Природоохоронці: ягуар «Сінко» став постійним «мешканцем» південної Аризони

Дата:
24 квітня 2026
Джерело:
Image
Жовто-коричневий ягуар із чорними плямами лежить на кам’янистому березі біля води в темряві. Видно довгий хвіст із чорними кільцями, червонувате око від спалаху. Угорі текст: «© https://wildcatresearch.arizona.edu», внизу праворуч: «TucsonSentinel.com».
Content

Дослідники, які вивчають останнього ягуара, поміченого в південній Аризоні, тепер стверджують, що він переважно живе в цьому регіоні. У Центрі дослідження та збереження диких котячих при Університеті Аризони повідомили, що п'ятого за останні два десятиліття ягуара, виявленого на північ від американо-мексиканського кордону, неодноразово помічали в одних і тих самих місцях. Цього харизматичного великого кота, якого дослідники назвали «Сінко», вперше зафіксувала фотопастка в листопаді. Згідно з пресрелізом центру, востаннє його фіксували в Аризоні в період з 25 до 27 березня. Дослідники відмовилися повідомляти, де саме помітили цього верхівкового хижака, задля його безпеки.

«Багаторазове використання одних і тих самих коридорів, джерел води та маршрутів пересування, а також маркування території запахом свідчать про стабільні моделі переміщення, а не про випадкову появу», — написали дослідники Центру диких котячих.

Центр відстежує Сінко за допомогою неінвазивних методів, таких як використання фотопасток та збір зразків його ДНК. Директорка центру Сьюзен Малуса зазначила, що дослідники невдовзі після його виявлення припустили, що це самець, але публічно підтвердили його стать у березні.

Десятиліття тому великі котячі були переважно витіснені зі штату або знищені мисливцями та в межах програм, що фінансувалися урядом США. Усі ягуари, помічені за останні 15 років, були самцями. Останню зафіксовану в Аризоні самку ягуара випадково вбив мисливець у 1963 році в горах Вайт-Маунтінс. Міжнародний союз охорони природи (МСОП) відносить ягуарів до видів, «близьких до загрозливого стану», провівши останню оцінку популяції у 2016 році.

«Цінний досвід»

Майлз Трафаґен, координатор програми прикордонних територій некомерційної організації Wildlands Network, що базується в Солт-Лейк-Сіті, зазначив, що тривала присутність Сінко свідчить про те, що навколишнє середовище регіону досі залишається сприятливим для ягуарів, попри їхню відсутність у цій місцевості протягом десятиліть. Те, що Сінко часто відвідує одні й ті самі місця, ще не означає, що у Сполучених Штатах є постійна популяція, оскільки на північ від кордону ягуари не розмножуються. Проте в південній Аризоні є достатня кормова база, запаси води та відкриті простори для підтримання такої популяції.

«Це демонструє їхні вподобання при виборі території та підтверджує наявність середовища існування для ягуарів у південній Аризоні, — сказав він. — Я вважаю, що це дає цінний досвід для природоохоронного руху загалом, допомагаючи визначити, які саме простори та коридори потребують захисту».

Трафаґен відзначив зусилля численних екологічних груп, а також контрольовані випалювання та управління випасом худоби, які здійснював Департамент дикої природи та рибальства штату для збереження довкілля під час відсутності цих хижаків. Однак Трафаґен досі ставить питання, звідки прийшов цей ягуар і що спонукало його до такого переміщення. За його словами, щойно вдасться повністю відстежити переміщення ягуара, екоактивісти знатимуть, на які території та маршрути їм слід спрямувати свої природоохоронні зусилля.

Протягом 15 років своєї роботи Центр диких котячих покладається на волонтерську команду з щонайменше 40 спеціально навчених учасників громадянської науки, які цілий рік встановлюють і перевіряють камери, збирають зразки ДНК, реєструють дані та інформують громадськість про відкриття, зроблені центром. За роки проведення досліджень, як зазначила Малуса, у Сполучених Штатах у середньому одночасно фіксували близько одного ягуара та одного оцелота, причому нову тварину виявляли кожні три-п'ять років.

Південний захід Сполучених Штатів був частиною історичного ареалу ягуарів до середини XX століття. Трафаґен припустив, що вони можуть рятуватися від переслідувань на півдні. Він додав, що якби ягуара вдалося спіймати та надіти на нього GPS-нашийник, це дало б дослідникам повнішу картину того, звідки прийшов Сінко і чому він тут. «Поки у нас не буде необмеженої кількості камер, ми цього не дізнаємося», — наголосив Трафаґен.

Проте екологічні групи не наважуються на це з 2009 року, після того, як, за словами Трафаґена, посадовці Департаменту дикої природи та рибальства «провалили» операцію з відлову, маючи на меті спіймати пум. Натомість вони спіймали ягуара, відомого як Мачо Бі, якому, як вважалося, було 15 або 16 років. Йому ввели заспокійливе під назвою «Телазол», йому наділи GPS-нашийник і відпустили, плануючи відстежувати його місцеперебування. Хоча «Телазол» часто використовують для транквілізації пум, за словами Трафаґена, він є токсичним для котячих роду Panthera.

Коли дослідники помітили, що Мачо Бі втратив аномально багато ваги, а його рухливість знизилася, вони знову спіймали його, виявили ниркову недостатність і приспали тварину. Однак, за словами Трафаґена, відстеження ягуарів за допомогою GPS можна проводити правильно. І це регулярно роблять у Мексиці та Центральній Америці. «У Тусоні ми досі страждаємо від „похмілля“ після випадку з Мачо Бі», — сказав він.

«Скільки ми можемо чекати?»

За словами Трафаґена, для створення репродуктивної популяції ягуарів у Сполучених Штатах потрібна більш ніж одна самка. Але ця можливість — як і середовища існування різних видів дикої природи — опинилася під загрозою через плани Митно-прикордонної служби США побудувати 357 кілометрів «розумних» бар'єрів уздовж кордону.

«Скільки ми можемо чекати, поки це станеться? — запитав Трафаґен. — І чи є у нас час?»

У жовтні Крісті Ноем, тодішня міністерка внутрішньої безпеки США, призупинила дію низки нормативних актів, щоб «забезпечити швидке» будівництво бар'єрів і доріг у всіх дев'яти секторах Прикордонного патруля. У деяких секторах ці акти містили норми щодо захисту довкілля.

Завершення будівництва стіни без проходів для ягуарів та інших видів матиме безпрецедентні наслідки, зазначив він. «Усім цим тваринам потрібно більше простору для виживання, а не менше», — підкреслив Трафаґен. Він пояснив, що тварини або йтимуть уздовж кордону в пошуках проходу, поки не помруть від спраги чи голоду, або розвернуться і підуть назад, наражаючи себе на небезпеку потрапити під колеса автомобілів на Федеральному шосе 2 у Мексиці, яке проходить паралельно до кордону. «По обидва боки кордону буде багато загиблих тварин», — підсумував Трафаґен.