Лев

• Маса: 110–272 кг
• Довжина тіла: 137–250 см
• Довжина хвоста: 60–100 см
• Тривалість життя: 12–18 років
• Розмір приплоду: 1–4 левенят

Опис

Раніше серед одинадцяти описаних підвидів лева виокремлювали два основні: африканського (Panthera leo leo) й азійського (Panthera leo persica). Однак останні дослідження свідчать, що леви Азії, Західної та Центральної Африки генетично ближчі між собою, ніж до левів Східної та Південної Африки. Подальші генетичні дослідження дали змогу виокремити два підвиди лева:

• Panthera leo leo — Центральна й Західна Африка, а також Індія; раніше був поширений у всій Північній Африці, Південно-Східній Європі, на Близькому Сході, Аравійському півострові та в Південно-Західній Азії.
• Panthera leo melanochaita — Південна та Східна Африка.

Обидві основні генетичні лінії левів неоднорідні, адже в кожній з них простежується генетичний поділ; у східній і південній лініях виявлено значно більше генетичного різноманіття та глибші розбіжності, ніж в азійській, західно- та центральноафриканській лініях. У Північно-Східній Африці, зокрема в Ефіопії, є зона перекриття ареалів обох підвидів.

Тіло лева надзвичайно м'язисте й пристосоване для потужних коротких і швидких стрибків. Плечі й передні лапи особливо масивні й потужні, що дає левам змогу нападати на велику здобич і повалювати її. Хутро лева зазвичай однорідного рудувато-коричневого кольору, що допомагає йому зливатися з трав'янистою рослинністю савани. Є місцеві варіації забарвлення хутра: від блідо-жовтуватого або рудувато-коричневого до світло-сірого чи темно-коричневого. Лейкізм, що проявляється білим хутром, але з пігментованими очима та шкірою, спостерігався лише поблизу Тімбаваті в Національному парку Крюґер (Південна Африка). Меланістичних левів не виявлено.

У молодих левів рожеві носи, які з віком поступово вкриваються чорними цятками. До п'яти–шести років близько шістдесяти відсотків поверхні носа чорніє, а в деяких старших особин він стає цілком чорним. Ця зміна кольору носа зазвичай збігається з тим, що грива самців стає темнішою та густішою приблизно у віці п'яти–шести років.

Африканські леви мають коротшу шерсть і виразнішу китицю на хвості, ніж азійські леви. Азійські леви мають меншу й коротшу гриву, ніж африканські, а також виразнішу поздовжню складку шкіри на животі та чіткіший пучок шерсті на лікті. Така складка також спостерігається в левів із Західної Африки.

Статус і поширення

У Червоному списку Міжнародного союзу охорони природи лев належить до категорії «вразливий вид» через скорочення популяції в минулому на понад 30 %, що ґрунтується на безпосередніх спостереженнях, показниках чисельності, зменшенні площі природного середовища та рівні експлуатації. У деяких районах популяції левів стабільні або відновлюються, а в інших — скорочуються чи перебувають на межі локального зникнення.

Лев зник на території Алжиру, Бурунді, Республіки Конго, Джибуті, Єгипту, Еритреї, Есватіні, Гамбії, Лесото, Лівії, Мавританії, Марокко, Сьєрра-Леоне, Тунісу та Західної Сахари. Також він, імовірно, вимер на території Кот‑д’Івуару, Гани, Гвінеї, Гвінеї-Бісау, Малі та Того.

В Азії він зберігся лише в Індії як єдина ізольована частина популяції на території Національного парку та заповідника дикої природи Ґір (Ґірський ліс) площею 1400 км² і на прилеглих територіях. Спостерігається загальне скорочення популяції на всьому ареалі виду, а глобальна популяція є сильно фрагментованою. Це особливо характерно для Західної Африки, де всі сім субпопуляцій ізольовані одна від одної. У Центральній та Східній Африці різні популяції також фрагментовані.

