- Image
-
- Content
-
Науковці Вагенінгенського університету та дослідницького центру (WUR) розробили для непальських громад застосунок, який допомагає передбачити, де зіткнення зі сніжними барсами найімовірніші. Результати обнадійливі: конфліктів між пастухами й барсами поменшало.
Високо в Гімалаях блукають сніжні барси. На висоті до 5000 метрів повітря розріджене, а погода безжальна. Проте цей рідкісний представник котячих блискуче пристосувався до суворих умов. Густе плямисте хутро забезпечує йому маскування й захищає від лютого морозу. А завдяки довгому хвосту барс може на великій швидкості бігати й стрибати крутими скелястими схилами.
Однак сніжні барси в небезпеці. Виживання цих потайливих мешканців гір ставлять під загрозу конфлікти між людьми й тваринами, а також утрата середовища існування й браконьєрство. Пастухи нерідко нападають на сніжних барсів, мстячи за те, що ті полюють на їхню худобу. За оцінками Всесвітнього фонду природи (WWF), їх залишилося близько 4000, і вони розпорошені по дванадцяти країнах Центральної та Південної Азії.
Яки й вівці
Тим часом у нідерландському Вагенінгені старший фахівець із науки про дані Арун Пратіхаст розробляє спосіб захистити сніжних барсів — застосунок, який прогнозує, де найімовірніше виникатимуть конфлікти між людьми та дикими тваринами. Пратіхаст зосередився на віддаленій долині Нар-Пху на високогірній півночі свого рідного Непалу. Тут живе близько двох десятків сніжних барсів. Гори вони ділять із сотнями селян, які випасають худобу, здебільшого яків та овець.
«Барсам потрібно їсти, але й громади мусять виживати, — каже Пратіхаст. — Для людей у долині Нар-Пху худоба — головне джерело прожитку. Загалом вони терпимо ставляться до сніжних барсів, але не тоді, коли ці хижаки вбивають багато їхніх тварин. Буває, що один барс за ніч убиває п’ятдесят чи шістдесят овець, і тоді люди мстяться: полюють на нього й убивають. Я хотів знайти спосіб зробити цей конфлікт стерпнішим, щоб люди могли з ним миритися».
Пратіхаст розробляє й випробовує мобільні інструменти для охорони природи ще з 2011 року. Спершу він тестував їх разом з ефіопськими рейнджерами, які охороняють дику природу, щоб допомогти їм стежити за станом біорізноманіття. Пізніші дослідження в Перу показали, що корінні громади можуть відстежувати знеліснення в тропічних лісах Амазонії за допомогою мобільних застосунків з офлайн-навігацією, GPS і даними з геоприв’язкою.
Захист від хижаків
З 2017 року Пратіхаст почав утілювати свою ідею в життя. Він започаткував пілотний проєкт у Непалі й отримав фінансування від Німецького союзу охорони природи та біорізноманіття (NABU). Згодом він розробив мобільні застосунки, взявши за зразок ті, якими користувалися в Перу. 2019 року до проєкту долучилася дослідниця Вагенінгенського університету Крістіна Каппелло. Раніше вона займалася охороною великих котячих у Нікарагуа й добре знала, наскільки важливі для природоохоронної роботи супутникові знімки та картографування.
У застосунках мешканці долини Нар-Пху повідомляють про ознаки присутності сніжних барсів, як-от відбитки лап і сліди сечі. Далі дослідники позначають на мапі розташування худоби й загонів, щоб точно визначити, де зіткнення з барсами найімовірніші. «У таких місцях ми будуємо загони, захищені від хижаків: металеві клітки з прожекторами, які тримають сніжних барсів на відстані, — пояснює Пратіхаст. — Шість таких уже збудовано, і ми хочемо звести ще два-три». Поки що, схоже, це працює: від початку проєкту не надійшло жодного повідомлення про масове вбивство худоби.
Здавалося б, очевидний крок — звести ще більше захищених від хижаків загонів, однак це було б складно й дорого. Долина Нар-Пху настільки віддалена, що матеріали туди можна доставити лише гелікоптером або на конях. Каппелло згадує свою подорож 2019 року: «Ми прилетіли до столиці, Катманду, а потім цілий день їхали автомобілем. Далі пересіли на позашляховик, який повіз нас уздовж урвищ до базового табору на висоті 2600 метрів. Звідти до долини Нар-Пху ми ще два-три дні йшли пішки».
