Димчастий леопард

Вага: 16–23 кг
Довжина тіла: 69–108 см
Довжина хвоста: 61–91 см
Тривалість життя: 15–17 років
Розмір приплоду: 1–2 кошенята

Опис

Димчастий леопард — кіт середнього розміру, що нагадує невеликого леопарда; його хвіст майже дорівнює довжині голови та тулуба, а ноги порівняно короткі. Самці більші за самок.
Для димчастого леопарда характерні кілька виразних особливостей: його ноги короткі, міцні й закінчуються широкими лапами. Задні ноги значно довші від передніх, а хвіст надзвичайно довгий (зазвичай дорівнює довжині голови та тулуба), пухнастий, що дає змогу майстерно балансувати на тонких гілках дерев. Череп видовжений, а ікла, як і в борнейського димчастого леопарда, непропорційно довші, ніж в інших сучасних котячих.
Унікальні хмароподібні розетки — темні контури зі світлішими центрами на світлому тлі — дали назву виду. Основне забарвлення хутра коливається від жовтувато-коричневого до землисто-коричневого; серед проміжних відтінків трапляються вохристі, рудувато-коричневі, сріблясті й темно-сірі. Дві довгі смуги тягнуться вздовж хребта, а хвіст має шість кілець. Нижня частина тіла біла або блідо-рудувато-коричнева, кінцівки та живіт мають великі чорні овали, а на задній частині шиї — дві товсті чорні смуги.

Статус і поширення

Димчастий леопард занесений до Червоного списку Міжнародного союзу охорони природи (МСОП) як вразливий вид. У Національному Червоному списку Непалу його зазначено як вид, що перебуває під загрозою зникнення. Про димчастого леопарда в дикій природі відомо небагато. В окремих частинах великого ареалу він може бути звичайним, але про динаміку його популяції відомо дуже мало, оскільки він зазвичай мешкає в густих заростях і є скритним. Середовище проживання загалом фрагментоване. Приблизна загальна чисельність становить від 1 600 до 29 000 дорослих особин, хоча, імовірно, справжня чисельність становить приблизно 3 700–5 580 дорослих особин.

Димчасті леопарди поширені від східних і південних передгір'їв Гімалаїв у Непалі через Бутан і М'янму до південного Китаю, Малайського півострова та всього Індокитаю (В'єтнам, Лаоська Народно-Демократична Республіка, Таїланд, Камбоджа).
Наявність димчастого леопарда в Бангладеш залишається невизначеною. Можливо, він трапляється в прикордонних районах країни в змішаних вічнозелених лісах, але таких місць проживання небагато. Підвид на Тайвані вважається вимерлим: останні достовірні дані — 1983 року, остання шкура — 1989 року. У В'єтнамі фотопастки не фіксували димчастого леопарда з 2013 року, вид може бути близьким до вимирання.
В Індії його спостерігали в штатах Аруначал-Прадеш, Ассам, Біхар, Мегхалая, Мізорам, Нагаленд, Сіккім, Тріпура та в північній Західній Бенгалії. Раніше траплявся в усьому Індокитаї та на Малайському півострові, тепер переважно в лісистих районах і на охоронних територіях. Ареал займає близько 36 % історичної площі.

У Бутані материкові димчасті леопарди трапляються переважно в лісистих південних районах, а не в північних, що зумовлено різким підвищенням висоти над рівнем моря на півночі. Тут вони мешкають як на охоронних територіях, так і поза їхніми межами.
У Непалі димчасті леопарди порівняно широко поширені на сході країни між Тераями на півдні та непальсько-тибетським кордоном на півночі й трапляються аж до Заповідної території Аннапурни на заході.
В Індії материкові димчасті леопарди широко поширені на північному сході й аж до Тигрового заповідника Валмікі на заході; щільність становить відповідно 4,7 і 5,1 особини на 100 км² у Національному парку Манас і Тигровому заповіднику Дампа.
У Бангладеш вид, ймовірно, зберігся в придатних гірських місцях проживання південного сходу, але лише в невеликій кількості.
У М'янмі, незважаючи на придатність середовища, димчастий леопард трапляється нерівномірно, хоча звичайний у вічнозелених лісах на півночі й півдні. Вид майже не реєструють навіть у придатних районах, тож трапляється лише в невеликій кількості.
У Лаоській Народно-Демократичній Республіці димчасті леопарди стали рідкісними й, імовірно, зникли з багатьох лісів; останні спостереження на півдні відсутні.
У Китаї сучасне поширення здебільшого обмежене районами провінції Юньнань уздовж кордону з Лаоською Народно-Демократичною Республікою та М'янмою.
У Таїланді димчасті леопарди, схоже, поширені в сильно фрагментованих лісах, хоча бракує даних про лісисті райони півночі, північного сходу й півдня.
У Камбоджі вид усе ще трапляється на охоронних територіях Кардамонових гір і в Національному парку Вірачей, а в інших регіонах він надзвичайно рідкісний або вже зник.
У В'єтнамі останніх спостережень немає, вид може бути вимерлим.
У Малайзії димчасті леопарди досить поширені, переважно в межах Центрального лісового хребта.

