Вплив на довкілля: чи зможе Тайвань повернути димчастого леопарда?

Поки повідомлення про зустрічі з твариною залишаються непідтвердженими, а ідея «воскресіння» вимерлих видів захоплює уяву громадськості, дослідники стверджують: головна надія Тайваню полягає не в клонуванні втраченого підвиду, а в ретельній реінтродукції димчастих леопардів з інших регіонів Азії.

Після прем'єри фільму «Парк Юрського періоду» в 1993 році люди почали замислюватися, чи справді вчені можуть повернути до життя давно вимерлі види, як у цьому популярному кіно. Ця ідея спровокувала дискусії щодо відновлення вимерлих видів у кількох країнах, зокрема на Тайвані, де в центрі уваги опинився тайванський димчастий леопард (який після 1917 року отримав наукову назву Neofelis nebulosa brachyura). На вебсайті Національного музею Тайваню (НМТ) тайванський димчастий леопард описується як «ендемічний для Тайваню підвид... він досягає довжини тіла від 0,6 до 1,2 м, довжини хвоста від 0,7 до 0,9 м і важить від 15 до 30 кг. Його тіло повністю вкрите красивими хмарчастими плямами, які ближче до лап і хвоста перетворюються на круглі або неправильної форми чорні плями. Зазвичай він має сіре або жовтувато-вохристе забарвлення. Як правило, самець більший за самку». Попри те, що музей використовує теперішній час, на сайті НМТ визнається, що в 2013 році цю дику кішку було оголошено вимерлою. Тим не менш, час від часу з'являються повідомлення про те, що її бачили.

Кілька років тому стверджувалося, що димчастого леопарда помітили поблизу Аланьї — поселення корінного народу пайван у волості Дажень повіту Тайдун. Однак репортер видання «Liberty Times», який відвідав прес-конференцію в селі, залишився непереконаним (27 лютого 2019 року; «Liberty Times» — це китайськомовне споріднене видання газети «Taipei Times»).

Цілком зрозуміло, чому дехто досі вірить, що димчасті леопарди блукають лісами середньогір'я Тайваню. Цей хижак посідає особливе місце в духовному та культурному ландшафті австронезійського Тайваню. У міфології народу рукай димчастий леопард привів їхніх предків до місця, яке згодом стало поселенням Куцапунгане (Цзюхаоча). На знак вдячності народ рукай, мовою якого цей вид називається «лрікулау», дотримувався табу на полювання чи заподіяння шкоди цій кішці. Серед народу пайван, який називає тварину «лікуляв», шкури та зуби димчастого леопарда призначалися виключно для вождів племен і вищої знаті. Носіння цих атрибутів свідчило про владу та престиж.

Попри періодичні чутки та сенсаційні повідомлення в ЗМІ, докторант Оксфордського університету Ван Іфен зазначає, що дійшов «болісного, але чіткого» висновку: дослідження під керівництвом Цзян Боженя, засновника Тайванського наукового центру збереження дикої природи (Formosan Wild Sound Conservation Science Center), свідчать про те, що димчасті леопарди на Тайвані «функціонально вимерли». Іншими словами, якщо вони й не вимерли повністю, їхня популяція настільки мізерна, що цей вид більше не виконує функцію верхівкового хижака в екосистемі.

У статті, опублікованій у 2024 році, Ван Іфен та його співавтори оцінили придатність середовища існування для димчастого леопарда й дійшли висновку, що 10 відсотків території Тайваню є високопридатними, а ще 28 відсотків — помірно придатними.

НЕПІДТВЕРДЖЕНІ СПОСТЕРЕЖЕННЯ

Асоціація збереження димчастого леопарда Тайваню (CLAT), давнім членом якої є Ван, «була б першою, хто святкував би, якби ці спостереження підтвердилися», — каже він. Однак у жодному з нещодавніх випадків пропозиція асоціації виділити людей і фотопастки для наукового підтвердження не була прийнята. «Проте ми залишаємося відкритими й готові співпрацювати з будь-ким, хто може надати дані, які піддаються перевірці», — додає дослідник.

За останні 25 років, пояснює Ван, щонайменше 10 000 фотопасток по всьому Тайваню накопичили понад мільйон годин спостережень. Порівняно з іншими частинами Азії, де димчасті леопарди досі процвітають, у дикій природі Тайваню є велика кількість видів, на які ця кішка могла б полювати. Тому, якби популяція на Тайвані досі існувала, «статистично неймовірно, щоб під час таких масштабних досліджень не було зроблено жодної фотографії чи відео», — зазначає Ван.

