Зменшення кількості здобичі підвищує ризик вимирання ягуарів у Атлантичному лісі

Окрім втрати середовища існування та незаконного полювання, ягуар (Panthera onca) стикається зі ще однією загрозою, яка підвищує ризик його вимирання в південноамериканському Атлантичному лісі: нестачею їжі. Дослідження бразильських учених виявило, що доступність здобичі для ягуарів зменшується навіть на природоохоронних територіях цього біому, який охоплює приблизно 15% території Бразилії та простягається через 17 штатів у Південному, Південно-Східному та Північно-Східному регіонах, а також поширюється на частини Аргентини й Парагваю. Види, що є здобиччю ягуарів, зокрема білогубі пекарі (Tayassu pecari), комірцеві пекарі (Dicotyles tajacu) та олені, стають об'єктами полювання людей. Їхня чисельність скоротилася до рівня, якого, імовірно, недостатньо для підтримання життєздатних популяцій ягуарів у Атлантичному лісі. Дослідники попереджають: якщо ця ситуація погіршиться, біом, у якому нині налічується менш як 300 ягуарів, може стати першим у світі, що втратить верхівкового хижака. Результати дослідження, проведеного за підтримки FAPESP (проєкти 14/09300–0 та 18/16662–6), були опубліковані в статті в журналі Global Ecology and Conservation. У дослідженні також узяли участь науковці з Дослідницького інституту Кананеї (IPeC), Інституту збереження біорізноманіття імені Чіко Мендеса (ICMBio) та його Національного центру дослідження і збереження хижих ссавців (CENAP/ICMBio), Державного університету Мату-Гросу (UNEMAT), а також проєкту «Ягуари Ігуасу» — Інституту «Pro-Carnivores».

«Ми виявили тривожну ситуацію з низькою чисельністю ключових видів здобичі для ягуара навіть на природоохоронних територіях Атлантичного лісу, де розташовані національні парки та парки штатів і де можна було б очікувати кращого стану збереження тварин», — розповідає виданню Agência FAPESP Катя Ферраз, професорка Сільськогосподарської школи імені Луїса де Кейроса Університету Сан-Паулу (ESALQ-USP) та координаторка дослідження. «Найімовірніше, скорочення чисельності цих видів здобичі є однією з головних причин критичної ситуації зі збереженням ягуара в цьому біомі», — зазначає вона.

Польове дослідження

Дослідники поєднали інформацію про раціон та харчові звички ягуара з даними, отриманими під час польового дослідження видів, що є здобиччю цього хижака. Для цього вони використали фотопастки, розміщені в дев'яти природоохоронних зонах Атлантичного лісу. На основі цих даних вони оцінили чисельність та біомасу 14 видів здобичі в цих районах із різною чисельністю ягуарів і порівняли ці райони між собою.

Аналіз показав, що найбільша кішка Америки живиться переважно великою здобиччю, зокрема пекарі та оленями. Ця здобич була численнішою та мала більшу біомасу в Зеленому коридорі, ніж у прибережних регіонах Атлантичного лісу, таких як Серра-ду-Мар, де ягуари відсутні або трапляються з дуже низькою щільністю. Дані свідчать про разючу різницю в біомасі між Зеленим коридором (638 кг) та прибережними регіонами (8,2 кг).

«Результати демонструють стійку закономірність. Території з більшою доступністю здобичі, особливо середнього та великого розміру, як-от пекарі й олені, — це також ті місця, де ягуари продовжують існувати. Там, де кормова база дуже обмежена, популяції ягуарів зазвичай відсутні або вкрай малі», — зазначає Ферраз.

Легший доступ

За словами дослідниці, низька чисельність та зменшена біомаса проаналізованих видів зумовлені присутністю людини. Здобич була численнішою у важкодоступних районах і менш поширеною там, де незаконне полювання було легшим. Це свідчить про те, що така діяльність залишається ключовою проблемою навіть у межах природоохоронних територій.

