Чи зможе вирощена в зоопарку рись прижитися в дикій природі?

Щойно відчинилися дверцята її транспортної клітки, рись насторожено вдихає свіже повітря, перевіряє, чи все безпечно, й обережно робить перші кроки до свободи в німецькому Шварцвальді. Рись, народжена в зоопарку Корнволла, може стати першою твариною, вирощеною в британському звіринці, яку успішно випустять у дику природу. Тварин, народжених і вирощених у зоопарках, рідко випускають на волю, оскільки вони або не мають навичок виживання, або надто звикли до взаємодії з людьми. Однак нестача самиць рисей в європейській програмі розведення спонукала фахівців звернутися з незвичним проханням до Зоопарку Ньюкі. Її перевезли до Німеччини, де вона проведе кілька наступних місяців у вольєрі під наглядом, щоб визначити, чи готова вона до цього випробування.

Цього тижня кореспонденти Бі-Бі-Сі спостерігали, як рись із Ньюкі, яку обережно спрямовували за допомогою мітли, завантажили до кузова вантажівки, що прямувала до південно-західної Німеччини. Через два дні, уже в Німеччині, її заохотили зайти у вольєр площею 1 200 м². Джон Мік із Зоопарку Ньюкі теж був присутній, аби побачити, як рись несміливо зайшла до своєї нової домівки. «Я дорослий чоловік, але у мене навернулися сльози», — сказав він. «Нині зоопарки створюють не для того, щоб тримати тварин у клітках, а задля збереження видів. Ось у цьому й полягає суть нашої роботи.»

Тисячі рисей уже вільно мешкають у європейських лісах, але зусилля з випуску нових особин у природу тривають, аби підвищити їхнє генетичне різноманіття, особливо в Центральній Європі. Хоча євразійська рись офіційно і не належить до «великих кішок», вона може важити до 30 кілограмів і полювати навіть на оленів. Колись рисі були корінними мешканцями Великої Британії, але їх винищили сотні років тому, і на тлі рекордної чисельності оленів у країні лунають заклики до їхньої реінтродукції.

«По суті, я як Тіндер для рисей, народжених у зоопарку», — з усмішкою розповідає Діна Ґебгардт, працівниця Парку тварин у Берні, під час нашої розмови через Зум. Саме вона звернула увагу на ситуацію з риссю з Ньюкі. Як координаторка програми розведення рисей у межах Європейської програми зі збереження видів, що перебувають під загрозою зникнення (EEP), вона підбирає пари самців і самиць з усього континенту, а також підшукує нові домівки для їхнього потомства. «Наші природні ландшафти дуже розділені через залізниці, дороги та міста. Це означає, що ми створили чимало бар’єрів для рисей, які призводять до інбридингу», — каже Діна. Щоб запобігти цьому, Діна шукає молодих рисей, вирощених у неволі, яких можна випустити в дику природу для збільшення чисельності та поліпшення генофонду. Зазвичай рисей, із якими працює Діна, вирощують від народження з мінімальним контактом з людьми, спеціально готуючи до випуску.

Але минулого року, на превеликий жаль Діни, народилося незвично багато самців рисей. Натомість для успішної програми відновлення дикої природи набагато важливіші самиці, ніж самці. Тому Діна звернулася до Зоопарку Ньюкі з проханням передати однорічну самицю. «Звісно, ми одразу погодилися, саме цього ми давно прагнули», — каже Джон Мік, куратор рослин і тварин у Зоопарку Ньюкі.

Протягом наступних кількох місяців за риссю спостерігатимуть, щоб визначити, чи має вона необхідні навички для виживання в дикій природі. Очікують, що полювання не стане для неї проблемою. «Якщо ви розумієтеся на котах, то знаєте, що навіть кішка, яка все життя провела в кімнаті, опинившись надворі, здатна вполювати пташку чи мишу», — розповіла Єва Клебельсберґ, яка керує програмою реінтродукції рисі у федеральній землі Баден-Вюртемберґ. Ми стоїмо над тушею сарни в Шварцвальді неподалік Карлсруе. У лісі вже мешкає невелика популяція рисей — це їхня територія. На горлі видно сліди зубів — безпомилкова ознака того, що її вполювала рись. «Нашим екосистемам у Європі бракує великих хижаків», — каже Єва, пояснюючи, що рись допомагає контролювати популяції оленів, а також змушує їх переміщуватися, не дозволяючи об’їдати лісові ділянки.

Ключовим питанням щодо рисі з Ньюкі, імовірно, буде її ставлення до людей. Провівши все життя за ґратами, спостерігаючи за відвідувачами й отримуючи їжу від доглядачів, вона має показати, що триматиметься осторонь від людей. «Центральна Європа надто густонаселена, й нам бракує великих територій для таких тварин», — каже доктор Марко Роллер із Зоопарку Карлсруе, який керує вольєром. «Ми не хочемо конфліктів між людьми й тваринами, тому для нас важливо, аби не було агресивних чи надмірно допитливих тварин, які можуть заходити в міста чи наближатися до населених пунктів». Остаточне рішення щодо долі рисі з Ньюкі ухвалять цього літа, після кількох місяців ретельного спостереження.