У 2023 році ареал лева становив лише 6 % від його історичного поширення. Упродовж 2002–2023 років ареал виду зменшився на 36 %, тож чисельність популяції, імовірно, скоротилася приблизно настільки ж. У Південній Африці лев належить до категорії «найменше занепокоєння», а в Західній Африці — до категорії «на межі зникнення».

У деяких частинах ареалу лева його сучасний статус недостатньо відомий, з істотними прогалинами в знаннях щодо Анголи, Центральноафриканської Республіки, Демократичної Республіки Конго, Нігерії, Сомалі та Південного Судану. Вважається, що популяції там швидко скорочуються, переважно через збройні конфлікти.

У Південній Африці леви частково мешкають у огороджених заповідниках, і популяції левів тут зростають або залишаються стабільними. У Західній Африці леви представлені невеликими популяціями, що налічують менше ніж 50 особин, у національних парках Ніоколо-Коба (Сенегал), Янкарі та Каїнжі (Нігерія), а найбільша популяція (за оцінками — 187 левів) мешкає в комплексі W‑Арлі‑Пенджарі (Бенін, Буркіна-Фасо та Нігер). На більшій частині Африки леви стають дедалі рідкіснішими поза межами природоохоронних територій, і багато левів живуть у ізольованих та невеликих популяціях. Ситуація з африканським левом найтривожніша в Західній і Центральній Африці.

Підрахунок чисельності левів складний, а дані про їхню чисельність і поширення обмежені, що особливо ускладнює їхню оцінку. В Африці щільність левів може коливатися від 1,5 до 55 особин на 100 км². На початку 2000-х років кілька ініціатив, що узагальнили останні оцінки, отримані в результаті наукових досліджень, експертних висновків та припущень, оцінили загальну кількість диких левів у Африці від 22 800 до 39 000 особин. У 2013 році загальну чисельність левів у Африці оцінили приблизно в 35 000 особин на основі аналізу всіх наявних даних та їх поєднання із супутниковими знімками. У 2023 році популяція левів у Африці становила 22 000–25 000 дорослих і молодих особин.

У 1880 році популяцію левів у Ґірському лісі (Індія) оцінювали приблизно в 12 особин. З 1968 року популяція левів невпинно зростала й у 2020 році становила приблизно 670 дорослих і молодих левів. Нині популяція стабільна. У Ґірському лісі щільність левів змінюється залежно від зони управління, рельєфу, середовища існування та впливу людини. Максимальну щільність левів оцінили на сході Ґіру — 16 особин на 100 км². На заході та в центральній частині Ґіру щільність левів оцінювали, відповідно, в 12 і 6 особин на 100 км².

Оцінка чисельності популяції азійського лева в Ґірському лісі

Колись леви мали широкий ареал і траплялися в Африці, Європі, на Близькому Сході та в Південно-Західній Азії. Леви зникли з Європи протягом першого століття нашої ери, а з Північної Африки, Близького Сходу та більшості частин Азії — між 1800 та 1950 роками. У Північній Африці лев, імовірно, виживав у горах Високого Атласу до 1940-х років. В Азії він раніше населяв більшу частину Південно-Західної Азії, від Сирії через Ірак, Іран, Пакистан та більшу частину Північної та Центральної Індії до деяких районів Східної Індії. В усіх інших районах лев у Азії залишався поширеним до середини 1800-х років. Поява вогнепальної зброї та поширене невибіркове полювання призвели до його вимирання на значних територіях. У Сирії останні згадки левів датуються 1891 роком. До кінця 1800-х років лев зник із Туреччини, тоді як у Ірані та Іраку його востаннє зафіксували відповідно в 1942 та 1918 роках.

В Індії ареал левів сягав на схід до штату Біхар, але їхня чисельність швидко скорочувалася через інтенсивне полювання та втрату середовища існування. Наприкінці XIX століття лев у Азії залишився лише в Ґірському лісі в Гуджараті, Індія. Нині леви також трапляються поза межами природоохоронної території Ґіру, наприклад, у лісах Ґірнару, Мітіялі, прибережних районах Сутрапада-Кодінар, Джафарабад-Раджула аж до пагорбів Саваркундла та Палітана, охоплюючи територію близько 10 400 км².

