Тигр

• Маса: 75–325 кг
• Довжина тіла: 150–230 см
• Довжина хвоста: 90–110 см
• Тривалість життя: 12–15 років
• Розмір приплоду: 1–5 тигренят

Опис

Тигр (Panthera tigris), як і інші сучасні представники роду Panthera, має спільного предка з родиною котячих, який жив приблизно 10,8 мільйона років тому. Через кілька мільйонів років після цього тигр разом з іншими «великими ревучими кішками» роду Panthera виокремився в самостійну еволюційну лінію. Найдавніші відомі скам’янілості тигра віком близько 2 млн років знайдено в Китаї та на острові Яві в Індонезії.

Колись тигри населяли всю Південну та Східну Азію. Приблизно 73 000 років тому виверження вулкана Тоба на Суматрі могло спричинити значне скорочення ареалу, що призвело до генетичного збіднення популяції й, як наслідок, до зменшення генетичної різноманітності серед особин, що вижили. За даними аналізу мітохондріальної ДНК, останній спільний материнський предок сучасних тигрів жив 72 000–108 000 років тому.

Тривалий час науковці вважали, що тигр має шість наявних і три вимерлі підвиди. Шість сучасних підвидів тигра розрізняють за особливими молекулярними маркерами:

• Амурський тигр (P. t. altaica), що мешкає на Далекому Сході Росії та в північно-східному Китаї
• Південнокитайський тигр (P. t. amoyensis), ймовірно, вимерлий у дикій природі й зараз відомий лише в неволі
• Північний індокитайський тигр (P. t. corbetti), що трапляється в Індокитаї, північніше Малайського півострова
• Малайський тигр (P. t. jacksoni), що живе на Малайському півострові
• Суматранський тигр (P. t. sumatrae), що водиться на Суматрі
• Бенгальський тигр (P. t. tigris), що мешкає на Індійському субконтиненті

Три визнані вимерлі підвиди тигра, визначені за морфологічними відмінностями:

• Балійський тигр (P. t. balica), що колись жив на острові Балі
• Яванський тигр (P. t. sondaica), що колись жив на острові Яві
• Каспійський тигр (P. t. virgata), що колись зустрічався в Західній Азії, зокрема в Афганістані, Вірменії, Азербайджані, Грузії, Казахстані, Киргизстані, Іраку, Ірані, Таджикистані, Туреччині, Туркменістані та Узбекистані

Однак згідно з останніми дослідженнями пропонується виокремити лише два підвиди тигра:

• Panthera tigris tigris (включаючи virgata, altaica, amoyensis, corbetti та jacksoni) на материковій Азії, зокрема в Індії, Пакистані, Непалі, Бутані, Китаї, Росії, Індокитаї й на Малайському півострові; також
• Panthera tigris sondaica (включаючи balica та sumatrae) на Суматрі та колись на Яві й Балі.

Вважається, що ці розбіжності в кількості запропонованих підвидів тигра частково зумовлені браком генетичного матеріалу з усього ареалу тигра. Через різні тлумачення даних таксономію виду нині переглядає Група фахівців з котячих Комісії з виживання видів МСОП.

Тигр є найбільшим сучасним видом котячих, хоча існують значні відмінності між підвидами, і великі леви інколи перевищують за розмірами дрібніших тигрів. Тигр — єдиний смугастий представник родини котячих. Забарвлення хутра змінюється від червонувато-оранжевого до жовто-вохристого кольору з чорними смугами й білим черевом. Візерунок смуг унікальний для кожної особини. Смуги відрізняються кількістю, шириною та схильністю до роздвоєння або перетворення на плями. Темні лінії над очима зазвичай симетричні, а відмітини з боків морди можуть різнитися. Самці мають виразний комір, який особливо помітний у суматранського тигра. У лісах Ассаму, Одіші, Мадх'я-Прадешу та Біхару в Індії зафіксували тигрів із білим хутром, попелясто-сірими чи коричневими смугами та блакитними очима. Останній запис про застреленого білого тигра в Біхарі датується 1958 роком. Відтоді не надходило жодних повідомлень про білих тигрів із будь-якої частини Індії.

