ПАР не знає, скільки в неї леопардів. А квоти на трофейне полювання вже встановлено

Прогалина в знаннях вражає своїми масштабами. Оцінки, наведені у відповідях на запитання Daily Maverick про проєкт Національної стратегії та плану дій щодо збереження леопарда, свідчать: розкид перевищує 21 тисячу тварин. Цей проєкт з’явився слідом за двома нещодавніми білими книгами, проєктом Національної стратегії та плану дій щодо збереження біорізноманіття до 2035 року, а також висновками експертної групи високого рівня. Доктор Майкл ’т Сас-Рольфес, науковий співробітник Африканського інституту економіки дикої природи Стелленбоського університету, називає речі своїми іменами. «Ми насправді не знаємо, скільки леопардів досі вціліло в Південній Африці; оцінки різняться на порядок — від 2185 до 23 400 особин», — розповів він виданню Daily Maverick.

Це визнає й сам офіційно оприлюднений документ. У ньому також ідеться про те, що країна перебуває на «критичному етапі збереження леопардів». Цей вид зазнав «значної втрати ареалу» майже на 70 % території на південь від річок Лімпопо й Оранжевої.

Мішель Піковер, виконавча директорка EMS Foundation, зазначає, що квоти на експорт трофеїв леопардів на 2026 і 2027 роки вже встановлено, хоча проєкт документа досі перебуває на громадському обговоренні. «Це викликає особливе занепокоєння», — каже Піковер, наголошуючи, що «перегляд висновку про відсутність шкоди для леопарда перенесено на майбутнє». Вона додає: «Складається враження, що важливе політичне рішення вже ухвалено».

Південна Африка обговорює майбутнє збереження леопардів, а експерти тим часом розходяться в думках не лише щодо полювання, а й щодо того, чиїм інтересам слід надавати ваги й скільки невідомих можна допускати, коли цих тварин убивають. Проєкт документа оприлюднили 4 вересня, і громадськість отримала 30 днів, щоб подати свої пропозиції. Уряд пропонує національне бачення, згідно з яким «леопарди процвітають у живих ландшафтах, підтримують культурні традиції та засоби до існування місцевого населення завдяки інклюзивній охороні природи під проводом громад».

Це бачення виходить за межі офіційних природоохоронних територій, тож ставлення й поведінка приватних та общинних землевласників стають вирішальним чинником для долі цього кота-привида, що опинився на мушці. Така реальність, вважає ’т Сас-Рольфес, ускладнює заклики посилити охорону. «Леопарди можуть загрожувати життю й засобам до існування місцевих сільських мешканців, — каже він, — а водночас їх шанують городяни та іноземні туристи, які не стикаються з повсякденними реаліями життя поруч із цими тваринами».

Розбіжність у цифрах породжує вкрай різні уявлення про обережність. «Радикальні прихильники суворої охорони наполягатимуть, що слід зважати на найнижчу можливу оцінку й керуватися принципом обережності, ухвалюючи рішення щодо обсягів відстрілу, — каже він. — Чимало ж приватних землевласників стверджують, що леопардів значно більше, ніж за найнижчою оцінкою, і що, надмірно обмежуючи відстріл та нав’язуючи їм суворі охоронні закони, ми позбавляємо їх стимулу миритися з цими тваринами, які полюють на їхню худобу та/або цінних диких антилоп на мисливських ранчо».

За його словами, дві третини природних угідь ПАР — це приватні природоохоронні території та ранчо з дикими тваринами, тож від поведінки приватних землевласників залежить дуже багато. «Я спілкувався з різними їхніми представниками, і багато хто скаржиться, що Міністерство лісового господарства, рибальства та довкілля (DFFE) надто обережно підходить до встановлення квот на полювання, а це призводить до зайвих утрат леопардів через незаконні вбивства, — каже він. — План не дає рішучої відповіді на цю проблему, і я очікую, що вона й надалі залишатиметься джерелом конфлікту, тим паче що захисники тварин воліли б, аби полювання на леопардів узагалі заборонили, а громадські організації, які представляють їхні інтереси, і далі агресивно лобіюють таку заборону».

На його думку, «головне природоохоронне завдання» — домогтися, щоб «місцеві сільські мешканці, яких це стосується, не сприймали [леопардів] як шкідників, що їх треба знищити». Піковер же робить із тієї самої невизначеності майже протилежний висновок. «Південна Африка поки не має достатньо надійних, актуальних і доступних для незалежної перевірки даних про чисельність популяції та смертність, щоб виправдати додаткові вбивства тварин цього вразливого виду», — каже вона.

У фонді, який вона очолює, вітають те, що проєкт визнає екологічну значущість цього великого кота й наголошує, зокрема, на зв’язності середовищ існування, залученні громад і запобіганні конфліктам. Однак Піковер заперечує проти того, що проєкт розглядає трофейне полювання, летальні методи контролю та доступ до частин тіла леопардів як «компроміси між зацікавленими сторонами, щодо яких можна домовлятися». На переконання фонду, така діяльність має передусім відповідати «конституційним і науковим вимогам, вимогам обережності та добробуту тварин». Фонд домагається «нульової квоти на трофейне полювання з міркувань обережності» й виступає проти того, що проєкт апріорі відводить певну роль торгівлі частинами тіла леопардів. «Створення легальних каналів постачання без достовірних досліджень попиту, систем простежуваності, запобіжників від „відмивання“ нелегальної продукції та доведеної спроможності забезпечувати дотримання законів може стимулювати попит», — каже вона.

