Ягуар

• Маса: 36–148 кг
• Довжина тіла: 110–170 см
• Довжина хвоста: 44–80 см
• Тривалість життя: до 26 років
• Розмір приплоду: 1–4 ягуаренят

Опис

Ягуар — єдиний сучасний представник роду Panthera в Америці. Раніше описували вісім підвидів ягуара, але новітні генетичні та морфологічні аналізи вказують на існування чотирьох частково ізольованих філогеографічних груп: Мексики й Гватемали; південної частини Центральної Америки; північної частини Південної Америки на північ від Амазонки; південної частини Південної Америки на південь від Амазонки. Тому ягуара визнано монотипним видом.

Ягуар — найбільший представник родини котячих у Америці. Він вирізняється кремезною статурою, непропорційно великою головою й порівняно короткими лапами. Порівняно з іншими великими котячими, ягуар має надзвичайно потужні щелепи. На перший погляд, хутро ягуара нагадує хутро леопарда, але візерунок відрізняється: у ягуара більші розетки з нерівними краями, що оточують одну чи кілька дрібних чорних плям. Основний колір хутра — блідо-жовтий або рудувато-коричневий; хутро на череві, горлі та внутрішньому боці кінцівок біле й вкрите нерегулярними чорними плямами. Хвіст ягуара відносно короткий порівняно з довжиною тіла, плямистий, а від середини до кінчика має кілька чорних кілець. Зафіксовано меланістичних і альбіносних особин, а парагвайських ягуарів раніше ледь не виокремили в підвид на підставі альбіносних форм. Розміри тіла ягуара коливаються залежно від частини його ареалу. Найменші ягуари трапляються в Амазонії, Центральній і Північній Америці, тоді як найбільші особини водяться в Пантаналі та венесуельських Льяносах. Ці відмінності в розмірах, ймовірно, пов’язані з доступністю здобичі в більш відкритих середовищах існування.

Чорних ягуарів називають «onça‑preta», «onça negra», «pantera negra», «yaguara», «pichuna» та «yagua‑hu».

Оцінки щільності популяції ягуара

Статус та поширення

У Червоному списку МСОП ягуар має статус «Близький до загрозливого стану» (Near Threatened). Однак його статус різниться залежно від регіону. Найбільша субпопуляція ягуара мешкає в Амазонії й оцінюється в 57 000–64 000 особин (89 % загальної популяції). Із 34 визначених субпопуляцій ягуара лише амазонська класифікується як така, що належить до категорії «Найменший ризик» (Least Concern). Усі інші субпопуляції ягуара класифікуються як «Під загрозою зникнення» (Endangered) або «Під критичною загрозою зникнення» (Critically Endangered).

Популяції ягуара потребують термінового збереження в Атлантичному лісі Бразилії, у Серрадо Бразилії, у деяких частинах Чако, північній Аргентині та в Гран‑Сабані на півночі Бразилії, Венесуелі та Ґаяни, а також у частинах прибережних сухих лісів Венесуели та в деяких районах Центральної Америки й Мексики. Усі ці популяції оцінюються як такі, що мають низькі шанси на виживання. В Атлантичному лісі популяція оцінюється лише в 200 ± 80 дорослих особин.

Ягуар майже винищений у Мексиці та пампасах (степових луках) Аргентини, а також повністю зник в Уругваї та Сальвадорі. Іноді їх спостерігають у південно‑західних штатах США; зазвичай це тварини, що заходять із північної Мексики.

Зменшення чисельності та втрата середовищ існування спостерігаються в більшості країн його ареалу. Зв’язки між популяціями ягуарів послаблюються, а самі популяції дедалі більше фрагментуються, особливо в східній та південній Бразилії, північній Венесуелі та деяких частинах Мексики й Гватемали. Ізольовані та невеликі популяції більш уразливі до вимирання.

Визначити щільність популяції ягуара складно, оскільки ці тварини мають великі індивідуальні території та ведуть прихований спосіб життя; оцінки становлять від 1 до 11,7 дорослих особин на 100 км².

Географічний ареал ягуара простягається від південної Аризони через Мексику, Центральну Америку та Південну Америку, включно з басейном Амазонки, до північної Аргентини, аж до річки Ріо-Негро. Історично він також траплявся на південному заході США (Нью-Мексико та Техас). Сьогодні ягуар займає лише 51 % свого історичного ареалу.