Тигр еволюційно розвинувся як ефективний хижак, що полює на великих копитних тварин. Він має порівняно великий череп з надзвичайно довгими іклами й загалом відзначається міцною статурою.

Статус та поширення

Тигра внесено до Додатка І Конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що перебувають під загрозою зникнення (CITES). Тигр охороняється на більшій частині свого ареалу, а комерційну торгівлю ним давно заборонено. Полювання заборонено в Бангладеш, Бутані, Камбоджі, Китаї, Індії, Індонезії, Лаоській НДР, Малайзії, М’янмі, Непалі, Росії, Таїланді та В’єтнамі. Про стан популяції в Північній Кореї даних немає.

У 2009 році природна популяція тигрів (у природному середовищі) налічувала приблизно 3200 особин, з яких, імовірно, менше ніж 2500 були статевозрілими особинами. Це свідчить про значне скорочення порівняно з приблизно 100 000 особин, що жили на початку XX століття. Багато популяцій тигрів дуже малі й ізольовані. Чисельність популяцій тигрів на 42 заповідних територіях з підтвердженим розмноженням у 2010 році становила лише 2154 особини. Оцінки чисельності тигрів за межами заповідних територій значно менш точні. У 2021 році загальну чисельність популяції тигрів оцінювали в 3726–5578 особин, не враховуючи тигренят (із середньою оцінкою 3140 статевозрілих особин), переважно за допомогою методів повторного відлову та обліку присутності. Нині тигри збереглися лише в десяти країнах: Бангладеш, Бутані, Китаї, Індії, Індонезії, Малайзії, М'янмі, Непалі, Росії та Таїланді. За останні три покоління ареал тигрів скоротився більш ніж на 50 %, що призвело й до ймовірного зменшення їхньої популяції на понад 50 %.

Щільність популяції тигрів змінюється. В індійських національних парках Казіранґа та Корбетт з великою кількістю здобичі зафіксовано щільність 15–19 тварин на 100 км², тоді як у горах Сіхоте-Алінь у Росії з низькою доступністю здобичі, за оцінками, щільність становить 0,13–0,45 особини на 100 км². Загалом дикі свині й різні види оленів становлять значну частину його раціону. Щільність популяції тигрів вища в заплавних низинах і тропічних листопадних лісах, ніж у тропічних вологих вічнозелених лісах Південної та Південно-Східної Азії та помірних середовищах існування Далекого Сходу Азії.

Колись географічний ареал тигра сягав від Східної Туреччини та південних узбереж Каспійського моря до Охотського моря (східне узбережжя Росії). Нині збереглося не більше ніж 7 % його історичного ареалу. Репродуктивні субпопуляції виявлено в Бангладеш, Бутані, Китаї, Індії, Індонезії, Малайзії, М'янмі, Непалі, Росії та Таїланді. Тигр зник із територій сучасних Афганістану, Грузії, островів Балі та Яви, Ірану, Іраку, Казахстану, Киргизстану, Пакистану, Сінгапуру, Південної Кореї, Таджикистану, Туреччини, Туркменістану та Узбекистану. За останні 100 років тигри зникли із Сінгапуру (1930-ті), Балі (1940-ві), Яви та Гонконгу (1960-ті), Центральної Азії (1970-ті), більшої частини материкового помірного (1980-ті) та тропічного (1990-ті) Китаю, а нещодавно — з країн Південно-Східної Азії: В'єтнаму, Лаоської НДР та Камбоджі (2000-ні). У період від 2001 до 2020 року ареал тигра зменшився на 7 % — з 1 049 430 км² до 978 293 км². В останньому оцінюванні визначено 71 територію збереження тигрів (ТЗТ). Однак із цих ТЗТ лише 21 % має юридичну охорону, й лише 9 % охороняється за категоріями I та II МСОП (тобто суворо охороняється). Крім того, було встановлено, що управління неефективне через проблеми з правовим регулюванням, фінансуванням і правозастосуванням, а полювання визнано основною загрозою. У 2010 році Волстон та ін. визначили 42 донорські популяції на території ареалу тигра. Донорськими популяціями вважали території з підтвердженою присутністю тигрів, доказами розмноження, оцінками популяції понад 25 статевозрілих самок, юридичним захистом, та території, що входять до складу більших ландшафтів, здатних підтримувати понад 50 статевозрілих самок. Однак після публікації дослідження Волстона та ін. тигрів було винищено в єдиній донорській популяції в Лаоській НДР, а кілька донорських популяцій, за оцінками, містять менше тигрів, ніж вважалося раніше. З іншого боку, задокументували деякі додаткові донорські популяції, що відповідають критеріям, особливо в Південній Азії. У глобальному масштабі, імовірно, понад 60 % популяцій тигрів мешкають на заповідних територіях.

