Леопард

• Маса: 17–90 кг
• Довжина тіла: 91–191 см
• Довжина хвоста: 51–101 см
• Тривалість життя: 13–21 рік
• Розмір приплоду: 1–4 леопарденят

Опис

Раніше визначали дев'ять підвидів леопарда (Panthera pardus):

• африканський леопард P. p. pardus, поширений в Африці
• аравійський леопард P. p. nimr, що мешкає на Аравійському півострові
• перський леопард P. p. saxicolor з Центральної Азії
• яванський леопард P. p. melas, поширений на острові Ява
• шрі‑ланкійський леопард P. p. kotiya зі Шрі‑Ланки
• індійський леопард P. p. fusca, поширений на Індійському субконтиненті
• індокитайський леопард P. p. delacouri, поширений від Південно‑Східної Азії до південного Китаю
• північнокитайський леопард P. p. japonensis з Північного Китаю
• амурський леопард P. p. orientalis, поширений на Далекому Сході Росії, Корейському півострові та північному сході Китаю.

Проте сучасні генетичні дослідження підтверджують існування лише восьми підвидів леопарда:

• Panthera pardus pardus в Африці
• Panthera pardus tulliana, зокрема ciscaucasica та saxicolor, у Туреччині, на Кавказі, у Туркменістані, в Узбекистані, в Ірані, в Іраку, в Афганістані та в Пакистані
• Panthera pardus fusca в Індії
• Panthera pardus kotiya на Шрі‑Ланці
• Panthera pardus delacouri в Південно‑Східній Азії та, ймовірно, у південному Китаї
• Panthera pardus orientalis, зокрема japonensis, у Східній Азії від Далекого Сходу Росії до Китаю
• Panthera pardus melas на Яві
• Panthera pardus nimr на Аравійському півострові

Для уточнення кількості підвидів потрібно продовжувати збирати й аналізувати зразки для генетичних досліджень у всьому ареалі леопарда, оскільки деякі результати, наприклад, свідчать, що всі азійські підвиди, крім melas, можливо, належать до одного підвиду.

Розміри й забарвлення леопардів суттєво відрізняються в різних частинах їхнього широкого ареалу. Найбільшими зазвичай є африканські леопарди, які можуть важити до 90 кг, але в горах Ірану та в Центральній Азії вони також можуть досягати великих розмірів. Аравійські леопарди відзначаються невеликим або середнім розміром (зазвичай важать лише близько 25 кг) і блідим забарвленням. Як правило, хутро леопарда забарвлене від жовтуватого до оливкового кольору з чорними плямами. Кожна особина має унікальний візерунок. В Африці меланістичні особини трапляються рідко, але у вологих лісах, зокрема на Яві та в Малайзії, меланізм досить поширений. Меланістичних особин також зафіксовано в лісах західного та північно‑східного узбережжя Індії. Колір і візерунки хутра леопарда, імовірно, залежать від типу природного середовища. Наприклад, в африканських саванах леопарди мають рудувато‑вохристе забарвлення, пустельні леопарди блідіші, а в прохолодніших районах — сіруватіші. Особини з тропічних лісів темніші й мають золотаве забарвлення, а леопарди, що мешкають у високогір'ї, ще темніші, ніж ті, що живуть у тропічних лісах. Місцеві жителі Центральної Азії часто називають леопардів «сніговими барсами» через їхнє світле забарвлення та довге зимове хутро.

У леопарда дуже м'язисті, порівняно короткі ноги з широкими лапами. У нього довге тіло й хвіст, які допомагають видиратися на дерева. Самці та самиці значно відрізняються за розмірами й фізичними особливостями, що свідчить про різні харчові ніші, які вони займають. Попри відносно невеликий розмір тіла, леопард здатний полювати на велику здобич. Його череп масивний, що забезпечує достатньо місця для кріплення потужних щелепних м'язів. Його вібриси особливо довгі, і часто на бровах є кілька надзвичайно довгих волосків, які захищають очі та допомагають рухатися крізь рослинність у темряві. Його лопатки пристосовані до кріплення потужних м'язів, що рухають передніми кінцівками, посилюючи здатність видиратися на дерева. Леопард здатний тривалий час обходитися без води, отримуючи необхідну вологу зі здобичі.

