Пума

• Маса: 30–80 кг
• Довжина тіла: 100–150 см
• Довжина хвоста: 60–90 см
• Тривалість життя: 8–12 років, рідко — понад 12 років
• Розмір приплоду: 1–5 пуменят (зазвичай 2–3)

Опис

Хоча пума належить до великих котячих, її вважають тісніше спорідненою з представниками малих котячих, оскільки в неї немає гнучкої під’язикової кістки та розвинених голосових зв’язок, характерних для підродини пантерових (Pantherinae).
Довгий хребет пуми, подібний до хребта її близького родича — гепарда, забезпечує більшу гнучкість поперекового відділу.
Описано тридцять два підвиди, проте, спираючись на філогеографічні дослідження, спершу виокремлено лише шість:

• Puma concolor couguar у Північній Америці
• Puma concolor costaricensis у Центральній Америці
• Puma concolor capricornensis у східній частині Південної Америки
• Puma concolor concolor у північній частині Південної Америки
• Puma concolor cabrerae у центральній частині Південної Америки
• Puma concolor puma у південній частині Південної Америки

Водночас, за новішими дослідженнями мітохондріальної ДНК, попередньо виокремлено лише два підвиди:

• Puma concolor concolor у Південній Америці
• Puma concolor couguar у Північній та Центральній Америці

Пума має округлу голову, маленькі заокруглені вуха з чорною задньою стороною, струнке тіло, довгі кінцівки й великі лапи. У неї пропорційно найдовші задні лапи серед усіх представників родини котячих. Як і в ягуарунді, забарвлення шерсті пуми може суттєво різнитися навіть у малят з одного приплоду. Шерсть переважно однотонна, а колір змінюється від сріблясто-сірого або рудувато-коричневого до червонуватого та темно-коричневого. Молоді пуми можуть мати смуги або плями.
Меланізм трапляється доволі часто, а альбінізм — рідко.
Хвіст пуми довгий, з чорним кінчиком, а підборіддя, горло та живіт — білі. Її маса залежить від регіону. Пуми, що мешкають у південному Чилі та Канаді, важать удвічі більше, ніж пуми в тропіках, де вони конкурують із ягуарами, що перевищують їхні розміри. Самці важчі за самиць на 40–60 % і можуть сягати маси 120 кг.

Статус і поширення

Пума внесена до Червоного списку МСОП у категорії «Найменше занепокоєння» (Least Concern).
Східний кугуар (Puma concolor couguar), раніше описаний підвид, нині визнаний вимерлим, а флоридську пуму віднесено до підвидів, що перебувають під загрозою зникнення (Endangered) у Північній Америці.
В Аргентині, Бразилії, Колумбії та Перу пума класифікується як вид, близький до загрозливого стану (Near Threatened). У Бразилії підвиди за межами басейну Амазонки класифікуються як вразливі (Vulnerable). У Чилі її охоронний статус невизначений, тому вид занесено до категорії «Недостатньо даних» (Data Deficient).

Пуму винищили на більшій частині сходу США впродовж 200 років після початку європейської колонізації. У Флориді зберігається лише ізольована субпопуляція, що перебуває під загрозою зникнення, чисельність якої оцінюють у 100–180 особин. Кількість підтверджених випадків спостереження пум на північному сході Канади, на Середньому Заході США та на сході Сполучених Штатів зростає, що свідчить про можливе повторне заселення ними цих територій. На початку 1990-х років популяцію пуми в Канаді оцінювали в 3 500–5 000 особин, а на заході США — близько 10 000 особин. Популяції в Центральній та Південній Америці вивчені гірше, тому чисельність пуми в густих тропічних лісах басейну Амазонки досі залишається невідомою. В Уругваї пума вважається такою, що перебуває під великою загрозою зникнення. Щільність популяції коливається від 0,5 до 7 особин на 100 км². Найнижча щільність зареєстрована в посушливих регіонах.

Пума має найбільший географічний ареал серед усіх корінних наземних ссавців Західної півкулі. Вона трапляється від Британської Колумбії (Канада) через Центральну та Південну Америку до південного краю Чилі.

Оцінки щільності популяції пуми

Середовище існування

Пума трапляється в усіх основних типах середовищ існування Америки — від посушливих пустель, напівпосушливих чагарникових земель і холодних хвойних лісів до сезонно затоплюваних саван і тропічних дощових лісів — за винятком кількох густонаселених прибережних регіонів та найвищих ділянок Анд. У південному Перу пуму спостерігали на висоті до 5 800 м. Пума віддає перевагу середовищам зі складною структурою, включно зі скелястими, стрімкими гірськими екосистемами та різноманітними лісами з підліском, але також займає відкриті місця існування, як-от пасовища Патагонії.

Екологія та поведінка

Пума не здатна ревіти, однак може видавати різні звуки, зокрема цвірінькання, шипіння, гарчання й свист, подібно до ягуарунді.
Пуми — поодинокі тварини, переважно нічні, з піками активності на світанку й у сутінках.
Пума — переважно наземний хижак. Водночас вона добре лазить по деревах і часто рятується там, коли її переслідують собаки.
Полює, підкрадаючись до здобичі, й нападає на неї з близької відстані, здебільшого ззаду. Під час полювання вона може долати значні відстані.