Середовище існування

Тигри трапляються в різноманітних середовищах існування: тропічних, субтропічних і помірних вічнозелених та листопадних лісах Південної та Південно-Східної Азії, а також хвойних, дубово-чагарникових та березових лісах Далекого Сходу Росії. Тигри є екологічно пристосовним видом і добре почуваються в мангрових болотах Сундарбанів, сухих колючих лісах північно-західної Індії й високогірних джунглях передгір’їв Гімалаїв. Тигри трапляються від низинних болотистих лісів Суматри до сухих високогірних районів Бутану, де їх реєстрували на висоті до 4500 м над рівнем моря. Основними вимогами тигрів до місць мешкання є густий рослинний покрив, доступ до води та достатня кількість великої копитної здобичі.

Екологія та поведінка

Тигри ведуть відлюдний спосіб життя. Самиці захищають свої особисті території. Самці розселяються, іноді на великі відстані, і їхні території часто частково перекриваються з ділянками 1–3 самок. Розміри особистих територій залежать від щільності здобичі. Самкам потрібні території, придатні для вирощування тигренят, тоді як самці займають більші площі, прагнучи отримати доступ до кількох самок. У районах, багатих на здобич упродовж усього року (наприклад, Національний парк Читван у Непалі), дослідження показали, що особисті території самок у середньому становлять 10–39 км², а самців — близько 30–105 км². На Далекому Сході Росії, де здобич розподілена нерівномірно й мігрує, особисті території можуть сягати 100–400 км² для самок і 1379 км² для самців. У Сундарбанах (Бангладеш) розмір особистої території самки коливається від 12,3 до 14,2 км². Аналогічно, щільність популяції тигрів змінюється залежно від доступності здобичі: значення сягає 15–19 тварин на 100 км² у районах з високою доступністю здобичі (національні парки Казіранґа та Корбетт в Індії) й лише 0,13–0,45 особини на 100 км² у районах з низькою доступністю здобичі (гори Сіхоте-Алінь у Росії).

Тигр — переважно наземний хижак. Полює на здобич із засідки, але також активно її вишукує. Часто затягує здобич у найближче укриття, аби з’їсти її. Приховує рештки здобичі й зазвичай повертається, щоб доїсти її.

Сезон розмноження залежить від регіону. Тічка триває близько семи днів, а статевий цикл, за різними дослідженнями в Раджастхані (Індія), становить 34–61 або 46–52 дні. Якщо приплід втрачається, тічка настає протягом кількох тижнів (у середньому 17 днів, діапазон 10–39). Вагітність триває приблизно 103 дні. Інтервал між народженнями становить у середньому 20–24 місяці, але може сягати й 36 місяців. Однак якщо приплід втрачається в перші два тижні, інтервал може становити 8 місяців. Вік досягнення самостійності — від 18 до 28 місяців. У Національному парку Читван смертність тигренят у перший рік життя становила близько 34 %, з яких 73 % припадало на втрату всього приплоду через такі причини, як пожежі, повені та дітовбивство. Смертність на другому році життя становила 17 %, з яких лише 29 % були пов'язані із втратою. Дітовбивство загалом було найпоширенішою причиною смерті малят. Дослідження показали, що популяції скорочуються, коли смертність статевозрілих самок перевищує 15 %.

