Чи вдасться врятувати останніх азійських левів?

Лев був важко поранений. Він нагадував боксера-професіонала: зі старими шрамами, свіжими подряпинами та вирваною шерстю біля лівого ока. Уздовж хребта зяяла відкрита рана. Його терміново доставили машиною швидкої допомоги до спеціалізованої лікарні для левів при індійському Національному парку Гір, де він зчепився з місцевим самцем, імовірно, у боротьбі за територію. Тварина лютувала, кидалася на ґрати та ревіла так, що закладало вуха.

Медична бригада швидко перевела його до «фіксаційної клітки», зсунувши стінки всередину, щоб знерухомити хижака. Лев опустив голову, і його ревіння стихло. Головний ветеринар Пареш Вадгер одягнув хірургічний костюм і швидко поставив тварині крапельницю через хвостову вену, увівши знеболювальні та антибіотики. Його команда обробила рани, до яких могла дотягнутися без ризику зазнати нападу, а потім перевезла пацієнта до тихішого вольєра, подалі від інших левів та леопардів, що перебували на лікуванні.

Вадгер зняв рукавички та розповів про стан тварини. Хижак залишиться в лікарні під наглядом приблизно на тиждень, а потім, як сподіваються лікарі, його випустять назад у парк. Там він приєднається до останніх у світі азійських левів, які мешкають лише тут, у Гуджараті — західному штаті Індії на узбережжі Аравійського моря.

Але це не чергова трагічна історія про загибель величної тварини. Століття тому залишалася лише жменька азійських левів, проте надзвичайні зусилля зі збереження виду за значної фінансової підтримки уряду Індії врятували їх від майже повного зникнення. За даними перепису 2025 року, їхня кількість становила 891 особину. Однак їхнє майбутнє все ще не гарантоване.

Врятувати такого великого хижака, як азійський лев, у найбільш густонаселеній країні світу, де проживає 1,5 мільярда людей, надзвичайно складно. Зі збільшенням кількості левів виникають нові, ще серйозніші виклики. Близько 44 відсотків цих тварин мешкають за межами природоохоронних територій; деякі з них блукають селами та містами, нападаючи на свійську худобу, а в рідкісних випадках — і на людей.

Листяні ліси, що простягаються територією Гіру, слугують життєво важливим прихистком для азійських левів. Колись вони вільно пересувалися територіями від прибережних лісів Північної Африки до Греції та Персії й дісталися Індії ще 15 000 років тому.

Деякі фахівці з вивчення дикої природи вважають, що один катаклізм — циклон, повінь, лісова пожежа чи вірус — може звести нанівець дивовижне відновлення популяції левів. «Ми склали всі яйця в один кошик», — каже Ядвендрадев Джала, колишній декан Інституту дикої природи Індії, який присвятив 30 років вивченню азійських левів. Їм потрібно більше захищеного простору, а зараз останні представники їхнього підвиду живуть на півострові, що вдається в Аравійське море.

Відновлення популяції цих великих кішок є «великою історією успіху в галузі охорони природи», зазначає Моган Рам, тодішній заступник керівника лісового господарства Департаменту лісів Гуджарату, який працює в Гірі з 2018 року. Але разом із цим успіхом постає критично важливе запитання: що потрібно зробити, аби гарантувати довгострокове виживання левів?

Мало хто усвідомлює, що всім відомі африканські леви мають родичів, які мешкають у Індії. Ці «сучасні леви» розділилися на окремі еволюційні лінії близько 70 000 років тому. Раніше зоологи поділяли вид лева на 11 підвидів, але генетичні дослідження доводять, що їх існує лише два: Panthera leo melanochaita, який мешкає у Східній та Південній Африці, і Panthera leo leo, що зустрічається в Центральній та Західній Африці, а також у вигляді генетично відокремленої субпопуляції в Індії — це і є азійський лев.

Колись ареал Panthera leo leo простягався від прибережних лісів Північної Африки через північну Грецію, Месопотамію та Персію й сягав Індії щонайменше 15 000 років тому. І скрізь, де з'являлися ці леви, їх шанували, боялися та переслідували.

Цар звірів захоплював людську уяву протягом усієї історії, символізуючи силу, могутність, доблесть і шляхетність. Саме тому полювання на левів тисячоліттями було престижною королівською розвагою, починаючи з шумерського періоду й закінчуючи новітніми часами за правління індійських князів та Британського Раджу.