Статус і поширення

Леопарда внесено до Додатка I СІТЕС (Конвенція про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що перебувають під загрозою зникнення). Цей вид здебільшого перебуває під охороною на всій території поширення. В Анголі, в Алжирі, у Вірменії, у Беніні, у Буркіна-Фасо, у Камеруні, у Конго, у Кот-д'Івуарі, у Демократичній Республіці Конго, у Джибуті, в Єгипті, в Екваторіальній Гвінеї, у Габоні, у Грузії, у Гані, у Гвінеї-Бісау, в Ірані, в Ізраїлі, у Йорданії, у Ліберії, у Малі, у Мавританії, у Марокко, у Нігері, у Нігерії, в Омані, у Пакистані, у Росії, у Руанді, у Саудівській Аравії, у Сенегалі, у Сьєрра-Леоне, у Сомалі, у Південному Судані, у Того, у Туркменістані, в Уганді та в Узбекистані полювання заборонене або обмежене випадками, коли тварини конфліктують з людьми. У деяких країнах дозволяють відстрілювати проблемних леопардів, і таку практику загалом схвалюють. Законну міжнародну торгівлю обмежено щорічними квотами на експорт шкур і трофеїв, здобутих під час полювання. Законодавчо обмежено торгівлю шкурами леопарда квотою в 2 560 особин у 11 країнах Субсахарської Африки. Вид законодавчо не захищений у Гамбії, Лівані, Тунісі та Об'єднаних Арабських Еміратах. Немає інформації про Азербайджан, Бурунді, Чад, Гвінею, Ірак, Лівію, Кувейт, Сирію, Таджикистан та Ємен. В Афганістані леопарда охороняють (полювання й торгівля заборонені) і нещодавно його внесли до переліку видів, що охороняються в країні. Ареал леопарда надзвичайно великий. Він живе в Африці й Азії: у більшій частині Субсахарської Африки, на Аравійському півострові, у південно-західній та східній Туреччині, через Південно-Західну Азію та Кавказ до Гімалаїв, Південної Азії, Індокитаю, півострівної Малайзії, Китаю та Далекого Сходу Росії. Він також трапляється на острові Ява та Шрі‑Ланці. У деяких частинах Африки та тропічної Азії леопард досить поширений. Однак його популяції скоротилися й стали ізольованими в багатьох місцях, а в деяких регіонах вид зник через втрату й роздрібнення природного середовища, зменшення кількості здобичі та браконьєрство для незаконної торгівлі дикими тваринами. Лише на північному сході Китаю та Далекому Сході Росії ареал леопарда розширився за останні 20 років. У Північній Африці леопард перебуває під загрозою зникнення. Тут він, найімовірніше, був повністю винищений на всій території свого колишнього ареалу, і незрозуміло, чи збереглися взагалі якісь окремі ізольовані популяції. Ймовірно, раніше підтверджені популяції в Марокко та в Алжирі зникли. На значній частині Західної Африки леопард став рідкісним; він повністю зник із деяких частин Західного Сахелю. Нині леопардів можна побачити переважно лише на кількох заповідних територіях, розташованих між Сенегалом і Нігерією. У Центральній Африці ареал леопарда скоротився переважно в районах інтенсивної людської діяльності. Популяції в Східній Африці скоротилися. У Південній Африці, своєму головному осередку, популяції леопарда залишаються стабільними. Популяції леопарда на територіях в Анголі, Замбії, Мозамбіку та Зімбабве, де вплив людини незначний, перебувають у задовільному стані, проте скорочуються. В Ірані леопарди досить поширені. Особин цього виду кілька разів помічали в Іраку та Туреччині в горах Загрос, а невелику популяцію підтвердили на Зангезурському хребті, у Вірменії та Азербайджані. Леопарди поширені по всій Індії та Шрі‑Ланці. У Південно-Східній Азії леопарди були повністю або практично повністю винищені на більшій частині ареалу, популяції залишилися лише в Таїланді, у М'янмі, у Малайзії та на острові Ява в Індонезії. Популяція, раніше відома як північнокитайський леопард, тепер трапляється лише на невеликих, ізольованих природоохоронних територіях у Центральному Китаї. Останніми роками леопарди зникли з Камбоджі, південного Китаю, Лаосу та В'єтнаму. Одна дика популяція леопарда залишається на Далекому Сході Росії та у прилеглому північно‑східному Китаї завдяки значним природоохоронним зусиллям. Леопард, імовірно, вже вимер у Камбоджі, Гамбії, КНДР, Лаосі, Лесото, Малі, Таджикистані та В'єтнамі й зник у таких регіонах, як Алжир, Гонконг, Ізраїль, Йорданія, Республіка Корея, Кувейт, Ліван, Мавританія, Марокко, Палестина, Сінгапур, Сирія, Того, Туніс та Об'єднані Арабські Емірати.