«Ми помітили, що низька доступність здобичі пов'язана з розширенням доступу людей до заповідних зон. На територіях, які є більш доступними через такі фактори, як рельєф та близькість до сіл і міських центрів, доступність здобичі є нижчою», — каже Ферраз. «Це вказує на прямий зв'язок із мисливським тиском. Окрім тиску на самого ягуара як хижака, існує дуже сильний тиск на популяції його здобичі, що призводить до скорочення чисельності цієї кішки», — пояснює вона.

У Зеленому коридорі природоохоронні території краще з'єднані між собою та менш доступні для людської діяльності. Поточні природоохоронні ініціативи, такі як проєкт «Ягуари Ігуасу», та довгострокові зусилля з боротьби із незаконним полюванням також допомагають пояснити, чому там існує кормова база, здатна підтримувати життєздатні популяції ягуарів. У прибережній частині біому, як-от у Серра-ду-Мар, низька чисельність здобичі може відображати історичний і досі наявний антропогенний тиск, незважаючи на величезну площу території та численні поточні природоохоронні заходи, як державні, так і недержавні. Автори дослідження зазначають, що така ситуація пов'язана з близькістю регіону до великих міських центрів, таких як Куритиба та Сан-Паулу, а також із легшим доступом до природоохоронних територій.

На думку авторів, такий сценарій є головним викликом для екологічного менеджменту. Тоді як одні регіони функціонують як прихистки, що підтримують екологічну рівновагу, інші потребують інтенсивних дій для контролю за полюванням, відновлення дикої природи та управління антропогенним впливом, щоб запобігти остаточному зникненню найбільшого хижака Америки в Атлантичному лісі.

Природоохоронні оазиси

Серед територій, оцінених у дослідженні, Національний парк Ігуасу виділявся як одне з останніх місць у Атлантичному лісі з відносно високою чисельністю хижаків та їхньої здобичі. Успішне збереження ягуарів у парку зумовлене поєднанням антропогенних та екологічних факторів, зокрема роботою проєкту «Ягуари Ігуасу» та висотою над рівнем моря.

«У всіх проаналізованих районах спостерігалося, що чим менша висота над рівнем моря, як у цьому парку, тим більша чисельність здобичі — така закономірність зафіксована й у інших частинах Атлантичного лісу», — пояснює Ферраз.

Проєкт «Ягуари Ігуасу» базується на трьох основних напрямах: дослідження, співіснування та залучення. У межах дослідницького напряму проводять прикладні дослідження для розробки ефективних стратегій з таких питань, як екологія харчування, рослинні коридори та моніторинг. Напрям залучення має на меті перетворити страх на розуміння та захоплення ягуарами, зміцнюючи зв'язок між місцевими громадами та природоохоронними заходами. Напрям співіснування передбачає роботу з громадами, що мешкають навколо парку, для надання рекомендацій щодо найкращих практик управління тваринництвом, запобігання нападам хижаків та зменшення рівня дезінформації. У разі надходження повідомлень про візуальні спостереження або сліди тварин негайно надаються інструкції щодо безпеки та належної поведінки.

«Ягуари в нашому регіоні були майже на межі вимирання. У 2009 році ми мали від дев'яти до 11 особин, а за останні 15 років популяція майже подвоїлася», — розповідає Яра Баррос, виконавча координаторка проєкту. Однією з дій, що сприяли такому результату, стало саме посилення боротьби з незаконним полюванням. «Полювання становить серйозну загрозу, оскільки люди часто заходять до лісу, щоб вполювати здобич цієї тварини, а в підсумку вбивають і самого ягуара», — зазначає вона.

Зростання частки землеробства та зменшення масштабів розведення великої рогатої худоби навколо парку також могли сприяти відновленню виду, оскільки зміна землекористування зменшила кількість вбивств хижаків заради помсти. «Ми співпрацюємо з громадами в десяти муніципалітетах. Технічний спеціаліст проєкту відвідує сільські угіддя не лише тоді, коли трапляються випадки нападу хижаків», — каже Баррос. За словами Баррос, співіснування є ключовим фактором: «Ми створюємо тринаціональну мережу з партнерами з Парагваю та Аргентини, щоб ділитися нашим досвідом і поширювати його», — підсумовує вона.