Середовище існування

Ягуар добре пристосовується до різноманітних природних умов. Він мешкає в тропічних лісах, заболочених луках, вічнозелених лісах, пампасах (степових луках), вологих саванах (як-от Пантанал) та мангрових болотах. Ягуар трапляється в хвойних, широколистяних і мішаних лісах, а також у більш посушливих середовищах, таких, як сухі листопадні ліси та колючі чагарникові ліси Чако. Зазвичай ягуар трапляється на висоті до 1000 м над рівнем моря, але його фіксували й на висоті до 3800 м. Ягуар часто пов’язаний із водоймами й уникає відкритих чи сильно порушених людиною територій. Для влаштування лігва він використовує скельні печери або густі хащі.

Екологія та поведінка

Ягуар — поодинокий територіальний хижак, що веде переважно нічний спосіб життя. Однак він може бути активним і вдень. Це чудовий плавець, який може перепливати широкі річки та легко ловить у воді рибу, капібарів і кайманів; вважають, що він приваблює рибу, помахуючи хвостом. Ягуар — єдиний представник великих котячих, який регулярно вбиває здобич, прокушуючи їй череп своїми іклами. Його масивна голова та міцні ікла можуть бути адаптацією для розгризання добре захищених рептилій — наприклад, сухопутних і прісноводних черепах. Він убиває здобич, стрибаючи на неї зі спини або збоку й миттєво хапаючи її за потилицю, основу черепа або пробиваючи його. Іноді ягуари вбивають велику здобич, ламаючи їй шию під час падіння, спричиненого нападом хижака. Дрібнішу здобич може вбити ударом лапи по голові.

Ягуари позначають території сечею та фекаліями. Зафіксовані розміри індивідуальних ділянок коливаються приблизно від 10 км² для самок у низинних тропічних вторинних лісах Белізу до понад 1000 км² на півострові Юкатан у Мексиці. Найменші індивідуальні ділянки виявлено в Белізі та Болівії, а найбільші — у Бразилії та Мексиці. Вважається, що на розмір індивідуальної ділянки впливають доступність та чисельність здобичі, середовище існування, характеристики довкілля, антропогенний розвиток та територіальні конфлікти, і він може змінюватися сезонно.

Зазвичай самці мають більші індивідуальні ділянки, ніж самки, і їхні території часто перетинаються з ділянками кількох самок. Перекриття ділянок особин однієї статі (самець‑самець і самка‑самка) фіксують доволі часто, утім тварини зазвичай уникають безпосередніх зустрічей. Дослідження показали, що території ягуарів і пум можуть частково накладатися одна на одну, але тварини уникають одна одної, розмежовуючи активність у часі.

Сезон розмноження може тривати впродовж року; у Венесуелі його пік припадає на січень‑квітень. Самки приваблюють самців запаховими або голосовими сигналами. Самці та самки тримаються разом до 4–5 тижнів. Тічка (еструс) триває 6–17 днів, естральний цикл — 22–64 дні, а вагітність — 90–113 днів. Інтервал між народженнями становить 22–36 місяців. У Пантаналі також зафіксували інтервал 14 місяців. Кошенята розплющують очі у віці 3–13 днів і починають ходити за матір’ю в 2–5‑місячному віці. Вони повністю залежать від молока до 11 тижнів, а в 3–6‑місячному віці їхній раціон стає суто м’ясним. Середній вік досягнення самостійності становить 2–3 роки для самок та 3–4 роки для самців. У Пантаналі самка стала самостійною в 14‑місячному віці й уже полювала самотужки.

Здобич

Ягуари — опортуністичні хижаки‑генералісти; у їхньому раціоні зафіксовано понад 85 видів здобичі, зокрема ссавців (наприклад, білогубих та ошийникових пекарів, капібар, оленів, агуті, пак, коаті (носух), тапірів, лінивців, мавп, броненосців, мурахоїдів); птахів, зокрема великої кракси (гокко), та рептилій (наприклад, ігуан, кайманів, черепах і змій). Раціон ягуара різниться залежно від регіону, але загалом він віддає перевагу ссавцям, особливо великим копитним, якщо вони доступні. У північних частинах ареалу він частіше полює на вапіті, кроликів, єнотів і пекарів. У Белізі ягуар зазвичай полює на броненосців і пекарів, а в Бразилії основу його раціону часто становлять капібари, каймани та велика рогата худоба.