Квота — це ще не план збереження

Дехто ж побоюється, що будь-яка суперечка про полювання може затьмарити питання, у яких експерти таки доходять згоди, — і одне з таких питань полягає в тому, як утілити політику в життя. Ендрю М’юр, генеральний директор Wilderness Foundation, каже, що загальний напрям політики його обнадіює, але застерігає від того, щоб плутати стратегічний документ із його виконанням. «Думаю, нам слід сприймати його таким, яким він є: насамперед це національна рамкова стратегія й дорожня карта дій, — каже М’юр. — Це ще не детальна, повністю профінансована програма впровадження, яка зрештою визначатиме, що відбуватиметься на місцях».

Як зазначає М’юр, «сама стратегія визнає, що відсутність скоординованого й належно забезпеченого ресурсами плану впровадження стала однією з найбільших перешкод для ефективного збереження леопардів». Він вітає широту охоплення проєкту. «Стратегія щодо леопарда визнає, що охорона природи — це не просто захист тварини в межах природоохоронної території. Вона поєднує екологічну роль леопарда, зв’язність ландшафтів, культурні цінності, конфлікт між людиною та дикою природою, засоби до існування, соціально-економічну трансформацію та справедливий розподіл вигод».

Зауважуючи, що значна частина середовищ існування цього виду лежить поза природоохоронними територіями, М’юр також попереджає, що «стале використання» не можна зводити до кількісної квоти. «Не менш важливо, як саме полюють на тварину, за яких біологічних обставин відбувається полювання, як воно впливає на місцеву популяцію і які ширші екологічні наслідки має». За словами М’юра, стратегія передбачає, що рішення щодо полювання ухвалюватимуть з урахуванням даних фотопасток, моделювання популяцій та адаптивного управління. Він хотів би, щоб у документі чіткіше прописали, як ці механізми допомагатимуть забезпечити відповідальне й гуманне використання. «Мабуть, найважливіше — не допустити, щоб дискусія про леопардів звелася лише до суперечки про полювання, — каже він. — Леопарди — ландшафтний вид. Їхнє майбутнє залежить від зв’язних середовищ існування, повноцінних екосистем, скорочення незаконних убивств і конфліктів між людиною та дикою природою, збереження життєздатних популяцій їхньої здобичі, співпраці з приватними та общинними землевласниками, а також від того, чи матимуть люди, які живуть поруч із леопардами, відчутну зацікавленість у їхньому збереженні».

Цінність тварини, за голову якої не призначено ціни

Доктор Метью Шурч, старший фахівець із питань дикої природи південноафриканського відділення Humane World for Animals, каже, що хотів би, аби зацікавлені сторони й громадськість поставили собі запитання: що насправді оберігає тут опіка? Його організація підтримує низку положень проєкту — щодо середовищ існування, моніторингу та загальнонаціонального підходу до конфліктів. За його словами, план урегулювання таких конфліктів давно назрів, але першочергово слід удаватися до «нелетальних» заходів реагування. «Ми хотіли б, щоб такий рамковий документ чітко надавав пріоритет гуманним, науково обґрунтованим і нелетальним заходам скрізь, де це можливо, — каже він. — І, що принципово важливо, його не слід використовувати як виправдання для комерційного полювання на леопардів».

Шурч також схвалив запропоновані «угоди про управління біорізноманіттям», які передбачатимуть податкові стимули за охорону леопардів, хоча, за його словами, щоб вони були ефективними, потрібні також фінансування та прозоре впровадження. Ще серйозніше він заперечує проти того, що проєкт, схоже, антропоцентричний і надто вже береться порядкувати «незалежним» правом великого кота робити те, що вдається йому найкраще, — бути вільним і диким леопардом. «Документ і досі здебільшого розглядає леопардів крізь призму вигод чи збитків, які вони приносять людям, — каже Шурч. — У ньому чітко не визнано, що леопарди — тварини, здатні відчувати, які мають самоцінність, незалежну від будь-якої приписуваної їм економічної чи культурної цінності або цінності для споживчого використання».

На його переконання, цього вимагає закон. «Законодавство Південної Африки тепер зобов’язує враховувати добробут тварин в управлінні біорізноманіттям, у його збереженні та сталому використанні, — каже він. — А наші суди пов’язали захист окремих тварин із ширшими природоохоронними цілями». Тож стратегія та план дій мають вимагати, щоб під час ухвалення управлінських рішень — зокрема щодо полювання, реагування на конфлікти, торгівлі та доступу до частин тіла леопардів — ураховували їхній вплив як на окремих особин, так і на вид загалом. «Сам лише запит зацікавлених сторін не може зробити шкідливу чи погано обґрунтовану практику законною, гуманною або сталою».

Лінія розлому пролягає через принцип обережності, на який дивляться з різних позицій. А ще — через питання, чи повинні леопарди, чий фінансовий внесок у екосистеми проєкт відзначає, але по суті не оцінює в грошах, платити людству ренту, наче орендодавцеві. Утім ’т Сас-Рольфес вважає, що документ пропонує «доволі виважений і прагматичний підхід до узгодження цих суперечливих поглядів», хоча й додає, що успіх залежить від ініціатив під проводом уряду, які можуть наштовхнутися на брак фінансування.

Громадськість може висловити свою думку до неділі, 4 жовтня. Видання Daily Maverick звернулося до міністерства по коментар.