Швидка компенсація
Застосунок не лише відстежує, де перебувають сніжні барси й де розташовані загони, — він ще й допомагає фермерам швидко отримати компенсацію. Якщо сніжний барс уб’є вівцю, фермер може зателефонувати комусь із членів місцевого природоохоронного комітету «Людина і сніжний барс». Такий комітет є в кожному селі: до нього входять п’ятеро-шестеро людей, яких навчили працювати громадянськими науковцями. Вони приходять на місце події, щоб з’ясувати, яку саме тварину вбито, як і де це сталося тощо. Усю інформацію разом із фотографіями можна завантажити в застосунок.
«Комітет має власний банківський рахунок, тож може швидко виплатити фермерові грошову допомогу, — каже Пратіхаст. — Зазвичай, щоб повідомити про інцидент, фермерам доводиться долати великі відстані. Це забирає дні й потребує чимало паперової роботи, а гроші на компенсацію починають надходити дуже нескоро. Тож люди в громаді охоче користуються нашою системою. А захищена худоба й швидші компенсації, своєю чергою, угамовують гнів, через який люди мстяться сніжним барсам».
Місцевий користувач
Таші Намґел Ґале — 68-річний пастух із долини Нар-Пху. Раніше він тримав своїх кіз і яків у традиційному відкритому загоні, де сніжні барси могли легко до них дістатися. Відколи встановили загін, захищений від хижаків, утрати худоби в його родині різко скоротилися.
Намґел Ґале вважає, що подавати заявки на компенсацію через застосунок легко й зручно. А ще він удячний за цей загін: «Я сплю спокійно, бо знаю, що мої яки захищені від хижих звірів, адже на ніч вони надійно сховані в загонах». Завдяки цьому досвіду він став прихильніше ставитися й до охорони сніжних барсів.
Шалені ідеї
За словами Пратіхаста, відданість місцевих користувачів у долині Нар-Пху відіграла вирішальну роль: «Вони надсилають дані щомісяця — уже три-чотири роки поспіль. Це надзвичайно важливо — мати такий довгостроковий масив даних від людей, які знають і розуміють цю місцевість». «І ми справді робимо це разом, — додає Каппелло. — Вони допомогли нам спроєктувати застосунки й дали чимало відгуків».
Найближчими роками вагенінгенські науковці сподіваються зробити ще більше, щоб люди й сніжні барси могли співіснувати. Допомогти в цьому можуть супутникові знімки, які фіксують такі чинники, як рослинність, висота над рівнем моря та сніговий покрив. Ці дані разом із наземними спостереженнями можна було б використати, щоб уточнити мапи ризиків, які показують, де можуть виникати конфлікти з дикими тваринами. А можливо, дослідники навіть застосують подібну систему до інших тварин Непалу, наприклад до блакитних баранів (бхаралів). Пратіхаст каже: «У мене безліч шалених ідей».
Відкрита наука
Цей проєкт — приклад відкритої науки на практиці; його профінансувала програма Вагенінгенського університету «Відкрита наука й освіта». У Вагенінгенському університеті відкрита наука робить дослідження прозорішими й доступнішими, сприяє співпраці та дає змогу науці й суспільству обмінюватися знаннями.
Громадянська наука — один зі способів цього досягти: мешканці долини Нар-Пху беруть активну участь у дослідницькому процесі. Інший спосіб — FAIR-дані, тобто знаходжувані (Findable), доступні (Accessible), сумісні (Interoperable) та придатні до повторного використання (Reusable). Наприклад, вільнодоступні супутникові знімки дають змогу без дорогих ліцензій створювати й удосконалювати мапи ризиків, які показують, де конфлікти зі сніжними барсами найімовірніші. А коли власні дані проєкту відповідають принципам FAIR, науковці й природоохоронці з інших куточків світу можуть знайти їх і використати повторно, тож цей підхід легше пристосувати до інших регіонів чи тварин.