Вони прикрашали собори, міські брами та величні громадські будівлі. Азійські леви красувалися на імператорських печатках Персії. Індуїсти поклонялися їм протягом тисячоліть. У стародавніх санскритських ведичних текстах міфічна істота — напівлюдина-напівлев на ім'я Нарасімха — постає як втілення бога Вішну. Однією з небесних їздових тварин індуїстської богині-войовниці Дурґи був лев. А в 1947 році лев став національним гербом нової Республіки Індії.

Донині зустріч із левом вважається сприятливим знаком, візитом божества, і таке історичне ставлення є головним чинником відновлення популяції тварини. «Леви в Гірі навчилися жити поруч із людьми, а люди навчилися жити поруч із левами», — зазначає Джала.

Визначні зусилля та інновації протягом багатьох років запобігли майже повному зникненню цього хижака. У 1965 році уряд Індії створив Заповідник Гір, а в 1975 році частину його території було оголошено національним парком. Департамент лісового господарства сформував потужний загін охорони для боротьби з браконьєрством. З 2019 року відомство запровадило високотехнологічний моніторинг, побудувало більше лікарень для диких тварин та розширило програми роботи з громадами.

Левам також пішло на користь те, що вони мешкають у рідному штаті прем'єр-міністра Нарендри Моді — Гуджараті, де ці тварини є предметом величезної місцевої гордості та джерелом доходів від туризму. Уряд штату виділив понад 40 мільйонів доларів на їхню охорону в період з 2021 по 2024 рік. Спільний результат: після більш ніж двох десятиліть у статусі виду, що перебуває на межі зникнення, у 2008 році статус азійських левів було змінено з категорії «вид, що перебуває на межі зникнення» на категорію «вид, що перебуває під загрозою зникнення». Згодом нові генетичні дослідження віднесли їх до підвиду Panthera leo leo; під час переоцінки у 2025 році ці леви все ще залишалися у списку видів, що перебувають під загрозою зникнення.

Деякі фахівці з вивчення дикої природи, як-от Джала, вважають, що цим хижакам буде важко коли-небудь опинитися в цілковитій безпеці, доки вони мешкають лише в одному регіоні. Тривожним дзвіночком став 2018 рік, коли висококонтагіозна чума м'ясоїдних, імовірно, поширена бродячими собаками, вбила щонайменше 23 леви. Це той самий вірус чуми м'ясоїдних, який у 1994 році знищив близько тисячі левів у екосистемі африканського Національного парку Серенґеті.

Загроза хвороб спонукала до будівництва спеціалізованого лікарняного комплексу для азійських левів. За можливості головний ветеринар Вадгер лікує своїх диких пацієнтів — від левів, леопардів і лангурів до плямистих оленів, пітонів та крокодилів — просто в польових умовах. Проте у критичних випадках тварин терміново доставляють до будь-якої з 11 лікарень, які також виконують функцію рятувальних центрів.

Спалах хвороби в Серенґеті відновив багаторічні зусилля з пошуку другої домівки для індійських левів. У 2013 році Верховний суд Індії зобов'язав ужити «невідкладних заходів» для переселення одного з прайдів. Посадовці, дотримуючись рекомендацій біолога Раві Челлама, який вивчає дику природу, визначили ідеальним місцем територію в Національному парку Куно в сусідньому штаті Мадг'я-Прадеш. Щоб звільнити місце для левів, уряд штату переселив мешканців 24 сіл за межі парку.

Однак прайд там так і не оселився. Натомість уряд штату відновив Заповідник дикої природи Барда, розташований приблизно за 145 кілометрів від Гіру. Деякі експерти, зокрема Челлам, припускають, що ця відстань може бути недостатньою, аби запобігти такій трагедії, як загибель від чуми м'ясоїдних. «Відстань забезпечує необхідний буфер, — каже він. — Катастрофа може статися будь-якої миті».

У мій перший день у Гуджараті в грудні 2024 року ми в'їхали до парку, коли світанок почав вибілювати небо. Місцевість густо поросла ліанами, колючою акацією та майже голими тиковими деревами. Сагар Манджарія, один із провідних слідопитів парку та наш гід, вдивлявся у вранішнє світло, шукаючи азійських левів.

Вітер був сповнений пташиного співу. Гір — це диво біорізноманіття, домівка для 338 видів птахів, а також 41 виду ссавців і понад 631 виду рослин та дерев. Стадо плямистих оленів насторожено спостерігало за нами, коли ми проїжджали повз. Акробатичні лангури стрибали по гілках над нашими головами. Одна з мавп міцно тримала дитинча. Ми помітили зграйки сливоголових папуг, диких кабанів, прудкого мангуста та високого рогатого індійського замбара, круп якого більше нагадував конячий, ніж оленячий. Скрізь сиділи та поважно походжали павичі.