Щільність популяції леопарда залежить від чисельності здобичі, типу природного середовища, а також наявності й інтенсивності загроз. Щільність може коливатися від однієї особини на 100 км² до понад 30 особин на 100 км². Найвищу щільність спостерігають на заповідних територіях мезофільних лісистих саван у Східній та Південній Африці.

Оцінки чисельності популяції леопарда

Природне середовище

Леопард має виняткову здатність до пристосування й мешкає в найрізноманітніших екосистемах з різними умовами: у тропічних дощових лісах, помірних листопадних лісах, альпійських зонах, аж до високогірних схилів, а також у саванних луках, чагарникових заростях, сухих чагарниках і пустелях. У північно-західній Африці, в Ірані та на Кавказі він також населяє соснові ліси та середземноморські чагарники.

В Африці найвищу щільність спостерігають у лісистих і трав’янистих саванах, але леопарди також мешкають у гірських районах, прибережних чагарниках, болотах, напівпустелях і пустелях. У Марокко леопарда реєстрували на висоті до 3 000 м, в Африці на південь від Сахари — до 4 600 м на горі Кенії, а в Гімалаях — до 5 200 м.

На Індійському субконтиненті леопард трапляється в різноманітних природних середовищах, таких як ліси, чайні плантації, скельні виступи, сухі ліси та антропогенні ландшафти. У Південно-Західній та Центральній Азії леопарди тепер трапляються лише у віддалених гірських районах та горбистих передгір'ях. У Туркменістані леопарда реєстрували на висоті до 1 800 м, у Саудівській Аравії — до 2 600 м, в Ірані — до 3 200 м, а в Гімалаях — навіть до 5 200 м.

Екологія та поведінка

Леопард — тварина-одинак і територіальна істота, але дорослу самицю часто супроводжують її леопарденят, які розселяються у віці 2–3 років. Згідно з дослідженнями, леопарди найактивніші в сутінковий час; у непорушених тропічних лісах Габону вони переважно активні вдень. Спілкуючись, леопард мітить територію запахом та видає характерні звуки. У деяких регіонах леопарди позначають свою територію, дряпаючи дерева. На відкритих ділянках під час полювання леопард покладається на зір і використовує високі місця, зокрема дерева, щоб виявляти здобич. На відкритих місцях леопард полює, припадаючи до землі, за потреби тривалий час залишаючись нерухомим. У густих тропічних лісах леопард частіше полює із засідки, обираючи часто протоптані звірині стежки або плодоносні дерева, що приваблюють копитну здобич. Він атакує з дуже близької відстані коротким стрімким ривком і потужним ударом передньою лапою. Дослідження в приватному заповіднику Пхінда (Південна Африка) показало, що леопарди частіше полюють у місцях, де здобич легше спіймати, а не в районах, де здобичі було більше. Найбільший успіх у полюванні леопарди мали в середовищах з помірним рослинним покривом. Вибір здобичі, імовірно, залежить від енергетичних витрат, і окремі леопарди можуть спеціалізуватися на різних типах природного середовища. У приватному заповіднику Велгевонден у Південній Африці самиці леопарда надавали перевагу полюванню в змішаному закритому лісі та високому відкритому лісі, а не на лугах, де біомаса здобичі була найвищою. Лісові леопарди полюють переважно вдень та в сутінках; їхня активність збігається з ритмами активності основних видів здобичі. Леопард чудово лазить по деревах і часто затягує здобич на дерева для поїдання та ховання в районах, де мешкає разом із більшими падальниками, такими як леви (Panthera leo) та плямисті гієни (Crocuta crocuta). Леопард також підіймається на дерево в разі прямої агресії з боку таких конкурентів.