Оцінки щільності популяції материкового димчастого леопарда

Середовище проживання

Димчастий леопард здебільшого мешкає в найглухіших ділянках вічнозелених лісів, переважно в первинних тропічних дощових лісах. Проте він також мешкає в інших середовищах: вторинних і вирубаних лісах, хвойних лісах, прибережних широколистяних лісах, луках і чагарниках. У М'янмі та Таїланді його спостерігали в більш відкритих сухих тропічних лісах. Дослідження в Таїланді показали, що він надає перевагу лісам, а не відкритим місцям.

Димчастого леопарда реєстрували на висоті до 1 450 м у передгір'ях Гімалаїв, до 2 174 м на Заповідній території Аннапурни, до 3 000 м на Тайвані та до 3 600 м у Бутані. Нещодавно його виявили на висоті 4 500 м.

Екологія та поведінка

Димчастий леопард живе поодиноко, активний у різний час доби, хоча найчастіше вночі або в сутінках. Це надзвичайно скритна тварина.
Він переважно живе на деревах: легко пересувається по них, чудово лазить і є одним із небагатьох котячих, які можуть спускатися по стовбуру вниз головою, чіпляючись задніми лапами. Використовує дерева для відпочинку й полювання. Водночас може долати значні відстані по суші.
У Таїланді самці й самки мають власні території площею 30–40 км² із основними територіями активності 3–5 км². Ділянки самок і самців значно перекриваються, як і ділянки самців між собою. Тварини мітять територію запахом. Вид може мати вищу щільність там, де інші великі котячі (тигри, леопарди) трапляються рідше.

Здобич

Димчастий леопард полює вдень і вночі й на деревних, і на наземних тварин: дрібних оленів, мавп, білок, дикобразів, панголінів, диких свиней, птахів. Іноді нападає на свійську птицю та кіз, падаллю не харчується. Інші дослідження показали, що він переважно полює на приматів (свинохвостих макак, гібонів), мунтжаків і аргусів; зафіксовано випадок полювання на бінтуронга. У Заповіднику дикої природи Пху Кхіео (Таїланд) він ловить свинячих оленів, повільних лорі, китицехвостих дикобразів, малайських панголінів, індокитайських земляних білок та інші види.

Основні загрози

Основні загрози для димчастого леопарда — втрата й фрагментація середовища проживання через вирубку лісів і перетворення земель на сільськогосподарські угіддя. За підрахунками, у 2000–2018 роках відбулося скорочення ключових місць проживання материкового димчастого леопарда на 34 % у межах усього ареалу. У Південно-Східній Азії темпи вирубки лісів — одні з найвищих у світі, переважно через розширення плантацій олійної пальми. Погіршення середовища проживання і втрата зв'язку між місцями проживання, імовірно, становитимуть проблему, особливо в М'янмі через інфраструктуру, а також у Непалі через гідроенергетичні проєкти та сільські дороги.
У деяких районах здобич димчастого леопарда надмірно відстрілюють для місцевих ринків, більшість видів здобичі занесено до Червоного списку МСОП. Зменшення кількості диких тварин — здобичі — потребує досліджень і, імовірно, є загрозою в Індокитаї й Китаї. Основною причиною смертності є незаконне полювання заради хутра, зубів та кісток для традиційної медицини, а також загибель у пастках-сильцях. Поширення використання пасток-сильців у Камбоджі та Лаоській Народно-Демократичній Республіці, імовірно, стало головною причиною скорочення популяції. Тварин також відловлюють для незаконної торгівлі дикими тваринами. Велику кількість шкур виявляють на ринках М'янми, Лаосу, В'єтнаму, Камбоджі, Непалу та Таїланду (Тачілек і Монґла). Зменшення кількості виявлених випадків із 2010 року може свідчити як про ускладнення фіксації торгівлі, так і про скорочення популяції. М'ясо використовують для екзотичних страв. Реєструють незаконну торгівлю живими тваринами на ринку екзотичних домашніх тварин. Національний Червоний список Непалу визначає напади на худобу й відстріл у відповідь як третинну загрозу.

Зусилля зі збереження та охоронний статус

Димчастого леопарда внесено до Додатка I CITES, і він охороняється національним законодавством у більшості країн ареалу. Полювання заборонено в Бангладеш, Камбоджі, Китаї, Індії, Малайзії, М'янмі, Непалі, Тайвані, Таїланді та В'єтнамі. У Лаосі полювання регулюють, у Бутані за межами охоронних територій правового захисту немає. Вид трапляється на багатьох охоронних територіях.

Для зменшення загроз необхідні: розробка і впровадження регіональних планів і стратегій управління; пом'якшення руйнування середовища проживання; посилення правоохоронної діяльності та захисту від браконьєрства; підвищення обізнаності. У Китаї для цього проводять екологічну просвіту школярів і дорослих.
Необхідні додаткові дослідження екології, поширення й статусу димчастого леопарда. Використання фотопасток допомогло уточнити дані про ареал, останні дослідження розширили знання про стан популяції, але не вистачає основних екологічних даних. Для ефективного збереження варто застосовувати інструментарій «Нульове браконьєрство» та «Стандарти збереження тигрів» (CA|TS). На прикордонних територіях заходи щодо збереження мають передбачати міждержавну співпрацю.