Війна в Ірані зриває зусилля зі збереження азійського гепарда — найрідкіснішої великої кішки у світі

Колись азійський гепард мешкав на територіях від Аравійського півострова до Індії, але сьогодні він трапляється лише в Ірані, і цих тварин залишилося менш як 30. Оскільки країна втягнута у війну, майбутнє цього підвиду залишається невизначеним.

У 1959 році іранський уряд надав гепарду статус виду, що охороняється, та створив низку природоохоронних територій і національних парків. Проте відносний успіх цих ранніх зусиль зі збереження був зведений нанівець через потрясіння, що настали після Ісламської революції 1979 року, а згодом — Ірано-іракської війни. Складна геополітична ситуація перешкоджає природоохоронним заходам, а масштабні західні санкції не дають місцевим екологічним групам отримувати донорське фінансування. Хоча браконьєрство та конфлікти між людьми й дикими тваринами трапляються відносно рідко, виснаження кормової бази, фрагментація ареалів, небезпечні дороги та низьке генетичне різноманіття загрожують крихкому існуванню цих тварин.

До початку війни в лютому 2026 року з’явилися рідкісні хороші новини про іранських азійських гепардів, які перебувають під загрозою зникнення. Рейнджери помітили та зняли на відео самку в провінції Північний Хорасан у супроводі п’ятьох дитинчат — це сталося вперше. Раніше ніколи не бачили понад чотирьох малят одночасно, а тут кожна особина має значення. Азійський гепард (Acinonyx jubatus venaticus) є найбільш рідкісною великою кішкою у світі, і кількість зафіксованих у дикій природі особин зросла до 27. Баґер Незамі, національний директор Проєкту зі збереження азійського гепарда, повідомив іранським державним ЗМІ, що це «паспортизовані» гепарди — відомі особини, за якими спостерігають дослідники. За його словами, ще п’ять тварин перебувають у центрах розведення, а шість — у неволі. Це суттєве зростання: у серпні минулого року видання Tehran Times повідомляло, що в дикій природі залишилося лише 20 особин.

Через дев’ять днів після того, як помітили п’ятьох гепарденят, Сполучені Штати та Ізраїль завдали скоординованих ударів по Ірану. Це викликало швидку відповідь, яка згодом переросла в регіональний конфлікт із глобальними наслідками, і це створює нову загрозу для великої кішки, яка балансує на межі вимирання.

Вид на межі зникнення

Колись азійський гепард траплявся по всій Центральній та Південно-Західній Азії, а його ареал простягався від Аравійського півострова до Каспійського моря і далі на схід аж до Індії. Однак протягом XX століття цю кішку було винищено на більшій частині її ареалу через смертоносне поєднання полювання, втрати середовища існування та виснаження кормової бази. Нині вид зберігся лише в межах 16 % свого колишнього ареалу та обмежений кордонами Ірану. З 1982 року не було жодних достовірних свідчень присутності цієї тварини в інших місцях.

Цей гепард отримав статус виду, що охороняється, в Ірані в 1959 році та був у центрі уваги природоохоронних заходів протягом 1960-х і 70-х років. Але потрясіння, що настали після Ісламської революції 1979 року, а згодом — Ірано-іракської війни, називають «втраченими роками» для збереження виду. До 1990-х років азійський гепард майже повністю зник: чисельність популяції скоротилася через зіткнення з автомобілями, браконьєрство, конфлікти з людьми, зменшення кількості здобичі та втрату середовища існування. У 2008 році Міжнародний союз охорони природи (МСОП) — глобальна природоохоронна організація — надав цьому підвиду статус такого, що перебуває на межі зникнення.

Зусилля з порятунку гепардів були пов’язані з труднощами, частково через геополітичну напруженість, особливо протягом останнього десятиліття. Справа Фонду спадщини дикої природи Персії, в межах якої дев’ятьох фахівців зі збереження гепардів звинуватили у шпигунстві та ув’язнили в 2018 році, повністю зупинила міжнародну наукову співпрацю. Західні санкції проти Ірану також далися взнаки. «Такі критично важливі заходи, як моніторинг, забезпечення дотримання законодавства та розбудова безпечної для дикої природи інфраструктури, пішли на спад, — зазначають автори дослідження 2025 року в журналі People and Nature. — Ці обмеження сприяли зменшенню доступності здобичі та зростанню прямої смертності гепардів, зокрема внаслідок дорожньо-транспортних пригод».