Індивідуальні ділянки леопардів на природоохоронних територіях Африки становлять приблизно 30–78 км² у самців та 15–38 км² у самиць. У гірській місцевості індивідуальні ділянки, ймовірно, значно більші — понад 300–400 км². У районі Мангве в Зімбабве індивідуальна ділянка одного самця сягала 263 км², а двох самиць — 31 та 45 км² відповідно. Індивідуальні ділянки леопардів сягають 2 182 км² у Центральній Калахарі. Індивідуальні ділянки самиць і самців зазвичай частково перекриваються, тоді як території самців майже не перетинаються. Середньодобова відстань, яку тварина долала в гірському районі Ватерберг (Лімпопо), становила 8,6 км у самця та 6,1 км у самиці; у Намібії та Калахарі відстані були більшими із середніми добовими значеннями 12,2 км та 14,3 км для самців і 6,8 та 13,4 км для самиць відповідно. У Таїланді індивідуальна ділянка самиці становила 8,8 км², а в двох дорослих самців — 17,3–18 км². Інше дослідження в Таїланді зафіксувало середні індивідуальні ділянки 26 ± 8,2 км² для шести самиць та 45,7 ± 14,8 км² для двох самців. У Національному парку Бардія в Непалі два самці мали території 47 та 48 км², а самиця — 17 км². В антропогенних ландшафтах Індії дві дорослі самиці мали індивідуальні ділянки 8 та 11 км², а молодий самець — 15 км².

Розселення леопардів зазвичай залежить від статі: самиці прив'язані до місця народження, а самці мігрують на великі відстані від свого місця народження. Співвідношення статей дорослих особин із постійною територією становить приблизно 1:1,8 (самців до самиць).

Розмноження може відбуватися протягом усього року. У Південній Африці спостерігаються піки народжуваності під час сезону народження основного виду здобичі леопарда — імпали. У заповіднику Сабі-Сенд у Південній Африці леопардиці народжували виводки протягом усього року, проте більшість пологів припадала на вологий сезон, особливо в грудні. Однак за межами тропічної Азії розмноження сезонне. Парування починається в середині січня й досягає піку в середині лютого.

Період вагітності становить 90–105 днів. Самиці вперше розмножуються в середньому у віці 35 (24–46) місяців, самці — у віці 36–48 місяців. Проміжок між пологами в середньому становить від 15 місяців до понад 2 років. У заповіднику Сабі-Сенд самиці народжували в середньому через 6 місяців після того, як їхній попередній виводок став самостійним, або через 8 місяців після втрати виводку. Самостійними леопарденят стають у віці 7–18 місяців. Брати й сестри можуть залишатися разом кілька місяців, перш ніж розійтися. Вік, у якому самиці перестають розмножуватися, у середньому становить 8,5 року, але самиці можуть розмножуватися до 16-річного віку. Відомий випадок, коли 15-річна самиця леопарда взяла під опіку 7-місячне леопарденя своєї 9-річної дочки. Цей випадок усиновлення, найімовірніше, був зумовлений родинним добором.