І тоді я побачив їх: левицю, що майже зливалася зі світло-жовтою травою, та її крихітне тримісячне левеня. Ми заглушили двигун. Левиця була пильною, але величною, і майже не звертала на нас уваги. На перший погляд вона була дуже схожа на своїх африканських родичів, але потім я помітив відмінності. Вона була трохи меншою, з характерною складкою на животі, що нагадувала обвислу шкіру після схуднення, а її профіль був дещо більш витягнутим.

Маля стрибало їй на голову, гризло вуха, лизало морду й смикало за хвіст із китицею, яким вона раз у раз змахувала. Зрештою вона грайливо відмахнулася лапою. Їй було близько 10 років. Вона втратила одне з двох своїх дитинчат, що не є рідкістю; за словами Джали, близько 30 відсотків левенят не доживають до дорослого віку.

Тож вона була єдиним товаришем для ігор свого маляти. Вони перекочувалися та ганялися одне за одним протягом чудових пів години. Раптом левиця завмерла, прислухаючись. Вона загарчала, і її ревіння досягло оглушливого крещендо, перш ніж вона вляглася поруч. Можливо, вона кликала свій прайд. Вона неквапливо попрямувала до лісу й зникла, а левеня слухняно побігло слідом.

У наступні місяці стався справжній бебі-бум. Коли я повернувся наступного березня, ми натрапили на вражаюче великий прайд: чотири самки та їхні 10 дитинчат. Неподалік перебували двоє самців — єдині леви в цій групі, які отримали імена: Джая, ватажок, та Віру. Самці спали, розкинувшись у хащах під час полуденної спеки. Навіть у густих заростях було видно, що китиці на їхніх хвостах більші, а гриви, хоч і рідші, ніж у їхніх африканських родичів, мали фірмову ознаку азійського лева: вузький «ірокез», що тягнеться від маківки до середини спини.

Але найразючіша відмінність полягає в тому, як ці соціальні представники котячих організовують свої спільноти.

В Африці група самців живе разом із великою родиною самок та дитинчат. У Гірі ж обидві статі ведуть переважно окреме життя. Дві або більше левиць утворюють прайд, виховуючи та захищаючи своїх левенят, іноді у спільних «яслах». Це дуже дружні сім'ї: вони завжди вітаються, торкаючись носами або тручись мордами, перш ніж улягтися поруч.

Самці об'єднуються в коаліції від двох до шести родичів. Вони захищають кілька прайдів і паруються з їхніми самками, але один самець завжди є головним. Самки також паруються із самцями з різних коаліцій, проте для них це стратегія захисту своїх дитинчат. Як показали дослідження Джали, коли самці не впевнені, хто саме є батьком виводка, вони з меншою ймовірністю вбиватимуть малят. Леви не терплять потомства іншого самця.

Ці левенята залишатимуться зі своєю сім'єю, поки їм не виповниться два-три роки. Потім молоді самки увілляться в прайд, тоді як молоді самці вирушать у самостійне життя — дослідники відстежили одного молодого самця, який за шість місяців подолав близько 105 кілометрів.

Левам потрібна значна територія, а чотири заповідники та Національний парк Гір вочевидь переповнені. Сьогодні приблизно 44 відсотки левів Гіру живуть за межами заповідних зон у мозаїці сільськогосподарських угідь, автошляхів, залізниць, містечок і великих міст, де домінують люди. Управління цією популяцією вимагає природоохоронної парадигми XXI століття.

Стратегії моніторингу дикої природи в Гірі включають оснащення рейнджерів парку портативними цифровими інструментами картографування, які дозволяють їм ставити геотеги та ділитися інформацією про те, що відбувається всередині заповідника, в режимі реального часу. Вони є частиною комплексу безцінних пристроїв, зазначає Рам, оскільки «екологічні складнощі та взаємодія між людьми й дикою природою продовжують змінюватися... а технології пропонують життєво важливі інструменти для кращого розуміння, моніторингу та збереження цієї унікальної екосистеми».

Щоб побачити це на власні очі, ми з дослідником National Geographic і фотографом Стівом Вінтером провели день із Підрозділом високотехнологічного моніторингу Гіру в кондиціонованому «мозковому центрі», обладнаному комп'ютерами, жорсткими дисками та великими екранами. Науковий співробітник Лагар Джала показав нам, як вони цілодобово відстежують шістьох левів, на яких надягли GPS-нашийники. Він перемикав ГІС-карти, вкриті зигзагоподібними різноколірними лініями, що показували, куди ходять хижаки, де вони живуть і якими коридорами пересуваються. Це критично важлива інформація, необхідна для охорони природи та патрулювання.