Середовище існування

Африканські леви вирізняються значною екологічною пластичністю й населяють різноманітні біотопи, як-от лісисті місцевості, сухі ліси, чагарники й пустелі, але здебільшого мешкають у саванах. Левів спостерігали на висотах до 4240 м у горах Бале в Ефіопії та до 3600 м на горі Елґон у Кенії. Левам потрібні схованки для полювання та облаштування лігва, достатня кількість відповідної здобичі; вони також віддають перевагу відкритим територіям — трав’яно‑чагарниковим комплексам і різним типам лісу — та потребують мінімального турбування з боку людини.

В Азії лев мешкає в лісових біотопах. Найсприятливішими для нього є вологі змішані ліси; далі — саваннові біотопи та ліси, у яких переважають тик, акація й зизифус. Удень азійські леви віддають перевагу густо зарослим ділянкам, але вночі вони пересуваються на більші відстані й можуть навіть перетинати сільськогосподарські угіддя та людські поселення. Густа рослинність у лісистих районах дає змогу левам уникати денної спеки та слугує укриттям у періоди найвищої людської активності.

Ґірський ліс у Індії оточений сільськогосподарським ландшафтом — сухим листопадним лісом, де на заході домінує тик (Tectona grandis), а в сухіших східних частинах переважає колюча акацієва савана.

Екологія та поведінка

Лев — переважно нічний і сутінковий хижак: понад 95 % здобичі він ловить у нічний час. Леви відпочивають більшу частину дня й активні лише впродовж чотирьох–шести годин. Лев — найсоціальніший з усіх видів котячих: він живе в складних соціальних системах, відомих як прайди, і демонструє групову територіальну поведінку. Левиці виявляють кілька форм співпраці, унікальних серед котячих. Левиці в прайді часто народжують синхронно, а малят виховують колективно. Серед левиць-мисливиць, вочевидь, існує складний розподіл ролей.

Структура прайду різниться між левами в Африці та Азії й може навіть змінюватися локально залежно від клімату та умов кормової бази. У Ґірському лісі більшість прайдів складається лише з двох самиць. Середній розмір прайдів левів у Африці становить чотири–шість дорослих левиць, але може коливатися від 1 до 21. Це ядро й найстабільніша складова прайду. Прайди зазвичай захищає коаліція з двох самців (хоча їх може бути від 1 до 9), а в прайді при цьому, як правило, є певна кількість левенят або молодих особин, що ще не стали самостійними. Отже, прайди зазвичай налічують близько 12–16 особин, однак у великих екосистемах спостерігали прайди до 30 особин. У районах з високим тиском полювання з боку людини та зменшеною кормовою базою розміри прайдів зазвичай менші, виживаність левенят нижча, а стабільність прайду менш надійна.

Споріднені або неспоріднені самці створюють коаліції для боротьби за панування над прайдом, яке зазвичай триває один репродуктивний цикл, приблизно 24–36 місяців. Один самець або коаліція самців контролює один або кілька прайдів. Одинокі самці рідко контролюють прайди, за винятком популяцій левів з низькою щільністю, оскільки конкуренція за контроль над прайдом дуже висока. Лише дуже великі коаліції, зазвичай з 3–5 особин, регулярно контролюють кілька прайдів, хоча парні коаліції часто захоплюють сусідній прайд, коли левенятам у цьому прайді виповнюється понад 18 місяців. Коли прайд захоплюють нові самці, часто трапляється дітовбивство (інфантицид), якщо є малі левенята (віком до 12 місяців). Зазвичай тоді більшість самиць втрачає своїх левенят протягом приблизно місяця. Після цього в левиць досить швидко настає еструс, і нові самці можуть розмножуватися раніше.