Смертність леопарденят у перший рік життя дуже висока й становить від 41 % до 90 %. У Національному парку Крюґера річна смертність молодих леопардів становила 32 %, порівняно із середньою смертністю дорослих у 19 %. У приватному заповіднику Пхінда в Південній Африці рівень смертності малят становив приблизно 42 %. Виживання малят не залежало ні від статі, ні від сезону народження (сухого чи вологого). Однак виживання малят, схоже, залежало від віку матері: воно зменшувалося після досягнення самицями 9-річного віку й різко знижувалося після того, як їм виповнювалося 14 років. Рівень смертності молодих леопардів відрізнявся за статтю: у самців він становив 29 %, у самиць — 15 %. Основною причиною смертності була внутрішньовидова конкуренція, на другому місці — загибель через людську діяльність. Смертність самців переважно спричиняла людська діяльність і істотно перевищувала смертність самиць, яку здебільшого спричиняли природні чинники. Часта зміна самців може істотно впливати на рівень розмноження популяції. Це підвищує ймовірність контактів між незнайомими особинами й, таким чином, може сприяти внутрішньовидовій конкуренції та збільшенню частоти дітовбивства. У заповіднику Сабі-Сенд у Південній Африці самці, що вбивають дитинчат, спричиняли 40 % смертності леопарденят. Самці, що вбивають дитинчат, зазвичай не були споріднені зі своїми жертвами. Інфантицид у леопардів є, вочевидь, переважно пристосувальною поведінкою, яка забезпечує репродуктивні переваги для тих, хто його вчиняє. Якщо невідлучених малят самиці вбито, то проміжок між пологами скорочується, а шанс виконавця на парування збільшується. Самиці, імовірно, вдаються до кількох стратегій для зменшення ризику інфантициду. Імовірно, успішність розмноження самиць здебільшого визначають фактори прямого впливу, і вважається, що інфантицид є ключовим фактором, що формує соціально-просторову екологію леопардів. Доступність здобичі може відігравати більшу роль у смертності леопарденят у менш продуктивних природних середовищах або в популяціях, чисельність яких нижча за ємність природного середовища.

Здобич

Багато чинників впливає на раціон леопардів, зокрема щільність та склад здобичі, а також інші хижаки, що живуть поруч. Крім того, на хижацтво леопарда впливають фактори середовища, такі як рослинний покрив, і антропогенний тиск, такий як зменшення кількості здобичі внаслідок надмірного полювання на диких тварин заради м'яса.

Леопард надзвичайно добре пристосовується до змін доступної здобичі. Хоч леопард найчастіше полює на копитних середнього розміру вагою 10–40 кг, він здатен полювати на здобич, яка в 2–3 рази більша за нього. Дрібну здобич переважно ловить принагідно, а примати, зайці, гризуни, великі птахи, панголіни й дрібні хижаки можуть становити важливу частину його раціону там, де великі копитні трапляються рідше. У деяких частинах його ареалу свійські тварини є важливою частиною його раціону або навіть основною здобиччю. Здатність леопарда ховати залишки здобичі на деревах дає йому змогу співіснувати з левами та тиграми й протистояти падальникам.

В Африці леопард полює на різноманітні види ссавців — від великих копитних, таких як канни (Tragelaphus oryx; самці досягають 900 кг), до дрібних видів, таких як капські дамани (Procavia capensis) (4 кг). В Африці на південь від Сахари виявлено 92 види тварин, на яких полює леопард. Леопарди полюють, зокрема, на імпалу (Aepyceros melampus), сірого дукера (Sylvicapra grimmia), натальського дукера (Cephalophus natalensis), звичайного редунку (Redunca arundinum) і бородавочника (Phacochoerus aethiopicus). У Національному парку Комое (Кот‑д’Івуар) леопарди полювали переважно на дрібних і середніх копитних, віддаючи перевагу дукерам і бушбокам, але також ловили кобів (Kobus kob) і орібі (Ourebia ourebi). Крім того, леопарди споживали приматів, таких як колобуси та мартишки, а також великих гризунів. У Національному парку Лопе, Габон, найважливішим видом здобичі (за масою) була китицевуха свиня (Potamochoerus porcus), наступними за значенням були лісовий буйвіл (Syncerus caffer nanus) і очеретяний щур (Thryonomys swinderianus). В альпійській зоні гори Кенії найчастішим видом здобичі був капський даман (Procavia capensis), за ним йшли щури Дибовського (Mylomys dybowskii).