Розмноження

Пуми можуть розмножуватися протягом усього року, проте зазвичай спостерігається пік народжень.
Переважна більшість приплодів припадає на теплий період року — у Північній Америці це від квітня до вересня.
Еструс (тічка) триває 8–14 днів, а вагітність — 88–96 днів.
Вік статевої зрілості в самців і самиць становить 24 місяці (інколи 20).
Час першого розмноження, ймовірно, залежить від того, коли самиця зможе утвердити власну територію дорослої особини. У популяції під мисливським тиском у штаті Вайомінг самиці ставали частиною репродуктивної групи лише у віці 3–4 років.
У стабільних популяціях самиці під час еструсу рідко спаровуються більше ніж з одним самцем.
Рівень поповнення популяції становить 1,0–1,3 пуменят на одну самицю, яка розмножується, а міжпологовий інтервал зазвичай становить 18–30 місяців. Молодняк залишається з матір’ю до двох років.
Співвідношення статей дорослих особин зазвичай становить 2:1 (самиць до самців), хоча траплялися як вищі, так і нижчі співвідношення.
Природна смертність дорослих особин є низькою (менш як 5 %).
Смертність від трофейного полювання може бути високою, особливо серед дорослих і молодих самців.
Смертність через внутрішньовидові конфлікти може зростати в популяціях, на які полюють, де новоприбулі особини конкурують за території, а також у популяціях із обмеженими кормовими ресурсами, наприклад, у посушливих пустелях штату Нью-Мексико.
Внутрішньовидова боротьба також може суттєво підвищувати смертність у популяціях із низьким антропогенним впливом.

Здобич

Раціон пуми охоплює широкий спектр здобичі — від комах, птахів і мишей до дикобразів, капібар, вилорогів, вапіті, товсторогів та лосів.
У Північній Америці пуми харчуються переважно копитними, такими, як олені та вапіті, але в інших місцях — дрібнішими тваринами, такими, як здичавілі свині, ракуни, бобри та броненосці.
У штатах Вашингтон і Вайомінг самиці вполювали більше чорнохвостих оленів, ніж самці, а самці — більше вапіті, ніж самиці.
У районах, де пума співіснує та конкурує з більшим за неї ягуаром, вона, схоже, полює здебільшого на дрібних і середніх тварин, таких, як пискухи, зайці, агуті, сумчасті, здичавілі свині, ракуни та броненосці.
У Чилі, де ягуари не трапляються, звичайною здобиччю є олені пуду, південноандські олені, гуанако та інтродуковані європейські зайці.

Основні загрози

Основними загрозами для пуми є втрата та фрагментація середовищ існування, а також переслідування людиною. Вона вже втратила до 50 % свого початкового ареалу. Залишковій субпопуляції у Флориді, що перебуває під загрозою зникнення, найбільше загрожують дороги, які є головною причиною загибелі тварин. Крім того, дороги є значними бар’єрами для переміщення й розселення пум.
Незаконне й нерегульоване полювання на види, якими живиться пума, також є серйозною проблемою.

На пуму інтенсивно полювали протягом століть. До 1930 року її було винищено на схід від Скелястих гір у США та Канаді, за винятком Флориди. На заході США популяції пум загалом відновилися, і на них дозволено полювати в більшості західних штатів. У Каліфорнії вона охороняється.
Схоже, що вид повторно заселяє території на схід від Скелястих гір, із добре задокументованими популяціями в Північній Дакоті, Південній Дакоті та східному Вайомінгу. Вид також розширює свій ареал у провінції Альберта (Канада). У деяких районах конфлікт між пумою та людиною, включно з нападами на свійську худобу та рідкісними нападами на людей, є серйозною проблемою.

Зусилля зі збереження та охоронний статус

Пума занесена до Додатка II СІТЕС. Підвиди P. c. costaricensis і P. c. couguar занесені до Додатка I. Пума охороняється на більшій частині свого ареалу.
Полювання заборонене в Бразилії, Белізі, Болівії, Чилі, Колумбії, Коста-Риці, Французькій Ґвіані, Гватемалі, Гондурасі, Нікарагуа, Панамі, Парагваї, Суринамі, Венесуелі та Уругваї, а також регулюється в Аргентині, Канаді, Мексиці, Перу та Сполучених Штатах.
В Еквадорі, Сальвадорі та Ґаяні пума законодавчо не охороняється.
У Каліфорнії, де мешкає одна з найбільших популяцій пум у Північній Америці, виборці в 1990 році незначною більшістю схвалили ініціативу, винесену на голосування, яка зобов’язала штат заборонити трофейне полювання на пум (раніше дозволене) та виділяти 30 мільйонів доларів США щорічно протягом наступних 30 років на забезпечення середовищ існування для пум та інших видів, що перебувають під загрозою зникнення.
Ізольовану флоридську субпопуляцію поповнили шляхом реінтродукції пум із Техасу; також збудували безпечні переходи для диких тварин, аби скоротити кількість зіткнень із транспортними засобами.
Комісія зі збереження риби та дикої природи штату Флорида нині бере участь у кількох спільних проєктах зі збереження та управління популяцією флоридської пуми. До них належать дослідження демографічних показників, вибору середовища існування та темпів переміщень.
Існує достовірна інформація про охоронний статус пуми на регіональному рівні в Північній Америці. Дослідження та моніторинг добре налагоджені в США й Канаді та посилюються в країнах Латинської Америки. Втім, необхідно впровадити програми для пом’якшення конфліктів між людиною та пумою, порівняльне вивчення нападів пум і ягуарів на свійську худобу та забезпечення зв’язку між популяціями пум.