У популяціях із високою щільністю левів вона може коливатися від 10 до 40 особин на 100 км², а домашні ділянки — від 50 до 200 км². Така висока щільність можлива лише в районах з високою біомасою здобичі, зазвичай з осілою здобиччю та без обмежень інших ключових ресурсів. Популяції левів середньої щільності (від 4 до 10 особин на 100 км²) часто формуються в бідних на ресурси лісах з обмеженими водними ресурсами й, таким чином, підтримують нижчу щільність здобичі. У цих районах домашні ділянки прайдів зазвичай охоплюють 200–500 км². Коли здобичі значно менше, що зазвичай пов'язано з низьким рівнем опадів або дуже бідними ґрунтами, формуються популяції зі щільністю 1–3 леви на 100 км², а їхні домашні ділянки експоненційно збільшуються в розмірах від 500 до 5000 км². Леви з більшими домашніми ділянками, імовірно, не є осілими й можуть широко кочувати, доки не оселяться на певній території.

У Ґірському лісі домашні ділянки самців коливаються від 11 до 174 км², а домашні ділянки самиць — від 26 до 43 км². Активно використовувані основні ділянки значно менші: близько 10 км² для самців та 5 км² для самиць. Дослідження з використанням радіотелеметрії визначило середню домашню ділянку в 85 ± 54 км² для самців та 48,2 ± 10,6 або 35 ± 7 км² для самиць. Середня відстань розселення азійських левів оцінювалася в 26 км.

Леви територіальні, і обидві статі захищають свою територію від вторгнень особин тієї ж статі. Територіальні самці часто позначають свою територію запахом, а ревом сповіщають про свою присутність. Левиці рідко роблять це, коли мають малих левенят, хіба що в присутності самця прайду. Левиці починають частіше позначати територію запахом, коли їхнім левенятам виповнюється близько 30 місяців або вони розселяються. Рев лева чують інші леви на відстані 5–10 км; він попереджає суперників не заходити на чужу територію, надає прайдові відчуття захищеності й допомагає молодим самцям уникати дорослих.

Леви регулярно п'ють воду, коли мають до неї доступ, але також здатні отримувати більшість потрібної вологи зі здобичі й навіть із рослин. Завдяки цьому леви можуть виживати в дуже сухих середовищах і обходитися без питної води протягом дуже тривалого часу. Однак водойми відіграють ключову роль у переміщеннях і мисливській поведінці левів у більшості середовищ існування. Тому леви перебувають тривалий час поблизу води, а більшість уполювань здійснюють приблизно за два кілометри від водопою чи берега річки.

У Азії пік спарювання припадає на зиму, а пік народжень — від пізньої зими до раннього літа. У деяких екосистемах на виживаність левенят можуть впливати сезонні або циклічні кліматичні події. За сприятливих умов популяції левів можуть швидко реагувати на надлишок здобичі, а прайди можуть стрімко збільшуватися в розмірах, зазвичай також зменшуючи домашню ділянку, завдяки чому виникають нові прайди. Початок сперматогенезу відбувається у віці 30 місяців, але, хоч і стають статевозрілими, небагато самців левів можуть контролювати прайд і, таким чином, успішно розмножуватися до приблизно п'ятирічного віку. Самиці можуть починати спарюватися у віці 24 місяців, але успішне розмноження зазвичай відбувається, коли левиці старші трьох років. Зазвичай тривалість еструсу становить 4 дні, а проміжок між еструсами може становити лише 16 днів. Вагітність триває 100–119 днів.

Смертність левенят досить висока в популяціях, які переживають тривалі періоди нестачі здобичі, але досить низька в популяціях з помірною та високою щільністю осілої здобичі. Виживаність левенят вища в прайдах із трьома–сімома левицями. У прайдах із меншою кількістю левиць територіальні сутички часто призводять до загибелі левенят, а у великих прайдах внутрішньопрайдова конкуренція часто призводить до смерті або голодування дитинчат. Інфантицид, що призводить до загибелі до 60 % левенят, може бути досить поширеним серед азійських левів і, схоже, відбувається переважно в перший рік після народження.