В Азії леопард полює на мунтжаків, аксисів, гірських кіз, козуль, плямистих оленів, свинячих оленів, чубатих оленів та лангурів. У тропічних лісах він також ловить деревних тварин. В Юдейській пустелі в Ізраїлі леопарди, схоже, полюють переважно на капського дамана, козерога та дикобраза. В Омані основними видами здобичі були козерог, даман та аравійський кеклик. Аравійський леопард переважно ловить дрібну та середню здобич, таку як газелі, капські дамани, зайці, птахи, ящірки та комахи. У північному Ірані основною здобиччю є дикі свині, а в Кавказьких горах леопарди, ймовірно, полюють переважно на диких кіз та муфлонів. У Таїланді основними видами здобичі були свинячий борсук, мунтжак та дика свиня. Раціон леопарда в Індії складається з оленів середнього розміру, приматів, худоби й інших свійських тварин, таких як собаки, коти та свині. В антропогенних ландшафтах Індії висока щільність худоби забезпечує добру кормову базу для леопардів.

Основні загрози

Основні загрози леопардові мають антропогенний характер. Головними причинами скорочення популяції леопарда є постійне переслідування з боку людей, втрата й фрагментація природних середовищ, зменшення здобичі, незаконна торгівля дикими тваринами, вбивства через помсту та недостатньо регульоване трофейне полювання.

Населення Землі зростає, а природні середовища перетворюються на міські ландшафти, сільськогосподарські поля, плантації олійної пальми та каучуку або тваринницькі господарства. Розширення пасовищ для розведення худоби не лише впливає на природне середовище леопардів, але й може зменшувати популяції диких копитних, від яких залежить леопард. Втрата та фрагментація природного середовища в деяких регіонах переважно спричинені вирубкою лісів. Темпи вирубки лісів у Південно-Східній Азії найвищі серед усіх тропічних регіонів і продовжують зростати. Кількість видів здобичі також скорочується через надмірне полювання. Зменшення здобичі є основним фактором, що негативно впливає на леопарда. Наприклад, в африканських лісах торгівля м'ясом диких тварин призвела до «явища порожнього лісу», що означає, що лісові природні середовища залишаються здебільшого недоторканими, але кількість видів здобичі значно зменшилась. Це також відбувається на великих територіях африканської савани, що призводить до краху популяцій здобичі, але було зафіксовано й в Азії, де види здобичі перебувають під загрозою регіонального вимирання в тропічних лісах через широкомасштабне браконьєрство. У незайманому тропічному лісі основною загрозою, ймовірно, є конкуренція з людьми-мисливцями за здобич.

Конфлікти між леопардами й людьми виникають на всій території поширення виду. Вбивства через помсту, переважно за напади на худобу чи мисливських тварин, є значною проблемою. У Південній Африці полювання на цінних мисливських тварин призводить до вбивства леопардів з помсти. Крім того, у деяких країнах Субсахарської Африки фермерам дозволяють убивати хижаків, які вважаються загрозою життю та майну. Дозволи часто видають постфактум.

Отруєння туш також становить одну із загроз, що швидко зростає. Леопард особливо вразливий до пасток з приманкою, оскільки він патрулює невеликі індивідуальні ділянки вздовж часто вживаних стежок. Дослідження причин смертності перських леопардів у Ірані показало, що 70 % тварин загинули через полювання та отруєння. В Іраку останні дані свідчать про винищення леопардів у неприпустимих масштабах. Хвороби, такі як сказ, чума м'ясоїдних та бичачий туберкульоз, також можуть становити загрозу для леопарда. Наприклад, для нечисленної популяції амурського леопарда спалах хвороби може суттєво вплинути на популяцію або навіть призвести до вимирання.