Місцеві шанувальники димчастого леопарда мають змішані почуття щодо ще одного наукового відкриття. Ван вказує на дослідження 2006 року, яке після застосування молекулярно-генетичних методів не рекомендувало розділяти цей вид на підвиди. «Генетичний аналіз свідчить про те, що розбіжності між тайванською та материковою популяціями Neofelis nebulosa недостатньо значні, щоб виправдати окрему назву „тайванський димчастий леопард“», — стверджує він.

Водночас зондський димчастий леопард (Neofelis diardi) з Борнео та Суматри був визнаний окремим видом. Як материковий, так і зондський димчасті леопарди класифікуються Міжнародним союзом охорони природи (МСОП) як «вразливі» через втрату середовища існування, браконьєрство та скорочення кормової бази. Загальна чисельність диких популяцій Neofelis nebulosa та Neofelis diardi може не перевищувати 10 000 особин. Тайванські посадовці (зокрема й представники НМТ) ще не оновили класифікацію місцевого димчастого леопарда. «За цим небажанням може стояти адміністративна обережність, можливо, через побоювання щодо культурного значення статусу ендеміка», — вважає Ван.

ЯК І ЧОМУ

Однак сум через втрату унікальності однієї зі знакових тварин Тайваню пом'якшується усвідомленням того, що повернути димчастого леопарда в гірські екосистеми набагато реальніше, ніж вважалося раніше. Замість того, щоб вилучати фрагменти ДНК із висушених або законсервованих у рідині тканин музейних експонатів, а потім за допомогою редагування генів методом CRISPR «вирізати й вставляти» специфічні гени в ДНК найближчого живого родича (підхід, який у таких проєктах досі лишається експериментальним), влада могла б завезти димчастих леопардів з інших регіонів Азії та випустити їх у придатні середовища на Тайвані.

Якщо той самий вид усе ще існує, «клонування має бути останнім кроком, який ми б розглядали... і навіть якщо ми дотримуватимемось старих поглядів, що тайванський димчастий леопард був окремим, ендемічним, унікальним підвидом, у нас немає доступного зразка, який ми могли б використати», — каже Ван, пояснюючи, що зберігання зразків у формаліні часто руйнує генетичні дані. До того ж, за його словами, ми не можемо бути абсолютно впевнені, що тварина, позначена в музеї як тайванський димчастий леопард, була дійсно спіймана на Тайвані. «Мабуть, найкращий варіант — це імпорт димчастих леопардів з інших місць. Це було б простіше, дешевше й доцільніше», — зазначає він.

Існують вагомі докази того, що зникнення або скорочення чисельності верхівкового хижака — наприклад, акул навколо коралових рифів або пум у Національному парку Зайон у США — може вивести екосистему з рівноваги, дозволяючи популяціям здобичі стрімко зростати. Стверджуючи, що повернення верхівкового хижака завжди йде на користь екосистемі в цілому, Ван пояснює, чому дві нині існуючі лісові тварини не підходять для цієї ролі. Тайванський чорний ведмідь є найбільшою наземною твариною країни, але він майже ніколи не полює на живу здобич, віддаючи перевагу рослинам, фруктам, горіхам та падлу. Орел-чубань гірський ловить певну здобич, але цього недостатньо для збалансування екосистеми. «Порівняно з цими двома, димчастий леопард був би найбільш відповідним і домінантним хижаком», — каже Ван.

Тайванські макаки, мунтжаки китайські, замбари та дикі кабани «сьогодні зустрічаються скрізь, що призводить до частих конфліктів між дикою природою та людьми», — додає Ван. Однак той факт, що макаки та кабани завдають шкоди місцевим фермам, сам по собі не є вирішальним аргументом на користь повернення димчастого леопарда, оскільки важко бути впевненим в екологічних функціях виду, який вимер кілька десятиліть тому.

В інтерв'ю для репортажу від 20 березня 2025 року у виданні «Wuo Wuo» (wuo-wuo.com) Лінь Лянкун, видатний професор Центру тропічної екології та біорізноманіття Університету Дунхай, попередив: якщо димчастих леопардів випустити в ліси Тайваню, вони можуть їсти не лише тих тварин, яких люди хотіли б бачити серед здобичі цих леопардів. За його словами, якщо популяції диких тварин стають занадто великими, полювання та відстріл можуть бути кращими способами їх контролю. Перш ніж димчастих леопардів можна буде завезти на Тайвань, вчені повинні оцінити потенційні джерела їжі, а також те, чи можуть бродячі собаки становити для них загрозу. «Успішна реінтродукція вимагає обережного, науково обґрунтованого підходу, який включає оцінку як екологічної, так і соціальної доцільності. Це має поєднуватися з тісною співпрацею з місцевими громадами, комплексною стратегією випуску тварин у природу та чіткою „стратегією виходу“, щоб гарантувати можливість зупинити процес у разі виникнення небажаних наслідків. Поступове виконання цих кроків є найкращим способом максимізувати успіх проєкту», — підсумовує Ван.