Мисливські байки про рись у Швейцарії

Згідно з її власними мисливськими байками, організація JagdSchweiz не заперечує проти присутності рисі, вовка та ведмедя у Швейцарії за умови, що ці тварини мігрують до Швейцарії природним шляхом. Натомість відлов та реінтродукцію тварин JagdSchweiz категорично відкидає. Такий підхід є невиправданим втручанням у природу; рись і вовк — це не свійські чи сільськогосподарські, а дикі тварини. Великі хижаки, як і інші види, що перебувають під охороною (наприклад, козоріг), потребують сталого управління. Стратегія повного захисту, якої досі дотримувався федеральний уряд, має трансформуватися в практичну, орієнтовану на вирішення проблем стратегію управління. Усі дикі тварини мають право на однаковий захист. Передусім це стосується сарн та козиць, які є основною здобиччю рисі. Сьогодні рись поширена по всій території Швейцарії. У деяких регіонах, як-от у Північно-Західних Альпах та південній частині гірського масиву Юра, популяції рисі надмірно розрослися. Популяції сарн і козиць, як свідчать дані, різко скоротилися й більше не здатні відновитися. У своєму прес-релізі JagdSchweiz закликає відповідальний федеральний орган схвалювати запити кантонів на втручання щодо тварин, які завдають шкоди, або надмірно великих популяцій і не створювати для таких запитів надмірних, майже нездоланних перешкод. Аматорське полювання є передусім непотрібним і шкідливим втручанням у природу, що підтверджує досвід територій, вільних від полювання, таких як Женева чи Нідерланди. Там, де немає мисливців-аматорів, ми спостерігаємо багатше біорізноманіття. Якість життя людей помітно поліпшується, а дикі тварини мають змогу жити природніше, коли їхні соціальні групи не руйнують відстрілом, а самих звірів не змушують до неприродної нічної активності. Зрештою, дикі тварини — це не худоба, і вони не належать мисливцям-аматорам (res nullius).

Дику природу передусім потрібно захищати від мисливців-аматорів та їхніх вигадок. Скорочення місцевих популяцій сарн і подальший пошук хижаками нових територій — це природний і динамічний процес. Очевидно, що войовнича асоціація JagdSchweiz вкотре демонструє вкрай серйозні прогалини у знаннях про екологічні взаємозв’язки — тобто про відносини та взаємодію між угрупованнями тварин і рослин у межах їхніх середовищ існування. Невідомо жодного випадку, коли б хижаки винищили певний вид тварин, на відміну від мисливців-аматорів (які потім брешуть: «Популяції сарн і козиць, як свідчать дані, різко скоротилися й більше не здатні відновитися»). Якщо ж перевернути цю засновану на мисливських байках вимогу JagdSchweiz, це означатиме: там, де популяції сарн і козиць різко скоротилися, полювання взагалі слід заборонити! Невеликі популяції рисі у Швейцарії аж ніяк не є повсюдно стабільними. Крім того, стерилізація або переселення є більш етичними та доцільними заходами, ніж відстріл, якого постійно вимагають мисливці-аматори.

У 1971 році рисей реінтродукували у швейцарському кантоні Обвальден після того, як їх винищили мисливці. За оцінками, сьогодні від двохсот до трьохсот рисей мешкають переважно у Швейцарських Альпах та горах Юра. Протягом десятиліть рись у Швейцарії перебуває під охороною відповідно до Закону про полювання. Одна рись вбиває близько 50 копитних на рік. За той самий період приблизно 30 000 мисливців — здебільшого заради спортивного інтересу — відстрілюють 55 446 сарн і козиць. Загалом мисливці-аматори вбивають близько 160 000 ссавців і птахів на рік у Швейцарії. Автомобільний та залізничний транспорт також забирає значно більше життів сарн і козиць, ніж рись. Лише одна з чотирьох рисей у дикій природі Швейцарії доживає до віку понад два роки.

Ключ до розуміння причин смертності дає систематичне дослідження загиблих рисей. Виявляється, що люди винні щонайменше в 60 відсотках смертей. Окрім численних дорожньо-транспортних пригод, особливою проблемою є браконьєрство. Двадцять один відсоток із майже 300 тварин, знайдених мертвими за останні 40 років, було незаконно застрелено або отруєно. Це становить близько 60 вбитих браконьєрами рисей. Приблизно в 50 відсотках усіх рисей, які загинули на автошляхах або залізничних коліях, у тілах було знайдено мисливський дріб. Кількість незареєстрованих випадків, імовірно, значно вища: коли фонд KORA проводив дослідження в горах Юра, браконьєри та мисливці-аматори застрелили дванадцять рисей із радіонашийниками. Десять із цих тварин ніколи б не знайшли, якби на них не було передавачів.