Зусилля зі збереження та охоронний статус

На всій території поширення виду важливо усувати причини конфлікту між людиною та леопардами, підвищувати обізнаність, залучати місцеві громади та створювати природоохоронні території, щоб забезпечити існування виду в довгостроковій перспективі. Важливими є процедури компенсацій за втрату худоби та покращені практики тваринництва й заходи управління, що зменшують ризик нападів, оскільки вони можуть підвищити терпимість людей до леопардів та таким чином зменшити конфлікт. Переміщення чи вилучення конфліктних тварин не усуває джерело проблеми та не є належним пом'якшенням таких конфліктів у довгостроковій перспективі, іноді навіть погіршуючи ситуацію. Крім того, варто якомога більше зменшувати фрагментацію та втрату природного середовища. В Африці більшість леопардів живе за межами природоохоронних територій, і рівень смертності цих тварин тут і в прикордонних районах значно вищий. У Західній Азії природоохоронні території занадто малі для підтримки життєздатних популяцій леопарда. Тому важливо збільшити розмір таких територій та розширити заходи з охорони на території поза межами охоронних регіонів. Людську діяльність слід регулювати поблизу заповідників, щоб забезпечити довгострокове виживання леопардів.

Деякі плани охорони розробляються, наприклад, для зникаючого аравійського леопарда та для перського леопарда, і вживаються заходи зі зменшення конфлікту між людиною та леопардом. Нині тривають проєкти з відновлення популяції леопарда шляхом реінтродукції в Сочі, на Великому Кавказі та на Далекому Сході Росії. Проте ще багато треба зробити для забезпечення довгострокового захисту леопарда в усьому його ареалі. Наприклад, скорочена популяція аравійського леопарда потребує негайних дій, щоб уникнути подальших втрат та навіть вимирання, оскільки чисельність різко зменшується. Дослідники вивчають можливості реінтродукції аравійського леопарда з місцевих центрів розведення в неволі. Недавні дослідження в Індії свідчать, що деякі громади шанують леопардів у вигляді божества великої кішки, яке називають Ваґоба або Ваґро.

У районах, де леопарди піддаються полюванню або переслідуванню, важливо враховувати кількісні та функціональні показники динаміки їхніх популяцій при розробці стратегій охорони. Діяльність, зокрема трофейне полювання, яка штучно прискорює часту зміну племінних самців, може збільшити частоту інфантициду до неприйнятних показників. Потрібні подальші дослідження квот на добування та практик полювання. Дослідження довели ефективність вікового підходу щодо полювання, оскільки можливо визначити вік леопардів візуально. Полювання завдаватиме менше шкоди, якщо його обмежити самцями леопарда віком понад 7 років, коли вони достатньо дорослі, щоб виростити свій перший виводок до самостійності. Альтернативно, можна суттєво знизити квоти на відстріл. Слід докласти зусиль для забезпечення рівномірного розподілу мисливського навантаження в усьому доступному ареалі леопарда на основі екологічних, а не адміністративних меж. Більше того, для сталого регулювання популяцій леопарда необхідні надійні оцінки щільності разом із ретельними програмами спостереження для забезпечення невиснажливого полювання без шкоди для популяції. Нещодавно на природоохоронних територіях проводили обстеження популяцій в усьому ареалі леопарда. Це дозволило детальніше зрозуміти його статус і в окремих випадках отримати оцінки чисельності популяції. Необхідно збільшити кількість обстежень популяцій, зокрема в Центральній Африці, в Анголі, у Південно-Східній Африці та в Південно-Західному Китаї. Щоб вирішити проблему вбивства леопардів заради їхнього хутра, що використовується в традиційних церемоніях, природоохоронці в Південній Африці співпрацюють із текстильними компаніями та громадами, щоб надати альтернативи зі штучного хутра.

Намібія провела оцінку трофейного полювання. Замбія ввела мораторій на полювання на леопардів та левів у 2013 році. У Південній Африці, Мозамбіку та Ботсвані дослідники розробили регіональний аналіз системи квот на полювання. Серед іншого, було проаналізовано якість трофеїв та географічний розподіл дозволів і запропоновано заходи управління. У 2014 році трофейне полювання було заборонено в Ботсвані, а Південна Африка запровадила мораторій на трофейне полювання на леопарда на 2016 рік.