Період між народженнями значно змінюється залежно від виживання левенят і умов середовища. Коли левенята виживають, період між народженнями зазвичай становить близько двох–трьох років, причому довші проміжки спостерігаються в екосистемах із відносно високою біомасою осілої здобичі й, отже, високою щільністю левів. Самці зазвичай залишають свій рідний прайд за власним бажанням у віці 3–4 років, але молодих самців можуть вигнати значно раніше під час захоплення прайду. Самці левів, які розселяються зі свого рідного прайду у віці менше ніж 30 місяців, рідко виживають, часто гинуть через напади на худобу. Більшість молодих самиць залишається у своїх рідних прайдах, але близько 30 % розселяються приблизно у віці 2,5 років. Самиці можуть розмножуватися приблизно до 12–13-річного віку. Хоча самці левів віком до 16 років усе ще можуть виробляти життєздатну сперму, дуже небагато самців, старших за 10–11 років, здатні контролювати прайд, і вони часто гинуть досить скоро після того, як остаточно стають одинаками без прайду чи партнера в коаліції.

Здобич

Лев — універсальний хижак, який переважно полює на копитних середнього та великого розміру (100–300 кг), таких, як‑от ґну, зебри, буйволи, жирафи, куду та водяні козли. На дуже велику здобич, як‑от носороги, гіпопотами та слони, леви зазвичай нападають лише тоді, коли трапляються відірвані від стада чи ослаблені малята або суттєво знесилені дорослі особини. Попри здатність довго обходитися без їжі й ігнорувати дрібну здобич, іноді леви також убивають залишену без нагляду худобу, а іноді — людей. Леви також часто відбирають здобич у інших хижаків і живляться будь-якими знайденими рештками тварин.

Леви полюють переважно вночі групами, але мають відносно низьку успішність полювання — вдалими є лише близько 30 % спроб. Самці левів, що полюють самостійно, є ефективними мисливцями, зазвичай нападаючи на велику здобич, таку, як буйволи та жирафи. Також установлено, що самці левів успішно полюють на бородавочників, викопуючи їх із нір, а також на імпал, особливо в густих чагарниках. Левиці надають перевагу полюванню на копитних середнього та великого розміру, таких, як‑от ґну та зебри, на більш відкритих територіях, де їхня скоординована стратегія полювання є найефективнішою.

В Азії лев полює переважно на самбарів (Rusa unicolor), аксисів (Axis axis), чотирирогих антилоп (Tetracerus quadricornis), чінкар (Gazella bennettii), диких кабанів (Sus scrofa) та нілґау (Boselaphus tragocamelus). Вони також полюють на індійського дикобраза (Hystrix indica), ґульмана (Semnopithecus entellus), індійського зайця (Lepus nigricollis ruficaudatus) та індійського павича (Pavo cristatus), а також нападають на худобу. Нілґау та дикий кабан є поширеними видами дикої здобичі, що трапляються поза межами природоохоронної території Ґірського лісу. Частка худоби, яку леви в Азії вбивають, імовірно, залежить від чисельності дикої здобичі та змінюється сезонно. Влітку леви вбивають значно більше диких тварин, коли здобич концентрується біля джерел води. На природоохоронних територіях леви насамперед споживають дику здобич відповідно до її наявності. Однак поза межами природоохоронних територій худоба, вочевидь, є основною здобиччю, і леви, здається, значною мірою залежать від домашніх тварин.

Загрози

Основні загрози для левів — це постійна втрата середовища існування, вбивство як помста або безсистемне винищення (із застосуванням списів, рушниць, пасток і отрути), збіднення кормової бази, браконьєрство заради м'яса дичини, нестале або недостатньо контрольоване трофейне полювання, цілеспрямоване браконьєрство та збройний екстремізм і воєнні конфлікти. Ще однією серйозною загрозою є конфлікти між людьми та левами через напади на худобу й поодинокі напади на людей, що призводять до невибіркового вбивства левів. Ця загроза різко посилилася через зростання чисельності населення, і левів інтенсивно переслідують у районах розведення худоби по всій Африці.