У ландшафтах, де переважає діяльність людини, ягуари можуть також полювати на свійських тварин, зокрема на велику рогату худобу й овець. У деяких районах Бразилії та Венесуели велику рогату худобу випасають на територіях, що фактично є основними оселищами ягуара, і вона становить значну частину його раціону.

Основні загрози

Історично на ягуарів інтенсивно полювали заради їхнього хутра. Сьогодні ягуарам головним чином загрожують втрата та фрагментація середовищ існування, зменшення чисельності видів здобичі (наприклад, через втрату оселищ або полювання), пряме переслідування з боку мисливців через напади на худобу або конкуренцію за дику здобич, а також незаконне вбивство заради трофеїв чи для нелегальної торгівлі.

Темпи вирубування лісів у Латинській Америці дуже високі. Фрагментація та втрата середовищ існування можуть ізолювати популяції ягуарів, роблячи їх уразливішими до переслідування з боку людини. У 1900-х роках ягуари зникли на південному заході США та в північній Мексиці через переслідування та вбивства у відповідь на напади на худобу. Хоча ягуар фігурує в міфах та культурі Латинської Америки й зараз перебуває під законодавчим захистом, фермери та власники ранчо все ще переслідують його як шкідника через напади на худобу або через конкуренцію за дику здобич. Конфлікти між людиною та ягуаром є однією з головних загроз для виду на всьому його ареалі. Значну кількість ягуарів відстрілюють на місці або отруюють біля туш здобичі. Це може суттєво негативно впливати на популяції ягуарів, особливо в районах, де також відбувається руйнування середовищ існування.

Комерційне полювання значно скоротилося після запровадження CITES (Конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої фауни та флори, що перебувають під загрозою зникнення) та кампаній проти використання хутра. Однак попит на кігті, зуби та інші частини тіла ягуара все ще існує. Хоча ягуар повністю охороняється на більшій частині свого ареалу, правоохоронні заходи часто є недостатніми, що полегшує незаконні вбивства. Крім того, кістки ягуара використовують як замінник тигрових кісток у традиційній медицині в Азії та Латинській Америці. Якщо загрози зберігатимуться на нинішньому рівні, найближчим часом ягуара можуть віднести до категорії «Вразливий» (Vulnerable).

Заходи зі збереження та охоронний статус

Ягуара внесено до Додатка I CITES, і він повністю охороняється на більшій частині свого ареалу. Полювання заборонено в Аргентині, Бразилії, Венесуелі, Гондурасі, Колумбії, Нікарагуа, Панамі, Парагваї, Суринамі, США, Уругваї та Французькій Гвіані. У Белізі, Гватемалі, Коста-Риці, Мексиці та Перу полювання обмежене, а в Болівії дозволено трофейне полювання. Ягуар не має законодавчого захисту в Еквадорі та Ґаяні.

Одиниці збереження ягуара (ОЗЯ) — це території зі стабільною спільнотою видів здобичі, де, як відомо або вважається, мешкає популяція ягуарів, достатньо велика для потенційного самозбереження протягом наступних 100 років; або території, що містять меншу кількість ягуарів, але мають належне середовище існування та стабільну, різноманітну кормову базу, де популяції могли б збільшитися, якби загрози були усунені. Визначено сімдесят три ОЗЯ від Мексики до Аргентини.

Організація «Пантера» (Panthera) започаткувала широкомасштабну ініціативу «Ягуаровий коридор» для з’єднання ОЗЯ за допомогою коридорів, щоб забезпечити генетичний обмін із півночі на південь на всьому ареалі ягуара. Ключові напрями діяльності Ініціативи «Ягуаровий коридор» включають:

• розвиток потенціалу та формування національних команд із охорони ягуара в кожній країні ареалу;
• польові дослідження для визначення коридорів і розроблення та впровадження планів дій для них;
• екологічні та генетичні дослідження й моніторинг для обґрунтування заходів зі збереження, а також розроблення національних і місцевих політичних ініціатив;
• інформаційно-просвітницьку роботу з власниками худоби для мінімізації конфліктів;
• створення та поширення мультимедійних матеріалів для різних аудиторій.

Подальші заходи зі збереження мають передбачати зусилля щодо оцінки й управління популяціями дикої здобичі, щоб ягуари не були змушені полювати на худобу, удосконалення ведення тваринництва з урахуванням наслідків відстрілу ягуарів, посилення правоохоронних заходів для захисту ягуарів та їхньої здобичі, а також створення природоохоронних територій та розроблення стратегічних планів.