних середовищах або в дощових лісах Центральної Африки, але може проникати в густі ліси вздовж водних шляхів та через трав’янисті ділянки. У Північній Африці його спостерігали в різних біотопах — від напівпустель до коркових дубових лісів середземноморського узбережжя. Сервала спостерігали на висоті до 3200 м в Ефіопії та до 3800 м у Кенії.

Він може навіть отримувати користь від деградації лісів і їхнього перетворення на луки. Сервалів спостерігали у високій щільності на деградованих сільськогосподарських землях, що може бути наслідком зменшення популяцій більших хижаків, відсутності переслідування (браконьєрства, загибелі на дорогах) та великої кількості дрібної здобичі. У Габоні сервалів спостерігали на лісосічній дорозі в мозаїчному середовищі, що поєднує дощові ліси й савани.

Екологія та поведінка

Сервал веде поодинокий, територіальний спосіб життя. Він активний переважно в сутінках та вночі, відпочиває опівдні, а іноді й уночі. Однак дослідження показали, що самиці активніші вдень, імовірно, щоб уникнути плямистих гієн, які полюють на їхніх кошенят. У денну спеку сервал часто відпочиває в покинутих норах трубкозубів або під тінистими кущами. Проте в сезон дощів сервал також полює вдень, а самиці з кошенятами збільшують денну мисливську активність. Сервали формують свої території так, щоб уникати африканських золотих кішок, і, спеціалізуючись на дрібнішій здобичі, зменшують міжвидову конкуренцію та перекриття раціонів.

Території сервалів зберігаються протягом 4–9 років. Самці мають більші території, ніж самиці. У Нгоронґоро (Танзанія) мінімальна площа території становила 11,6 км² у дорослого самця та 9,5 км² у дорослої самиці протягом чотирьох років спостережень. У Дракенсберзькому Мідлендсі території сягали від 38 до 46 км² у самців і від 6 до 7 км² у самиць. Території самців, схоже, перетинаються з ділянками самиць, тоді як ділянки самиць майже не перетинаються. На ранчо в Південній Африці території сягали 16–20 км² для двох дорослих самиць та 31,5 км² для одного самця. У районах Південної Африки з високою щільністю сервалів території становили 1–2 км². Самці частіше, ніж самиці, позначають свою територію запахом. Агресивна поведінка між сервалами трапляється рідко.

Сервал здебільшого шукає здобич у високій траві чи очеретах, орієнтуючись на слух. Завдяки великим вухам і гострому слуху він точно визначає місцезнаходження здобичі та є вправним мисливцем на дрібних ссавців і птахів. Він робить характерний високий стрибок, накидаючись на жертву, і завдає удару під час приземлення, щоб жертва не втекла в густій рослинності. Один стрибок може бути завдовжки 1–4 м і сягати понад 1 м заввишки. Дорослі тварини можуть стрибати до 3 м угору з місця. Інший тип стрибка — вертикальний: птахів і комах він хапає в повітрі, зводячи передні лапи разом або завдаючи удару згори донизу. Ця техніка дозволяє ловити види, недоступні в іншому разі. Сервал також викопує здобич із нір і щілин. Успішність полювання в Нгоронґоро становила в середньому 50 % без суттєвої різниці між денним та нічним полюванням у місячному світлі. Якщо враховувати лише гризунів, успішність може сягати 81 %. Коли сервал не вполює здобич з першої спроби, він кілька разів підстрибує на місці. Якщо птах злітає, сервал швидко ловить його передніми лапами.

Сезонність розмноження слабо виражена, проте піки народжуваності, ймовірно, пов'язані з сезонами дощів, коли щільність здобичі найвища через новий ріст рослинності. Тічка триває 4 дні, а вагітність — 65–75 днів. Статева зрілість настає у віці 18–24 місяців. Розмір приплоду зазвичай коливається від 1 до 5 кошенят. Молоді особини можуть залишатися в межах території свого народження до року й навіть довше. Молодняк відлучається від матері в 3–4 місяці, а стає самостійним у 6–8 місяців. На відміну від багатьох інших котячих, сервал, імовірно, непогано адаптується до сільського господарства та тваринництва, але зменшує денну активність в інтенсивно оброблюваних районах.

Здобич

Сервал полює переважно на дрібних ссавців, особливо гризунів: передусім африканських болотяних щурів (Otomys) та нільських трав’яних щурів (Arvicanthis niloticus). За відсутності щурів сервал полює на дрібніших мишей із середньою вагою близько 70 г. Гризуни становлять 80–90 % раціону. Сервали також полюють на зайців, птахів (ткачиків роду Quelea та астрильдів), рептилій (ящірок, змій), жаб, риб та комах, але переважно коли гризунів бракує. Сервал зазвичай не полює на більшу здобич і лише зрідка вбиває дукерів та дитинчат дрібніших антилоп. Майже дорослі сервали схильні ловити дрібнішу здобич, ніж досвідчені. Рідко нападає на свійську худобу, але іноді вбиває птицю або хапає ягнят чи козенят. У Ботсвані виявили, що сервали полюють на водних хребетних — нільських крокодилів і риб.

Основні загрози

Найбільшу загрозу для сервала становить втрата та деградація водно-болотних угідь, спричинені урбанізацією й змінами в землекористуванні. Такі угіддя забезпечують вищу щільність гризунів порівняно з іншими середовищами та є ключовими осередками територій сервалів. Деградація лучних оселищ через випалювання та надмірний випас худоби призводить до зменшення чисельності дрібних ссавців і, отже, негативно впливає на сервалів. Крім того, розширення дорожньої мережі становить значну загрозу для виживання сервала. На шосе, що перетинає водно-болотні угіддя Південної Африки, щороку реєструють близько п’яти загиблих сервалів на кожні 100 км шляху.

Попри скорочення міжнародної легальної торгівлі, торгівлю шкурами сервала все ще фіксують у багатьох країнах. У Сенегалі, Гамбії та Беніні шкурами торгують у великих кількостях. Хутро сервала часто позначають як «гепарда» або «леопарда». У Марокко торгівля хутром сервала досі зберігається. Це хутро може надходити з іншої країни або свідчити про тривалу присутність сервалів. У Західній Африці хутро використовують у церемоніальних чи медичних цілях. Хутро має високу економічну цінність і переважно продається на місцевих ринках. Масштаби торгівлі невідомі, але вона, здається, орієнтована на внутрішній ринок та туристів. Коли сервала переслідують мисливські собаки, він рятується на деревах, де стає легкою здобиччю для мисливців. Його вбивають леопарди, гієни та леви (Panthera leo).

Зусилля зі збереження та охоронний статус

Сервал внесений до Додатка II CITES. Однак він не охороняється на більшій частині свого ареалу. Полювання заборонено в Алжирі, Ботсвані, Конго, Демократичній Республіці Конго, Кенії, Ліберії, Марокко, Мозамбіку, Нігерії, Руанді, Тунісі та Південній Африці (лише в Капській провінції). Полювання регулюється в Анголі, Буркіна-Фасо, Центральноафриканській Республіці, Гані, Малаві, Сенегалі, Сьєрра-Леоне, Сомалі, Танзанії, Того та Замбії. Він не перебуває під охороною в Кот-д’Івуарі, Лесото, Мавританії, Намібії, Нігері, Судані, Есватіні, Уганді та Зімбабве. Інформація відсутня щодо Бурунді, Чаду, Джибуті та Гвінеї. Не існує спеціалізованих мереж, планів чи проєктів охорони сервала в межах його ареалу.