- Image
-
- Content
-
Нещодавнє дослідження показало, що вимерлий представник котових, відомий як «американський гепард», був ближчим родичем пум, ніж гепардів.
Для цього дослідження, результати якого на початку вересня опублікував журнал Current Biology, науковці з лабораторії палеогеноміки Каліфорнійського університету в Санта-Крусі секвенували давню ДНК із чотирьох викопних кісток Miracinonyx trumani. Американським гепардом цього кота вчені називають ще з 1970-х років, адже довгими ногами та стрункою статурою він нагадує африканського гепарда.
«Імовірно, є й інші вимерлі види, образ яких, на жаль, спростили більше, ніж вони того заслуговують, — зазначила в заяві провідна авторка дослідження Моллі Кассатт-Джонстон. — Викопні рештки M. trumani свідчать, що цей „американський гепард“ умів пристосовуватися набагато краще, ніж натякає його прізвисько».
Кассатт-Джонстон розповіла виданню Earth.com, що раніше цей вид у Берингії ніколи не фіксували. Берингія — давній сухопутний міст, що з’єднував Сибір з Аляскою та Юконом.
«Перша несподіванка виявилася найбільшою! — пояснила вона. — Тож було дуже круто додати до плейстоценової екосистеми Берингії нового хижака».
Як повідомляє видання, три з чотирьох знахідок походять із канадського Юкону. Одна з них — кістка стопи з печер Блуфіш неподалік селища Олд-Кроу. Дві інші кістки вилучили з відталої вічної мерзлоти на золотодобувній копальні біля струмка Кварц-Крік у Клондайку.
Вік юконських знахідок — 31–34 тисячі років. Четверта знахідка — вушна кістка з печери у Вайомінгу — має вік близько 23 500 років.
Два найкраще збережені геноми показали, що найближчий із нині живих родичів цього кота — пума. Згідно з результатами дослідження, ці дві еволюційні лінії розійшлися приблизно 2,6 мільйона років тому. Останній спільний предок американського й африканського гепардів жив близько 4,7 мільйона років тому, і це свідчить, що схожої статури вони набули незалежно один від одного.
«Назва „американський гепард“ передбачає певну поведінку та екологію, а щодо цього виду таке уявлення не обов’язково доречне», — сказала в коментарі для Science News фахівчиня з молекулярної екології Кассатт-Джонстон.
До цього відкриття вчені припускали, що на відкритих рівнинах цей кіт полював на вилорогів. Однак так далеко на півночі, у Юконі, ці копитні не мешкали, тож дослідницька група проаналізувала хімічний склад кісток юконських особин, щоб з’ясувати, чим вони живилися.
Рівень азоту в них виявився приблизно на шість проміле вищим, ніж у інших хижаків, які жили в той самий час і в тих самих місцях. Він вищий і за показники сучасних бурих ведмедів Аляски, раціон яких приблизно на 60 % складається з лосося. Це вказує на те, що риба посідала в меню цих котів значне місце. Як саме ці хижаки ловили рибу, вченим досі невідомо.