У червні 2025 року 12-денна війна з Ізраїлем та США змусила іранський уряд запровадити жорсткіші обмеження на ключові заходи зі збереження гепардів, включно з польовими дослідженнями та збиранням даних. Проте існував обережний оптимізм щодо відновлення співпраці з міжнародними партнерами, які могли б надати неоціненні ресурси та досвід. У серпні минулого року посадовець повідомив державним ЗМІ, що збереження гепардів є «одним із головних пріоритетів» Департаменту навколишнього середовища. «[Можливе] вимирання найрідкіснішої кішки у світі стало символом наших викликів і відповідальності перед природою Ірану», — зазначила очільниця відомства Шина Ансарі.

Нова війна, нові загрози

Гепарди, що залишилися в Ірані, розсіяні у фрагментованих, важкодоступних ареалах, зокрема у великій посушливій пустелі Деште-Кевір, що простягається через центральні іранські провінції Язд, Семнан, Керман та Ісфахан. Вона охоплює природоохоронні території, зокрема заказники та національні парки. Військові об’єкти в деяких із цих провінцій стали мішенями для ударів США та Ізраїлю. Це викликало побоювання серед екологів, які хвилюються, що їхні транспортні засоби можуть бути помилково ідентифіковані або навіть стати цілями, «особливо у віддалених пустельних ландшафтах, де живуть гепарди», як розповів виданню Mongabay місцевий природоохоронець на умовах анонімності з міркувань безпеки.

Сара Дюрант, експертка з гепардів і наукова співробітниця Лондонського зоологічного товариства, наголосила на критично важливій ролі, яку відіграють польові дослідники, рейнджери парків та корінні народи у збереженні біорізноманіття. За її словами, це робить їхній захист під час збройних конфліктів «питанням нагальної міжнародної ваги». Вона зазначила, що їхня робота наражає їх на значну небезпеку, але «на відміну від гуманітарних працівників, природоохоронці наразі не мають офіційного міжнародного визнання свого статусу». Вона додала, що «таке визнання могло б допомогти захистити [їх] від нападів, щоб вони могли продовжувати свою життєво необхідну — і глобально важливу — роботу із захисту біорізноманіття».

З початком війни доступ до природоохоронних територій та ключових місць існування гепардів для неурядових екологів був суворо обмежений, а їхні зусилля «значно сповільнилися» через перебої в довгостроковому моніторингу, використанні фотопасток та польових дослідженнях, як повідомляє анонімне джерело Mongabay. «Для азійського гепарда ця ситуація є особливо критичною, — зазначив співрозмовник. — За такої малої чисельності популяції будь-які збої в охороні та моніторингу можуть мати серйозні наслідки. Зменшення присутності [природоохоронців] на місцях та зниження пріоритетності збільшують ризики браконьєрства, загибелі на дорогах і порушення середовища існування».

Більшість екологічних громадських організацій у Ірані призупинили свою роботу. Зв’язок ускладнений або взагалі відсутній, оскільки країна потерпає від постійних відключень інтернету. «Нинішня ситуація загострила наявні проблеми, — повідомило анонімне джерело. — Охорона природи в Ірані й раніше перебувала під значним тиском через безпекові питання, обмежене фінансування та слабку інституційну підтримку. Тепер ці обмеження стали ще суворішими».

У віддалених ареалах, за словами орнітолога та екологічного просвітника Імана Ебрагімі, який працює в Ісфахані, спостерігаються «унікальні наслідки війни». «У тих районах, — розповів він, — іноді можна спостерігати незвичну ситуацію. Не діють ані рейнджери, ані браконьєри. У короткостроковій перспективі це може піти на користь дикій природі та підвищити рівень безпеки, але викликає серйозні побоювання щодо довгострокової стійкості, коли умови зміняться». Він зазначив, що роботу систем онлайн-моніторингу було порушено, що призвело до більшої залежності від патрулювання на місцевості, яке тепер пов’язане з новими ризиками.

