Принади не заманюють оцелотів у пастки-клітки

Рано-вранці, під сонцем Південного Техасу, що дедалі дужче пригрівало, мій шлях пролягав піщаними стежками крізь низькорослі колючі зарості. І все лише для того, щоб дізнатися: хоч способів упіймати кота, можливо, і чимало, принадою його не візьмеш.

Ранчо Ель-Саус, що належить Фонду Іста, займає понад 10,9 тисячі гектарів і є чи не єдиним оплотом оцелотів (Leopardus pardalis) у США. Тут мешкає близько 20 оцелотів, а в усьому Техасі їх, імовірно, менше ніж 120. Щоб вести точний облік такої нечисленної популяції, дослідники — як-от Ліндсі Мартінес, координаторка дослідницької програми фонду й членкиня Товариства дикої природи (The Wildlife Society), а також польові технікині Гейлі Пірс і Меган Мерфі — мусять розробляти дієві стратегії відлову цих невловимих котів у місцевій екосистемі тамауліпаських колючих чагарників.

Уже багато років Фонд Іста спільно з Інститутом досліджень дикої природи імені Цезаря Клеберга при Техаському університеті A&M у Кінгсвіллі намагається відловлювати оцелотів, щоб вивчати їхнє здоров’я, поведінку, стан популяції тощо. Щоранку, ледь розвидниться, а потім ще раз пополудні команда обходить мескітові зарості й перевіряє розставлені на місцевості пастки.

Якось на початку березня дослідники взяли мене з собою в поле, щоб перевірити пастки на оцелотів і поговорити про моніторинг популяції. Шорти виявилися необачним вибором: поки ми продиралися крізь хащі, колючі чагарники геть подряпали мені ноги.

Сама команда навідується до пасток лише на початку й наприкінці зміни, а справжні трудівники чергують у полі вдень і вночі. У задній відсік пасток садять живих сизих голубів (Columba livia) — приманку, що має заманити оцелотів обіцянкою легкої поживи. Птахів обов’язково годують і залишають їм удосталь води та сіна, а також сідало. Дістатися до голубів, замкнених у задньому відсіку клітки, оцелоти насправді не можуть, але бачать і чують їх.

«Ми стежимо, щоб [голуби] мали нормальний вигляд, — розповідає Мерфі. — Якщо котрийсь не їсть, снує туди-сюди чи здається знервованим, ми замінюємо його іншим голубом».

У межах дослідження, результати якого нещодавно опублікував журнал Wildlife Society Bulletin, науковці не відмовилися від голубів-приманок, проте частину пасток оснастили ще й принадами, щоб з’ясувати, наскільки ефективно ці додаткові засоби приваблюють котів. Голубами хижаків вабили в усіх пастках, а деякі з них доповнювали сечею оцелотів, мускусом цивети, блискучими стрічками або підвішеним компакт-диском, сподіваючись підвищити успішність відлову.

Вердикт? Жодна з цих принад як слід не спрацювала. Пастки без них так само успішно ловили оцелотів, рудих рисей (Lynx rufus) чи койотів (Canis latrans) і не частіше відсіювали нецільові види на кшталт єнотів-полоскунів (Procyon lotor).

«Було кілька кумедних випадків, — згадує Мерфі. — Деякі тварини ніби намагалися зачепити лапою візуальні принади». Та загалом свого завдання принади так і не виконали.

Утім, для ловців оцелотів повертатися ні з чим — звична щоденна справа. У середньому команді вдається впіймати кота лише приблизно раз на два тижні. А коли таки щастить, тварини часом показують норов.

«Я їх обожнюю, але часом їх так важко приспати, — зізнається Пірс. — Минулого року в нас був один самець, якого варто було назвати Пітером Паркером, — він висів на стелі».

Тепер команда планує дослідити, якого стресу зазнають оцелоти під час відлову. Результати мають допомогти вдосконалити польові методики, а також знадобитися для майбутньої програми природоохоронного розведення оцелотів. Дослідники сподіваються, що їхня робота, яка досі триває, приверне більше уваги до дрібних котячих, адже весь інтерес природоохоронців зосереджений на великих видах, як-от левах чи тиграх.

«Ми бачимо чимало зусиль, спрямованих на збереження харизматичних великих котячих, і це, безперечно, на всі сто відсотків необхідна й чудова робота, але ініціативам зі збереження дрібних котячих приділяють небагато уваги», — наголошує Мерфі.

Хочеться вірити, що робота команди, про яку нещодавно докладно розповіли в одному з випусків Our Wild Lives — подкасту Товариства дикої природи, — допоможе привернути до цього дивовижного виду ще більше уваги.

«Ми спостерігаємо справжній бум інтересу до оцелотів, — каже Пірс. — Людей це неабияк захоплює».