Посадовцям також довелося вирішувати тривожну проблему: залізничні колії перетинають ландшафт Великого Гіру, і леви іноді потрапляють під потяги. Це спонукало Високий суд Гуджарату видати розпорядження про зниження швидкості потягів у зонах дикої природи. Тепер, щойно лев перетинає геозону поблизу колій, технічний персонал сповіщає залізничне відомство, зупиняючи потяги в разі потреби. Ці зусилля значно зменшили кількість нещасних випадків останніми роками.

Ландшафт Гіру також є домівкою для спільноти з приблизно 4300 напівкочових пастухів малдгарі.

Крім того, члени технічної команди створюють своєрідний «Фейсбук» левів Гіру. Вони використовують інструменти штучного інтелекту для ідентифікації особин за фотографіями, аналізуючи унікальний візерунок вібрисних плям на морді, а також шрами чи інші відмітини. Станом на грудень 2025 року вони каталогізували 354 леви — близько двох п'ятих від загальної відомої популяції.

Департамент лісового господарства також здійснює моніторинг критично важливої ділянки шосе поблизу парку. Коли оптичні або тепловізійні камери виявляють тварин поблизу, світлодіодні дисплеї попереджають водіїв про необхідність знизити швидкість. Датчики відстежують швидкість кожного транспортного засобу, виводячи її разом із номерним знаком на придорожній екран. Камери відеоспостереження в режимі реального часу контролюють точки в'їзду до парку та виїзду з нього. Система GPS відстежує кожен туристичний автомобіль для сафарі на території парку. А в 300 селах платні інформатори виконують роль очей і вух. Здається, у Гірі контролюється абсолютно все.

Посадовці офіційно оформлюють «екочутливу зону» навколо національного парку та трьох заповідників — своєрідний буфер, у межах якого заборонені видобуток корисних копалин, будівництво заводів і забруднення, водночас тварини можуть вільно пересуватися.

Останній серйозний інцидент із браконьєрством стався у 2007 році, коли вісьмох левів убили заради їхніх кігтів, кісток та ікол — цінних товарів на азійському чорному ринку. Ця трагедія стала поштовхом до посилення заходів безпеки. Сьогодні регіон патрулюють понад 600 рейнджерів. Близько третини з них — жінки, яких прозвали «Левиними королевами Індії» в однойменному документальному серіалі 2015 року.

За словами Рама, це одне з небагатьох місць на Землі, де рівень браконьєрства дорівнює нулю. У звіті МСОП зазначається, що індійські леви перебувають у 20,5 раза більшій безпеці, ніж їхні африканські родичі.

Нині дедалі більше левів живуть у безпосередній близькості до жителів Гуджарату, де сотня сіл розташована в радіусі близько 5 кілометрів від Національного парку Гір, а також поруч із приблизно 4300 напівкочовими пастухами малдгарі, які мешкають на території прилеглого заповідника. Але зараз леви освоюють нові території, де люди не жили поруч із ними поколіннями й можуть не мати такої ж толерантності чи обережності.

У середньому з 2020 по 2024 рік азійські леви щороку завдавали важких травм 12 особам і вбивали одну людину, зазначає Рам. Проте до середини 2025 року леви вже спричинили щонайменше п'ять смертей. У лютому лев напав на семирічного хлопчика. У березні левиця вбила фермера, який працював на своєму полі, а ще одного чоловіка знайшли частково з'їденим в оточенні левиних слідів. У травні жертвою став 22-річний юнак; у червні — п'ятирічний хлопчик. Їхні сім'ї отримають від уряду близько одного мільйона рупій, що еквівалентно приблизно 11 000 доларів США.

Ми зустрілися з чоловіком, який вижив після нападу, Тапбгаєм Макваною, у його крихітному селі за межами парку. Худорлявий чоловік віком близько 55 років виглядав на десятки років старшим. Приблизно 30 років тому левиця вбила корову, і хижачку прогнали із сусіднього села. Потім вона натрапила на Маквану, який працював у полі, і напала на нього із засідки ззаду, глибоко встромивши кігті в його спину та сідниці. Він назвав це «найгіршим досвідом у житті, як моральним, так і фізичним». Сусіди почули його крики й терміново відвезли до лікарні, де він провів тиждень. Рахунки за лікування завдали величезного фінансового удару його родині. Тоді урядової допомоги ще не було.

Маквана залишився скаліченим на все життя й живе з постійним болем. І все ж у нашій розмові, коли його запитали про значення левів, він сказав: «Я досі відчуваю величезну повагу до цих великих кішок». Леви — це невіддільна частина життя в Гірі. Чимало селян набагато більше стурбовані леопардами, які також тут мешкають і можуть бути значно небезпечнішими.