Дані, зібрані майже за 20 років під час тривалого проєкту моніторингу популяції тигрів у Національному парку Читван у Непалі, показали, що середня тривалість репродуктивного життя тигрів становить 6,1 року для самок і 2,8 року для самців. Вік першого розмноження становить 3,4 року для самок і 4,8 року (3,4–6,8 року) для самців. Вік останнього розмноження зафіксовано на рівні 14 років. Середня кількість нащадків, що дожили до розселення, оцінювалася в 4,54 для самок, а середня кількість нащадків, які врешті-решті поповнили репродуктивну частину популяції, становила лише 2,0. Для самців у середньому 5,83 їхніх нащадків дожили до розселення, а 1,99 поповнили репродуктивну частину популяції.

Здобич

До основних видів копитних тварин як здобичі тигрів належать великі копитні, такі як аксис (Axis axis), гаур (Bos gaurus), індійський самбар (Rusa unicolor), дика свиня (Sus scrofa) та мунтжак (Muntiacus muntjak). Тигр також полює на благородного оленя, козулю, павича й кабаргу. Загалом дикі свині й різні види оленів становлять значну частину його раціону. Тигри іноді нападають на домашню худобу та дрібну здобич, як-от зайців. Раціон тигра суттєво різниться залежно від регіону. В Індії його раціон складається з аксиса, самбара, нілгау, чінкари, дикої свині та звичайного лангура. У Камбоджі основними видами здобичі були мунтжак, дика свиня, самбар, гаур і бантенг. Тигри щороку споживають приблизно 50–60 особин великої здобичі. Однак коли популяції великої здобичі істотно скоротилися, тигри пристосовуються й полюють на дрібнішу здобич, таку як птахи, риба, гризуни, комахи, амфібії та ссавці (наприклад, дикобрази або примати). Вони здатні вполювати здобич, яка значно більша за них, включаючи великих бикових, таких як індійський буйвіл, і рідко навіть таких тварин, як азійський слон або носоріг. Однак бажаною здобиччю є тварини тієї самої вагової категорії, що й самі тигри.

Основні загрози

Сьогодні до головних загроз для тигра належать незаконне полювання та браконьєрство. Колись полювання на тигрів було поширеною розвагою, й полювали заради трофеїв. У XIX та більшій частині XX ст. було поширене як законне, так і браконьєрське полювання на тигрів для запобігання конфліктам або як помста за сутички між тиграми та людьми й пошкодження їхнього майна. Попри те, що тигри перебувають під охороною, а міжнародна комерційна торгівля ними давно заборонена, торгівля тиграми все ще триває в районах, непідконтрольних урядові, таких як північна М'янма на кордоні з Китаєм. Їх убивають заради незаконної торгівлі шкурами, кістками, м'ясом та іншими частинами тіла тигрів, зокрема для використання в традиційній східноазійській медицині. Правоохоронна діяльність часто ускладнена, а споживання частин тіла тигрів глибоко вкорінене в культурних практиках деяких народів ареалу. Шкури та інші частини тіла тигрів продають за значні суми — приблизно 10 000–70 000 доларів США. Певні частини тіла (наприклад, шкури, пазурі та ікла) можуть використовуватися як символи статусу представниками еліти. Вважається, що ці практики зменшилися, хоча шкури тигрів досі носять і продають у Західному Китаї та Тибеті. Вважається, що кістки, м'ясо й органи, вуса, сеча й послід мають цілющі властивості в традиційній китайській медицині. Щоб задовольнити дедалі більший попит на тигрові кістки, до цієї торгівлі також залучаються схожі види — лев, ягуар, леопард і димчастий леопард. Крім того, надходить дедалі більше повідомлень про розведення тигрів на фермах та вилов диких тигрів для поповнення програм розведення у неволі. У Китаї існують так звані тигрові ферми з інтенсивним розведенням тварин у неволі, які незаконно виробляють настоянку на кістках тигра. Ця незаконна торгівля сприяє швидкому зникненню тигрів на більшій частині їхнього сучасного ареалу.