Особливо в Індії близьке сусідство хижаків, худоби та людей із постійним розширенням поселень і сільськогосподарських угідь поза межами природоохоронних територій створює низку проблем управління, які загрожують виживанню лева. В Індії понад 20 % популяції левів нині мешкає поза межами природоохоронної території та переміщується по всьому ландшафту Великого Ґіру, що має виняткове значення в довгостроковій перспективі для збереження цього виду. Загалом зростання чисельності населення неухильно витісняє левів з багатьох районів, що не мають офіційної охорони. Невідомо, скільки левів місцеві жителі знищують через конфліктні ситуації, хоча це становить основну загрозу для левів за межами природоохоронних територій. Леви часто гинуть у дротяних петлях і капканах, установлених на великих копитних. У деяких районах це має найсуттєвіший вплив на популяції левів і часто відбувається далеко за межами великих природоохоронних територій. В Індії місцеві громади досі мають високу терпимість до левів, і культурна толерантність в агропасторальній економіці, вочевидь, сприяє збереженню левів у регіоні. Управління конфліктами між людьми та левами має важливі наслідки для збереження лева в Індії.

Вплив торгівлі м'ясом дичини на скорочення популяцій левів недостатньо оцінений, і величезні території придатних середовищ існування зараз повністю позбавлені здобичі, а леви з цих районів або потрапили в пастки, що поширені на значній частині ареалу лева, або були вбиті, коли вдавалися до полювання на худобу. Популяції травоїдних зросли на 24 % у Південній Африці, але скоротилися на 52 % у Східній та на 85 % у Західній Африці.

Трофейне полювання практикують у різних країнах субсахарської Африки. Таке полювання можна вважати важливим інструментом збереження за умови, що його провадять на засадах сталого використання, а кошти спрямовуються громадам, які мешкають поруч із левами. Проте в усіх ключових країнах Африки, де полюють на левів, це не так: громади бачать дуже мало користі від співіснування з левами, а надходження від полювання на левів не спрямовуються громадам. Трофейне полювання здебільшого регулюють вікові обмеження: сталим вважають полювання тільки на левів, старших за шість років. Отже, левів і далі нестало вбивають як легально заради трофеїв, так і нелегально — у відповідь, з культурних міркувань та в пастках, установлених на їхню здобич.

Іноді хвороби, такі, як сказ або вірус собачої чуми, також можуть становити проблему в деяких частинах їхнього ареалу, але загалом хвороби суттєво не впливають на популяції левів. Невеликий розмір багатьох популяцій левів робить їх особливо вразливими до всіх перелічених вище загроз, а оскільки леви часто харчуються падаллю, отруєні туші становлять для них значну небезпеку.

Ще однією загрозою для левів є використання їхніх кісток та частин тіла, яке зросло останніми роками та поширилося в кількох країнах ареалу. Оскільки популяції диких тигрів скорочуються, незаконна торгівля кістками та частинами тіла переорієнтовується на левів як на альтернативу. Незаконна торгівля частинами тіла левів для традиційних медичних цілей є загрозою не лише для левів у Індії, але й для африканських субпопуляцій левів.

Вплив насильницького екстремізму в кількох частинах ареалу левів у Африці, ймовірно, ще більше прискорить скорочення чисельності левів у цих регіонах. Особливо комплекс W‑Арлі‑Пенджарі, останній оплот левів у Західній та Центральній Африці, страждає від екстремістських угруповань, що загрожує решткам популяції левів. У Західній Африці леви значною мірою обмежені природоохоронними територіями з неефективним управлінням, що призводить до зменшення популяцій здобичі та переслідування левів. Подальше погіршення стану останніх природоохоронних територій, де мешкають леви в Західній Африці, може призвести до їхнього регіонального вимирання.

Зміна клімату, ймовірно, негативно вплине на вид, хоча масштаби цього впливу невідомі.

Леви в Азії, що збереглися лише як відносно невелика популяція в одному місці, зазнають різних загроз вимирання, як генетичних, так і екологічних. Ця невелика популяція левів дуже вразлива до спалахів хвороб, браконьєрства та екологічних катастроф. Ізоляція популяції може призвести до близькоспорідненого схрещування внаслідок зменшення генетичного різноманіття.

