Сніговий барс

• Маса: 30–50 кг
• Довжина тіла: 90–120 см
• Довжина хвоста: 80–100 см
• Тривалість життя: 10–20 років
• Розмір виводка: 1–5 барсенят

Опис

Сніговий барс (Panthera uncia) належить до роду Panthera й є близьким родичем тигра (Panthera tigris). За наявними даними, сніговий барс нині є монотиповим видом.

Хутро снігового барса білувато-сіре або сіро-коричневе з темно-сірими або чорними плямами та розетками зі світлішою серединою, що забезпечує йому ідеальне маскування в гірському середовищі існування. Узимку хутро стає густішим і подовжується (на животі — до 12 см завдовжки), забезпечуючи захист навіть за надзвичайно низьких температур. Голова, шия та кінцівки вкриті чорними плямами, а дві темні смуги тягнуться від шиї до хвоста. Сніговий барс має світло-зелені або сірі очі. Його короткі округлі вуха широко розставлені, а їхня задня поверхня чорна зі світлим центром. Сніговий барс добре пристосований до життя на великих висотах завдяки розширеній носовій порожнині, коротшим переднім кінцівкам та добре розвиненим грудним м’язам. Він має довгі задні ноги та широкі передні лапи, які полегшують пересування по снігу. Крім того, сніговий барс може обвити хвостом тіло, зберігаючи тепло, коли лежить чи сидить.

Статус та поширення

Сніговий барс занесений до Червоного списку МСОП за категорією «Вразливий». Однак достовірних оцінок глобальної популяції снігового барса не існує, а оцінки чисельності є приблизними. До 2003 року популяцію оцінювали в межах 4080–6500 або 3920–6390 особин, а в 2008–2010 роках — у 4500–7500 або 4678–8745 особин. За останніми оцінками, популяція снігового барса становить 7446–7996 особин.

Кількість зрілих особин оцінюють на рівні 2710–3386. У деяких частинах ареалу популяції снігового барса стабільні або дещо зростають. Проте в інших районах чисельність снігових барсів зменшується, і місцями вони вже вимерли в окремих регіонах колишнього Радянського Союзу. Прогнозують скорочення популяції на 10 % протягом приблизно 22,6 року (три покоління) через наявні та нові загрози. За оцінками, щільність популяції снігового барса становить від 0,32 до 6,2 особини на 100 км².

Сніговий барс поширений переважно у високогір’ях Центральної Азії, зокрема на Алтаї, Тянь-Шані, Куньлуні, Памірі, Гіндукуші, Каракорумі та Гімалаях. 2008 року ареал снігового барса оцінено в 2 942 584 км² на території дванадцяти країн. З цієї загальної площі наявність виду підтверджена або ймовірна лише на 1 208 257 км². На решті його ймовірного сучасного ареалу, близько 1 734 328 км², присутність виду вважають лише «можливою», що вказує на необхідність додаткових досліджень на величезній території.

Середовище існування

Сніговий барс переважно мешкає в альпійських і субальпійських поясах, де надає перевагу крутогірній місцевості, порізаній скелями, хребтами, ярами та кам'янистими осипами. Однак у деяких частинах Монголії та на Тибетському плато сніговий барс трапляється в менш стрімкому ландшафті, особливо коли вздовж хребтів є зручні проходи й достатньо сховків. На більшій частині ареалу сніговий барс мешкає в посушливих і напівпосушливих чагарникових, лучних або степових угіддях. У горах Росії та частинах Тянь-Шаню він трапляється в розріджених хвойних лісах і зазвичай уникає густих лісів. Ландшафти, у яких зазвичай мешкають снігові барси, належать до найменш продуктивних середовищ існування через надзвичайно холодний і посушливий клімат. Щільність популяцій здобичі, відповідно, відображає місцеві кліматичні умови й зазвичай є низькою.

Сніговий барс зазвичай трапляється на висотах від 3000 до 5000 м, хоча в Гімалаях іноді піднімається вище 5500 м. На північних межах ареалу його можна зустріти на менших висотах — 600–2500 м. На Алтаї він може траплятися навіть на висоті 500 м.

Екологія та поведінка

Сніговий барс — поодинокий хижак, переважно активний у присмерковий та світанковий час. Він пристосований до лазіння крутими скелястими альпійськими схилами. Сніговий барс займає великі території, межі яких значною мірою перетинаються з територіями як особин протилежної, так і тієї самої статі. Індивідуальні ділянки 18 снігових барсів із GPS-ошийниками в Південній Гобі (Монголія) охоплювали від 100 до понад 1000 км² (середня площа території самців — 408 км² (n = 10), а в самиць — 308 км² (n = 8)). Самиця в Пакистані використовувала індивідуальну ділянку площею понад 1000 км². У Непалі зафіксовано індивідуальні ділянки площею 10–40 км² (один випадок — понад 400 км²). Розмір індивідуальної ділянки може залежати від середовища існування та щільності здобичі. Зафіксовані добові переміщення в Непалі за допомогою наземної УКХ‑телеметрії становили до 7 км, але в середньому — 1,0 км у самців та 1,3 км у самиць. Снігові барси з GPS-ошийниками в Південній Гобі за добу долали в середньому 3,6 км (самиці) та 5,8 км (самці). Самці також долали більші відстані щодня під час періоду парування, тоді як для самиць це не було характерно.