Іншою серйозною загрозою є втрата й деградація середовищ існування через розвиток інфраструктури, поселення людей, лісозаготівлі, перетворення земель для сільського господарства чи лісівництва та розчищення земель під плантації олійної пальми або каучуконосів. Така діяльність також полегшує доступ людей до лісових територій для полювання на тигрів. Тигри втратили понад 93 % свого історичного ареалу. Азія — це густонаселений регіон, що швидко розвивається, створюючи дедалі більший тиск на великі території, необхідні для життєздатних субпопуляцій тигрів. Зростання чисельності населення й розширення людських поселень, розширення сільського господарства та інший економічний розвиток призвели до втрати та подрібнення середовищ існування тигрів.

Багато популяцій тигрів ізольовані, а дедалі більша їх кількість настільки мала, що інбридинг (близькоспоріднене схрещування) становить серйозну проблему. Тигри можуть зникнути локально або функціонально в районах, де зв'язок між середовищами існування порушено або серйозно деградовано.

Основні види копитних тварин як здобичі тигрів також перебувають під сильним тиском через полювання, втрату та деградацію середовищ існування, а також конкуренцію з боку людей і домашньої худоби. Тип і щільність здобичі впливають на багато характеристик біології популяції тигрів, зокрема на розмноження та виживання. Втрата достатньої кількості видів здобичі може бути важливим провісником стану популяції тигрів.

Прямий та непрямий конфлікт між людьми й тиграми та майном людей історично був основною причиною смертності тигрів і залишається важливою загрозою сьогодні. Тигри можуть нападати на худобу й людей, іноді зі смертельними наслідками. Такий конфлікт часто змушував постраждалих осіб і громади вдаватися до помсти, застосовуючи смертельні методи, щоб знищити тигрів рушницями, отрутою, пастками або іншими способами. Деяких тигрів після нападів на людей чи худобу відловлюють і переміщують або поміщають до центрів розведення у неволі. Конфлікт між людьми й тиграми значною мірою сприяв їхньому винищенню в Західній Азії, на острові Яві, в Сінгапурі та на великих територіях Китаю й Російського Далекого Сходу. Вбивство тигрів у відповідь на напади на людей та худобу є поширеним явищем і часто вважається значною причиною скорочення популяції. Напади тигрів можуть спричиняти нетерпимість до цих тварин і ускладнювати спроби заручитися підтримкою місцевих громад у справі збереження тигрів.

Інфекційні захворювання тигрів іще недостатньо вивчені. Однак кілька випадків смерті тигрів (наприклад, у Сіхоте-Алінському заповіднику в Росії) були пов'язані із зараженням вірусом чуми м'ясоїдних. Крім того, хвороби можуть також вражати здобич тигрів (наприклад, африканська чума свиней у Росії та Індонезії) і ще більше сприяти скороченню її популяції.

Усі ці загрози, ймовірно, стали причиною вимирання балійського, яванського та каспійського тигрів. Середовища існування були перетворені та подрібнені, надзвичайно важливі види копитної здобичі зникли через хвороби та надмірне полювання людей, а полювання на тигрів задля розваги та офіційні програми винищення, ймовірно, відіграли роль у їхньому історичному скороченні чисельності. Незаконна торгівля тиграми разом із виснаженням їхньої здобичі призвели до нещодавнього зникнення тигрів із територій, де в іншому разі були б придатні середовища існування.