Леви вбивають близько 2100 свійських тварин на рік, тому уряд розробив спеціальний протокол.

Малдгарі живуть на цій землі з кінця XIX століття, хоча тисячі з них були переселені під час створення національного парку в 1975 році. Зі зменшенням кількості корів і буйволів, що випасалися на цих територіях, популяція індійських замбарів та іншої здобичі відновилася. У межах природоохоронної зони раціон левів нині приблизно на 74 відсотки складається з диких тварин — це разюча зміна порівняно з 1970-ми роками, коли леви переважно виживали завдяки худобі. Проте вони все ще вбивають близько 2100 свійських тварин щороку. Тепер уряд виплачує фермерам компенсації, щоб утримати їх від помсти хижакам: більші суми за самок, що дають молоко, менші — за молодих або старих тварин. Це все ще не зовсім ринкові ціни, але ситуація краща, ніж була колись.

Ми дізналися, що напередодні ввечері лев убив буйвола одного з малдгарі. Тож ми вирушили до його нессу — тимчасового поселення з глини та соломи, де проживає велика родина з близько 60 осіб, — щоб поспостерігати за процесом виплати компенсації. Коли ми прибули, дві охоронниці, одягнені в охайну бежеву форму та хвацькі берети, злізли з мотоцикла. Зграйка дітей оточила їх, коли вони сіли поруч зі старійшиною клану, Бгарабгаєм Веджабгаєм Улвою, який був одягнений у в'язану шапочку кольору слонової кістки та традиційну білу бавовняну курту, що яскраво світилася на сонці.

Вони розмовляли мовою гуджараті, а охоронниці заповнювали, здавалося, нескінченні бланки. Їхня взаємна повага була відчутною. Улва дістав мобільний телефон, демонструючи докази, серед яких були фотографії, де він стоїть поруч зі своїм напівз'їденим буйволом. Зрештою він підписав папери хрестиком. Він неписьменний, але заможний: жирне молоко його стада продається за хорошими цінами, а родина живе тут і випасає своїх тварин безкоштовно.

Деякі фермери радіють присутності левів, оскільки ті полюють на оленів, антилоп нільгау та диких свиней, які знищують їхні посіви. Департамент лісового господарства сприяє співіснуванню через програми роботи з громадами: установлює вуличні ліхтарі на сонячних батареях, бурить свердловини та вакцинує худобу. Відомство також побудувало 14 500 металевих платформ-мачанів, щоб фермери могли безпечно наглядати за своїми полями. Кінцева мета — створити систему, яка дозволить левам процвітати, водночас зберігаючи здоров'я та безпеку місцевих громад.

Щоб сприяти відновленню популяції природної здобичі левів — плямистих оленів аксисів та замбарів, — працівники часто виривають інвазивні рослини, такі як касія та лантана, замінюючи їх поживними місцевими травами по всьому лісу.

Але зараз леви Гіру пересуваються територією площею близько 35 000 квадратних кілометрів, що приблизно дорівнює розміру Тайваню, і їхня чисельність продовжує зростати. З кожним народженим левеням охорона природи стає дедалі складнішою. «Соціальна ємність середовища», тобто «співвідношення витрат і вигод від сусідства з левами», зрештою визначить межі відновлення їхньої популяції, зазначає Ядвендрадев Джала.

У ширшому сенсі збереження величезних територій, необхідних левам для виживання, захищає весь спектр життя, що існує поруч із ними. Ця земля утримує воду, необхідну мільйонам людей. Лісові угіддя слугують буфером проти повеней і поглинають вуглець з атмосфери. «Під парасолькою цього флагманського виду, — каже Рам, — ми зберігаємо всю екосистему».

У мій останній день у Гірі минулого квітня ми помітили Джаю та Віру, які лежали під кущем і спали під час жорстокої спеки передмусонного сезону за температури майже 42 градуси Цельсія. Земля виглядала майже постапокаліптично: гола та висушена, а річки, що вирували в грудні, тепер пересохли. Зміна клімату сильно б'є по Індії: стрімко зростають температура та вологість, мусони стають непередбачуваними, а зливи — дедалі частішими.

Це знову порушило питання про те, як найкраще гарантувати довгострокове виживання цих левів. У той час як для бенгальських тигрів існує 58 заповідників, розкиданих по всій країні, зазначає Джала, для індійських левів залишається лише один національний парк, де немає людей.

Для 891 азійського лева, який залишився у світі, — і ця цифра продовжує зростати — єдиним місцем існування поки що залишається Гір.