Снігові барси спілкуються здебільшого через запахові мітки й подряпини. Голосовий апарат снігового барса не такий розвинений, як у інших пантерових, і в нього відсутня товста подушечка з фіброеластичної тканини, тому він не може видавати глухий, потужний рев, як інші великі коти. Снігові барси виють переважно під час шлюбного сезону, шукаючи партнера. Зазвичай снігові барси пересуваються, відпочивають і мітять територію вздовж лінійних елементів рельєфу, передусім головних хребтів, а також біля підніжжя чи на вершинах скельних урвищ.

Сніговий барс підкрадається до здобичі згори й переслідує її вниз крутим схилом. Він здатен убити здобич, утричі більшу за його власну вагу, і може залишатися біля туші до тижня, якщо його не турбують. Тривалість перебування біля вполюваного сибірського козорога в Монголії становила приблизно 2,6 доби й коливалася від 1 до 11 діб (n = 140).

Статевої зрілості сніговий барс досягає в 2–3 роки. Сезон розмноження триває з початку січня до середини березня. Більшість народжень припадає на травень–червень. Тічка триває 2–12 днів, статевий цикл — 15–39 днів, а вагітність — 98–104 дні. Приблизно у віці 18–22 місяців кошенята починають розселятися. На початку самостійного життя виводок може певний час триматися разом. Найстарша самиця, що успішно розмножувалася в неволі, мала 15 років.

Здобич

Сніговий барс полює переважно на диких баранів та козлів, таких як нахур (блакитний баран) (Pseudois nayaur), сибірський козоріг (Capra sibirica), гвинторогий козел (маркхур) (Capra falconeri), архар (аргалі) (Ovis ammon), кабарга (Moschus chrysogaster) та гімалайський тар (Hemitragus jemlahicus), а його ареал значною мірою збігається з ареалом цих диких копитних. За їхньої наявності сніговий барс може доповнювати свій раціон дрібнішою здобиччю, такою як бабак (Marmota spp.), пискуха (Ochotona spp.), заєць (Lepus spp.), улар (Tetraogallus spp.) та кеклик (Alectoris chukar). Частка такої дрібної здобичі в раціоні, ймовірно, була переоцінена в попередніх дослідженнях на основі аналізу екскрементів, які приписували сніговому барсу. З появою генетичного підтвердження видового походження екскрементів оцінка частки дрібної здобичі в раціоні снігового барса значно зменшилася. Домашня худоба часто стає здобиччю, і в деяких районах ця частка може бути значною, сягаючи 70 % раціону, хоча зазвичай становить 15–30 %.

Основні загрози

До основних загроз належать конфлікт зі скотарями, деградація середовища існування, скорочення популяцій здобичі, вбивство з помсти у відповідь на напади на худобу та браконьєрство задля незаконної торгівлі (шкурами, кістками та іншими частинами тіла). Крім того, його середовище існування зазнає інтенсивного агропасторального землекористування й у деяких районах є деградованим та фрагментованим.

Гірські копитні, які є основною здобиччю снігових барсів, потерпають від надмірного полювання, а подекуди й через конкуренцію з худобою за кормові ресурси. Зменшення кормової бази призводить до значного погіршення якості середовища існування для снігових барсів. Коли природна кормова база обмежена, напади снігових барсів на худобу зазвичай частішають. Парадоксально, але одне дослідження показало, що частота нападів на худобу зростала зі збільшенням чисельності дикої здобичі та снігових барсів. Худоба подекуди численна й може становити понад половину раціону снігового барса. Браконьєрство через помсту за напади на худобу є однією з найважливіших загроз для снігових барсів і відбувається на значній частині його ареалу. Незаконне вбивство з комерційною метою також залишається проблемою в багатьох частинах його ареалу. Його хутро є цінним, а частини тіла (такі як кістки, кігті або м’ясо) використовуються в традиційній медицині, частково як замінники частин тіла тигра. Ця незаконна торгівля може зростати разом зі стрімким економічним розвитком Китаю. Попит на вироби з частин снігового барса, схоже, зростає, особливо в Китаї та Східній Європі, а торгівля сніговими барсами поширилася за межі провінцій Китаю, де вони мешкають. За оцінками, з 2008 року щороку незаконно вбивають 221–450 снігових барсів. За підрахунками, щорічно в Китаї незаконно вбивають 103–236 снігових барсів, у Монголії — 34–53, у Пакистані — 23–53, в Індії — 21–45, а в Таджикистані — 20–25. Виявляють лише близько 38 % випадків браконьєрства. Тому припускають, що щорічно браконьєри можуть вбивати близько 2–10 % популяції.