Заходи зі збереження та охоронний статус

Для збереження виду започаткували різні ініціативи, і багато заходів зі збереження тигрів здійснювалися на місцевому, регіональному, національному та міжнародному рівнях. Серед найпомітніших ранніх заходів зі збереження — Проєкт «Тигр», започаткований в Індії у 1973 році як загальнонаціональна спроба протидіяти зникненню тигрів. Проєкт «Тигр» сприяв створенню спеціалізованих заповідників для тигрів в усій Індії. За останні кілька десятиліть багато інших країн започаткували власні заходи зі збереження тигрів із різним успіхом.

Визнаючи кризу, з якою стикаються тигри та їхні середовища існування по всій Азії, політичні лідери 13 країн ареалу тигра та представники природоохоронних НУО й донорських організацій підписали Санкт-Петербурзьку декларацію (Глобальна програма відновлення тигра) у 2010 році з метою стабілізації та, врешті-решт, подвоєння популяції диких тигрів до 2022 року щонайменше до 6000 особин. Наступні цілі та дії мають допомогти досягти цієї мети:

• Зберігати, доглядати, покращувати та захищати середовища існування тигрів;
• Припинити браконьєрство, контрабанду та незаконну торгівлю тиграми, їхніми частинами та виробами з них;
• Співпрацювати в управлінні транскордонними ландшафтами;
• Працювати спільно над боротьбою з незаконною торгівлею;
• Залучати корінні та місцеві громади до планування та реалізації;
• Підвищувати ефективність управління популяціями тигрів та їхніми середовищами існування; та
• Відновлювати популяції тигрів на територіях їхнього колишнього поширення.

Для успішного довгострокового збереження тигрів необхідно, щоб політики визнали, що економічний розвиток, конфлікт через землекористування, конфлікт між людиною та дикою природою, а також внутрішня та міжнародна торгівля дикими тваринами є основними загрозами для виживання тигрів. Існує широка згода щодо необхідності збереження великих та придатних середовищ існування для тигрів, зокрема забезпечення зв'язку між основними популяціями тигрів. Ландшафтні аналізи показали, що заповідники для тигрів могли б підтримувати удвічі більшу кількість тигрів, ніж зараз, але для успіху вирішальними будуть національні та міжнародні зобов'язання та співпраця у сфері збереження. Донорські популяції та ключові заповідні території, де мешкають тигри, розподілені нерівномірно й можуть становити лише 6 % сучасного ареалу тигра. Захист та моніторинг цих статевозрілих самок, популяцій, що залишилися, створення й охорона коридорів і транскордонних заповідних територій для підтримки потоку генів між роз'єднаними популяціями є пріоритетами збереження. Крім того, підвищення ефективності управління наявними заповідними територіями є критично важливим для відновлення популяцій тигрів; це також вимагатиме розширення прав і можливостей місцевих громад, що проживають у середовищах існування тигрів та навколо них. Зменшення смертності тигрів та їхньої здобичі, спричиненої людиною, також є вирішальним для довгострокового виживання тигрів у природному середовищі. Це має включати припинення незаконного вбивства та торгівлі тиграми та їхніми частинами, збереження здобичі тигрів та ефективне управління конфліктами між тиграми та людьми шляхом покращення управління тваринництвом, залучення місцевого населення до моніторингу та управління середовищами існування тигрів та інших підходів.

В усьому ареалі тигра триває широкий спектр заходів щодо збереження та відновлення виду для вирішення цих проблем.

Той факт, що тигри більше не трапляються на значній частині свого історичного ареалу, відкриває можливості для розширення ареалу та цілеспрямованої реінтродукції й транслокації тигрів у майбутньому. Нині існують плани щодо реінтродукції тигрів у країни колишнього ареалу, зокрема Казахстан і Камбоджу.