Вищезазначені загрози зазвичай посилюються браком управлінських ресурсів для належного захисту охоронюваних популяцій. Однак кінцевим фактором, що впливає на популяції левів, є зростання чисельності населення, яке призводить до всього вищезазначеного, зрештою спричиняючи фрагментацію середовища існування та пригнічені й невеликі популяції левів, що зазнають постійного тиску з боку людини. Тим часом проводиться багато досліджень для пошуку стратегій, за яких леви могли б співіснувати з людьми, навіть якщо це можливо лише навколо меж великих природоохоронних територій. Однак деякі вчені дедалі більше схиляються до думки, що в Африці леви зможуть вижити в майбутньому переважно на великих природоохоронних територіях, а менші резервати зможуть зберегти левів лише за умови їх належного огородження від людської діяльності.

Зусилля зі збереження та охоронний статус

Лева внесено до Додатка II CITES. Азійського лева внесено до Додатка I CITES, і його повністю охороняють в Індії згідно з Додатком I Закону про охорону дикої природи (1972). База даних африканських левів Групи фахівців з котячих Комісії з виживання видів МСОП слугує постійно оновлюваним джерелом даних про чисельність і поширення левів у Африці.

У субсахарській Африці спільнота, що займається збереженням левів, працює в чотирьох широких регіонах: Західному, Центральному, Східному та Південному. У різних регіонах Африки проведено низку семінарів зі збереження левів. Розроблено регіональні стратегії збереження для Західної та Центральної, а також для Східної та Південної Африки. Ці стратегії необхідно переглядати й оновлювати. Стратегія збереження африканського лева в Західній та Центральній Африці має три основні цілі:

• зменшити конфлікти між людьми та левами
• зберегти середовище існування та дику здобич
• збільшити площу середовища існування левів та чисельність дикої здобичі

Стратегія збереження левів Східної та Південної Африки додатково включає аспекти політики та землекористування, а також соціально-економічні питання, торгівлю та політику збереження. Обидві стратегії визначили пріоритети для збереження левів, зокрема покращення управління популяціями левів та створення стимулів для громад, що живуть поруч із левами. Ці регіональні стратегії допомагають спрямовувати плани дій та проєкти зі збереження левів і мають потенціал для широкого та значного покращення статусу лева.

Ключовими природоохоронними заходами в Африці є ефективне управління природоохоронними територіями, зокрема фінансування, пом'якшення антропогенних причин смертності, таких, як конфлікти між людьми та левами й потрапляння в пастки, а також зменшення негативних наслідків збройних конфліктів. Конфлікти між людьми та левами можна мінімізувати за допомогою відповідних заходів з управління худобою, які включають контроль проблемних тварин та механізми компенсації втрат худоби. Невідкладні заходи зі збереження особливо необхідні для лева в Західній Африці, де вид перебуває на межі зникнення, а його чисельність скорочується; потрібні термінові дії, щоб запобігти його локальному зникненню.

В Індії популяція левів невпинно зростає завдяки успішним ініціативам з управління та збереження протягом останніх п'яти десятиліть. Господарські заходи, зокрема обмеження випасу худоби та контроль пожеж, сприяли відновленню рослинності та зростанню популяцій диких копитних. Популяція левів зараз розширюється та переміщується по всьому ландшафту Великого Ґіру, що має виняткове значення в довгостроковій перспективі для збереження цього виду. Леви в Індії живуть у ландшафті, де люди мають високу терпимість і вважають левів частиною своєї природної спадщини. Однак для підтримки цього позитивного ставлення місцевих громад у довгостроковій перспективі необхідно покращити практики тваринництва та економічні стимули, а також безпеку людей. Занепокоєння викликають конфлікти між людьми та левами переважно поза межами природоохоронної території, де щільність населення та худоби вища. Для сприяння співіснуванню людей і левів зменшення конфліктів і формування позитивного ставлення громадськості до левів є важливими для продовження успішного збереження азійського лева. Також може знадобитися створення коридорів для забезпечення вільного переміщення левів між заповідниками чи ізольованими лісовими масивами. Щоб збільшити генетичне різноманіття та зменшити ризик вимирання через епідемію, необхідно створити принаймні ще одну дику популяцію левів у Азії.