Існує також невизначений рівень попиту на живих тварин для зоопарків та приватних колекцій. Зростання населення, бідність, загальний брак обізнаності як на місцевому, так і на національному рівнях щодо необхідності охорони снігового барса, брак інституційної спроможності та правозастосування, а також обмежена транскордонна співпраця перешкоджають зусиллям зі збереження. Крім того, третину ареалу снігового барса розташовано на політично чутливих міжнародних кордонах. Військові конфлікти, що відбуваються в частинах його ареалу, завдають шкоди дикій природі та загрожують її збереженню. До нових загроз належать зміна клімату, видобуток корисних копалин та розвиток великомасштабної інфраструктури. Хвороби також становлять загрозу для снігового барса.

Зусилля зі збереження та охоронний статус

Сніговий барс внесений до Додатка I CITES і повністю охороняється по всьому його ареалу. Заходи з охорони снігового барса передбачають створення нових природоохоронних територій. Вважається, що близько 200 природоохоронних територій загальною площею понад 1,3 мільйона км² слугують місцем існування снігових барсів. Однак майже 40 % природоохоронних територій мають площу менш ніж 500 км² і, ймовірно, містять лише кілька репродуктивних пар. Більшість із них заселені людьми та використовуються для випасу худоби, і не всі мають плани керування. Тому важливо покращувати планування та керування природоохоронними територіями з урахуванням потреб снігового барса, а також посилювати охорону снігового барса на територіях, що межують із заповідними зонами.

Краще управління випасом та тваринництвом, удосконалення загонів для худоби, вакцинація худоби, страхування худоби, альтернативні джерела доходу, відновлення популяцій здобичі, природоохоронна освіта та програми залучення громадськості — це деякі із заходів, що вживаються для зменшення конфліктів між місцевим населенням та сніговими барсами. Надзвичайно важливо залучати місцеве населення до консультацій щодо процесу збереження снігових барсів та інших диких тварин. Для досягнення цієї мети дедалі більше міжнародних груп працюють над зменшенням браконьєрства та переслідування снігових барсів завдяки громадським ініціативам, які надають для цього економічні стимули. Навчання, розбудова потенціалу й антибраконьєрські заходи є складовими цієї роботи. Антибраконьєрські зусилля було посилено в Казахстані, Киргизстані та Таджикистані, де вилучаються дротяні петлі, а колишніх браконьєрів залучають як рейнджерів природоохоронних територій у деяких частинах Росії. Заохочувальні та інноваційні громадські програми було запроваджено в кількох країнах ареалу снігового барса.

Мережу охорони снігового барса створено для об’єднання фахівців та організацій задля кращої співпраці, обміну інформацією та допомоги в реалізації Стратегії виживання снігового барса. Конференція з планування охорони снігового барса в усьому його ареалі, що відбулася 2008 року в Пекіні, зібрала фахівців для вдосконалення наявної бази знань. Було визначено важливі території для збереження снігового барса та закладено основу для розробки національних планів дій. У рамках Глобального форуму зі збереження снігового барса 2013 року в Бішкеку всі країни ареалу розробили Національні пріоритети захисту екосистем снігового барса (NSLEP). Вони узагальнені в документі «Глобальні пріоритети захисту екосистем снігового барса» (GSLEP). Багато країн ареалу в межах власних національних заходів розробили офіційні плани дій або Стратегії зі збереження снігового барса. Деякі з них були офіційно затверджені, тоді як інші перебувають на різних етапах затвердження. Деякі з цих планів для конкретних країн доступні в онлайн-бібліотеці Мережі охорони снігового барса. Серед країн, що офіційно ухвалили плани дій, — Індія, Казахстан, Киргизстан, Монголія, Пакистан і Росія; натомість у Таджикистані та Узбекистані такі плани поки не затверджені урядом. Стратегію виживання снігового барса було переглянуто. Усі ці заходи покращили стратегічну основу для збереження снігового барса на глобальному рівні.

Незважаючи на ці зусилля, досі необхідно нарощувати потенціал у галузі збереження, зміцнювати міжнародне співробітництво, розвивати національне законодавство країн ареалу та вдосконалювати правозастосування для заборони вбивства та торгівлі сніговими барсами або частинами їхнього тіла. Детальна інформація про чисельність і стан популяцій снігових барсів досі обмежена, переважно через потайну поведінку цього виду, низьку щільність популяцій та важкодоступне скелясте гірське середовище існування. Тому необхідні довгострокові дослідження та додаткові обстеження.