Охорона природи за участю місцевих громад також постраждала, оскільки місцеве населення потерпає від економічних та безпекових проблем. Як зазначив неназваний еколог, кризи «зазвичай зменшують участь в управлінні». «Залучення неурядових організацій різко зменшується, а природоохоронна діяльність стає більш централізованою та контрольованою державою. В Ірані таке зрушення викликає особливе занепокоєння, оскільки ефективне збереження природи завжди залежало від співпраці та довіри між різними учасниками, — додав він. — Звуження можливостей для участі громадськості є одним із найсерйозніших ризиків для результатів природоохоронної діяльності».

Поки що вплив війни на охорону природи в цілому, за словами Ебрагімі, є «досить нерівномірним. Він не є просто негативним чи позитивним, а дуже залежить від контексту». «Справді цікаво те, що території, де охорона природи була тісніше пов’язана з місцевими громадами і трималася на підтримці місцевих жителів та взаєминах усередині громади, а не лише на формальному примусі, здається, краще тримаються в цих умовах», — додав він.

Природоохоронні технології

На відміну від своїх африканських родичів, які мешкають на рівнинах, азійські гепарди віддають перевагу горбистій місцевості. За ними вкрай важко спостерігати через великі ареали та низьку щільність популяції. Тому екологи значною мірою покладаються на фотопастки з датчиками руху, щоб відстежувати та ідентифікувати окремих кішок. Обмеження на імпорт ускладнили або унеможливили придбання високоякісних природоохоронних технологій, а використання супутникових пристроїв або обладнання із SIM-картами наразі заборонено.

Використання фотопасток викликало суперечки в 2018 році, коли екологів із Фонду спадщини дикої природи Персії заарештували та звинуватили у шпигунстві. Однак відтоді застосування фотопасток для моніторингу гепардів відновилося. Водночас GPS-нашийники, які відстежують переміщення тварин, є одним із найважливіших інструментів у арсеналі природоохоронців для вивчення видів із широким ареалом або тих, що ведуть потайний спосіб життя. Біологи надягали на гепардів GPS-нашийники в 2007 році, а також використовували їх для дослідження перських леопардів у 2014-му. У дослідженні, опублікованому минулого року, зазначалося, що хоча фотопастки надають цінні дані про присутність гепардів, вони «не дозволяють виявити детальні закономірності переміщення». Автори рекомендували використовувати GPS-нашийники. «Супутникова телеметрія має вирішальне значення для заповнення цієї прогалини, особливо коли залишилося менш як 30 особин, — ідеться у звіті. — GPS-нашийники можуть надати важливу інформацію про використання середовища існування, переміщення та виживання, що дозволить розробити більш ефективні стратегії збереження».

Дороги до вимирання

Попри неминучий ризик вимирання, фахівці зі збереження гепардів відзначають «рідкісні моменти, що вселяють надію». Самка гепарда, знята на відео в Заказнику Міандашт у лютому, добре відома екологам, які називають її Гелією. Її бачили ще в серпні 2022 року в Біосферному заповіднику Туран із чотирма дитинчатами, але наступного місяця фотопастка зафіксувала її лише з двома. У 2024 році Гелію знову помітили в Заказнику Міандашт. Це було перше підтверджене спостереження гепарда в цьому районі за шість років, і щоб дістатися туди із заповідника Туран, вона подолала понад 130 кілометрів.

Однак одне з двох дитинчат збив автомобіль на так званій «Дорозі смерті» — трасі Меямі–Сабзевар, що пролягає через провінцію Семнан на півночі країни. Протягом семи ночей після загибелі маляти Гелія залишалася біля дороги, а волонтери чергували поруч, щоб перекрити рух у разі, якщо вона та її вціліле дитинча спробують знову перейти трасу. До цього інциденту посадовці раділи відсутності смертей гепардів на дорогах протягом року. Понад половина всіх зафіксованих випадків загибелі гепардів у Ірані спричинена дорожньо-транспортними пригодами. Оскільки азійських гепардів залишилося так мало, кожна смерть завдає удару перспективам виживання цього підвиду.

