Мозаїка фінських лісів дає рисі перевагу

Популяція рисі у Фінляндії відновлюється. Хоча на початку XX століття цей вид перебував під загрозою зникнення, за останні десятиліття його чисельність зросла більш ніж удвічі. Нині чисельність рисі у Фінляндії становить близько 3500 особин, а країна є одним із найважливіших осередків цього виду в Європі. Дослідники з Гельсінського університету та Інституту природних ресурсів Фінляндії (Luke) з’ясували, яким типам середовища існування віддають перевагу ці хижаки. Дослідження показує, що рись обирає структурно різноманітні екосистеми, проте водночас демонструє дивовижну здатність до адаптації.

У межах дослідження було проаналізовано дані моніторингу слідів на снігу, зібрані в період з 2016 до 2020 року в центральній та південній частинах Фінляндії. Інформацію, отриману від мисливців-волонтерів, опрацювали за допомогою статистичної моделі, раніше розробленої в Гельсінському університеті. Це дало змогу науковцям одночасно вивчити особливості використання риссю середовища існування та її взаємозв’язок із потенційною здобиччю.

Рисі потрібні схованки для влаштування засідок

Дослідження виявило, що рись віддає перевагу різноманітним середовищам: старим лісам із сухостоєм, поваленими деревами та неоднорідним рельєфом. Такі лісові масиви забезпечують безліч схованок, які є життєво необхідними для цієї тварини. Оскільки рись — це хижак, що полює шляхом скрадання та із засідки, вона має непомітно наблизитися до здобичі перед раптовим стрибком.

Види здобичі різняться залежно від регіону. У центральній Фінляндії рись часто мешкає на тих самих територіях, що й заєць-біляк, оскільки обидва види мають схожі вимоги до середовища існування. На півдні країни рись частіше сусідить із білохвостим оленем та сарною, які у великій кількості водяться в антропогенно змінених ландшафтах. Проте для хижака, що полює із засідки, заскочити оленя зненацька на відкритій місцевості, якій віддають перевагу копитні, — завдання не з легких.

«Утім, на півдні Фінляндії нерідко можна побачити рись, яка поїдає вполюваного оленя просто посеред рівного відкритого поля. Ймовірно, хижак використовує узлісся, щоб підібратися ближче до здобичі, і зрештою досягає успіху завдяки тому, що можливостей для полювання надзвичайно багато», — зазначає дослідниця Франческа Мальканджі з Біологічної станції Ламмі при Гельсінському університеті.

Дослідження Мальканджі навіть надихнуло на створення інтерактивного проєкту, завдяки якому люди можуть на власному досвіді переконатися, наскільки складнішим стає полювання для рисі на відкритій місцевості.

Збереження структурно різноманітних лісів означає захист рисі

Самої лише великої площі лісових масивів для рисі недостатньо — якість лісу також має вирішальне значення. Якщо через інтенсивне ведення лісового господарства структура лісу спроститься або якщо популяції оленів різко скоротяться внаслідок хвороб, умови існування рисі можуть стрімко погіршитися. Саме тому збереження різноманітних лісових екосистем є запорукою безпечного майбутнього для цих хижаків. Велика Британія наразі планує реінтродукувати рись у дику природу, і досвід відновлення популяції у Фінляндії надає цінні знання для підтримки таких ініціатив.

«Фінляндія доводить, що співіснування великих хижаків та людей цілком можливе як у природних, так і в антропогенно змінених ландшафтах. Це надзвичайно обнадійливий приклад для всієї Європи», — підсумовує провідний автор дослідження Джон Лоер.