Дослідження свідчить: свійська худоба витісняє левів зі спільних пасовищ у Кенії

Нове дослідження, проведене на природоохоронних територіях Мара в Кенії, свідчить, що леви дедалі частіше уникають ділянок, де випасають свою худобу масаї, навіть після того, як худоба залишає ці місця. Дослідники припускають, що леви реагують не лише на безпосередні зустрічі з пастухами, а й на попереднє пасовищне навантаження та довгостроковий ризик, який вони сприймають. Ці результати порушують питання про те, як випасання худоби може змінити поведінку хижаків та використання дикими тваринами спільних ландшафтів. Експерти зазначають, що будь-які обмеження на випасання повинні забезпечувати баланс між цілями охорони природи та засобами до існування масаїв, що значною мірою залежать від скотарства.

Леви, найбільші хижаки Африки, є чи не найголовнішим джерелом страху для диких тварин континенту. Однак у Кенії саме «цар звірів» нині починає боятися — і лякає його свійська худоба.

У Кенії більшість диких тварин мешкає за межами офіційно визначених природоохоронних територій. Леви, зебри та слони, які приваблюють туристів, здебільшого живуть на пасовищних угіддях скотарів. Для фермерів і пастухів це може бути як прокляттям, так і благословенням. З одного боку, співіснування — це важка праця, адже хижаки іноді нападають на худобу, а свійські тварини конкурують за траву з дикими травоїдними. З іншого боку, багато природоохоронних територій, що належать громадам, вигідно здають частину своїх земель в оренду туристичним операторам для проведення сафарі та облаштування лоджів, що приносить дохід місцевим жителям.

Згідно з планами випасання на більшості природоохоронних територій, пастухи можуть використовувати весь ландшафт. Це дає змогу рівномірніше розподілити пасовищне навантаження, але водночас передбачає, що коли пастухів та їхньої худоби на певній ділянці немає, інші травоїдні, а також хижаки, що полюють на них, вільно використовують цей простір.

Нільс Моґенсен, біолог Програми збереження хижаків Мара (ініціативи Кенійського фонду дикої природи, спрямованої на захист великих хижаків), зазначає, що дотепер ніхто насправді не перевіряв, чи відповідає це дійсності.

У період з 2015 до 2023 року він разом із колегами провів дослідження на семи природоохоронних територіях екосистеми Мара, що належать місцевим громадам. Загалом вони подолали майже 69 000 кілометрів, збираючи дані про присутність левів, а також диких і свійських травоїдних тварин.

Науковці не здивувалися, виявивши, що леви уникають пастухів. Однак вони також помітили, що хижаки оминали ті частини природоохоронних територій, де раніше випасали велику рогату худобу, навіть після того, як стада звідти пішли.

«Мабуть, найбільш разючим результатом [дослідження] стало те, що леви й далі уникали ділянок з історією інтенсивного випасання великої рогатої худоби, навіть коли її там уже не було», — розповідає Моґенсен.

Команда Моґенсена не моделювала безпосередньо зв’язок між спостереженнями за левами та методами управління пасовищами на досліджуваних територіях, але вчений зазначив, що питання обмеження доступу до пасовищ буде дуже делікатним. Худоба відіграє центральну роль у житті та культурі масаїв: обмеження можуть сприйматися як загроза безпеці домогосподарств або як надання пріоритету дикій природі, а не людям.

«Вирішення цієї проблеми вимагає спільних підходів, а не примусу згори, — каже Моґенсен. — Це може охоплювати просторове зонування, яке захищає ключові ареали диких тварин, зберігаючи при цьому доступ до пасовищ у інших місцях; сезонні, а не постійні обмеження; а також прозорий розподіл прибутків, щоб землевласники чітко бачили, як результати охорони природи пов’язані з економічною вигодою від природоохоронних територій».

Пітер Кілані — пастух на природоохоронній території Мосіро, що розташована на схід від семи зон із дослідження Моґенсена. За його словами, лише кілька природоохоронних територій масаїв застосували підхід, за якого частина їхніх земель відводиться винятково для диких тварин.

«Таке трапляється лише в деяких природоохоронних зонах, як-от Масаї-Мара та Імбірікані, де громада надала власні земельні ділянки для дикої природи й отримує за це плату. Для них це великий бізнес», — розповідає він виданню Mongabay телефоном.

Більш поширеною практикою є управління доступом до всіх наявних пасовищних угідь. «Ми без проблем робимо це в моїй громаді в Мосіро, що в [окрузі] Каджіадо. Ми робили так споконвіку», — зазначає Кілані.

Однак сучасні умови не стоять на місці, як і життя та побут скотарів. Згідно з результатами авіаобліків, проведених урядом Кенії, кількість великих диких травоїдних (окрім слонів) з кінця 1970-х років скоротилася на 70%; поголів’я великої рогатої худоби також зменшилося, хоча лише на 13%. Натомість кількість овець та кіз зросла на 269%.

Щоб підтримувати екологічну рівновагу у своїх екосистемах, природоохоронним територіям Масаї-Мара доведеться враховувати нові дані та потреби, а також розробляти нові підходи до управління своїми пасовищами.

Деніел Сопія, очільник Асоціації природоохоронних територій дикої природи Мара, до якої входять сім досліджених Моґенсеном зон, стверджує, що системи ротаційного випасання, запроваджені в більшості з них, створюють цикл, у якому дикі травоїдні зазвичай ідуть слідом за худобою. За словами Сопії, вони шукають безпеки від хижаків завдяки нижчій траві, що залишається після випасання.

Усупереч результатам дослідження, він зазначає, що пастухи на територіях асоціації таки помічають левів, які переслідують антилоп чи інших копитних, навіть у той самий день, коли через цю ділянку проганяли худобу. «Ми не чули, щоб на природоохоронних територіях скаржилися на відсутність левів через випасання чи присутність великої рогатої худоби, — розповідає Сопія виданню Mongabay. — Так, там, де худоби занадто багато і її не так часто переміщують, [це] може змусити травоїдних мігрувати через нестачу їжі. Відповідно, леви йдуть за здобиччю або починають полювати на худобу. Але ми як громада не спостерігали, щоб леви й далі уникали території ще довго після випасання».

Накеді Мапутла, старший науковий співробітник з охорони природи Африканського фонду дикої природи, який не брав участі в дослідженні, зазначає, що управління доступом до пасовищ на природоохоронних територіях є делікатним питанням. «Це має наслідки для дотримання прав людини, і ці наслідки вимагають ретельного розгляду та серйозної уваги. Це також може викликати в землевласників обурення щодо диких тварин та органів, відповідальних за їх збереження; тобто так буде, якщо землевласники не стануть центральною ланкою в процесі ухвалення рішень», — повідомив він виданню Mongabay.

Аналіз даних Моґенсена, що докладно показує присутність і відсутність левів у певних частинах природоохоронних територій Мара, є важливим внеском у процес ухвалення рішень та управління цими пасовищами в майбутньому. «Отже, природоохоронні території є складною матрицею, де перетинаються різні види землекористування, цілі охорони природи та соціально-економічні потреби, — пише Моґенсен, — що створює значні виклики для збереження великих хижаків та управління взаємодією між людьми й дикою природою».