Про це свідчить один особливо жахливий випадок 2023 року, коли самку гепарда смертельно збили на дорозі за межами міста Меямі в провінції Семнан, на схід від Тегерана. Розтин показав, що вона була вагітна трьома дитинчатами. Зусилля зі зниження смертності диких тварин передбачають установлення огорож, монтаж камер, контроль за дотриманням швидкісного режиму та створення водопропускних труб під дорогами; дослідження показують, що гепарди користуються цими підземними переходами.

Майбутнє невизначене

Небагатьом диким гепардам, що залишилися в Ірані, видають своєрідні «паспорти» з тризначним номером, у яких фіксують стать і характерний візерунок плям на плечах, боках та крупі. Як і відбитки пальців у людей, плями кожного гепарда є унікальними. Окрім заходів із запобігання загибелі під колесами автомобілів, конфліктам із людьми та браконьєрству, тривають значні дискусії щодо того, як найкраще забезпечити майбутнє цього підвиду.

Азійські гепарди потерпають від низького генетичного різноманіття та інбридингу, що загрожує імунітету та довгостроковому виживанню будь-якого виду. Експерименти Ірану з розведення в неволі не мали реального успіху. Водночас менш як половина дитинчат доживає до одного року, згідно з даними десятирічного моніторингу, наведеними в дослідженні, опублікованому минулого року. Деякі експерти виступають за завезення африканських гепардів для розширення генофонду. Природоохоронці ж стверджують, що необхідні рішення в природному середовищі (in situ), і бажано застосовувати комплексний підхід, а не зосереджуватися на одному виді.

«Кормові види, такі як газелі та інші дикі копитні, також перебувають під підвищеним тиском, — зазначив неназваний еколог. — Полювання може посилитися через економічні труднощі, а послаблення контролю на природоохоронних територіях погіршує ситуацію. Це безпосередньо впливає на гепарда, оскільки наявність здобичі є життєво необхідною для його виживання».

Існують і інші серйозні побоювання. Посушливий центр Ірану наражається на серйозну загрозу через зміну клімату, і регіон потерпає від кількох послідовних років посухи, що має руйнівний вплив на екосистеми та види, які від них залежать. Анонімний природоохоронець підкреслив: важливо розуміти, що проблеми збереження природи в Ірані «не зводяться до браку знань чи відданості справі; основні перешкоди є структурними та контекстуальними». Попри численні ризики та виклики, за його словами, «багато екологів продовжують свою роботу у вкрай складних умовах».

Природоохоронні заходи можуть не відновитися, коли бомби перестануть падати. «Зусилля з постконфліктного відновлення дуже рідко враховують стан довкілля, не кажучи вже про дику природу... особливо коли триває гуманітарна криза, — повідомив виданню Mongabay електронною поштою Пітер Залер, директор із польових природоохоронних програм Зоопарку Нової Англії. — Критично важливо намагатися продовжувати зусилля зі збереження природи попри конфлікт — і саме через нього».

Шкода, якої вже завдала ця війна, ймовірно, призведе до скорочення ресурсів, виділених на охорону природи, як вважає Джамшид Парчізаде. Він є науковим співробітником Університету штату Мічиган і працював біологом дикої природи в Ірані в проєктах, пов’язаних із леопардами, гепардами, ведмедями, вовками, гієнами та оленями. «Коли ця війна закінчиться — якщо вона взагалі колись закінчиться, — уряду Ірану [доведеться] витратити всі наявні кошти на відбудову країни, включно з інфраструктурою, яка була пошкоджена або знищена під час війни, — зазначив Парчізаде. — Будинки людей були пошкоджені або зруйновані, і очевидно, що їм потрібно буде десь жити. Хто має допомогти цим безхатькам? Це потребує великих грошей. Саме це стане пріоритетом для уряду».

«До війни збереження гепардів отримувало обмежене фінансування від уряду, — додав Парчізаде. — Але після війни я сумніваюся, що в уряду залишаться хоч якісь гроші на порятунок гепарда».