- Image
-
- Content
-
Бразильський регіон Пантанал вирізняється найвищою щільністю ягуарів на Землі, приваблюючи на береги своїх річок туристів із фотокамерами. Попри побоювання щодо надмірного туризму, один із місцевих осередків може стати взірцем захисту цього харизматичного вищого хижака.
Жажу вийшла на полювання. Її гнучкі плечі плавно здіймаються над водою, аж раптом вона робить смертоносний стрибок, вигинаючи плямисте тіло у вирі бризок. Проте коли вона виринає, її паща виявляється порожньою. «Кайман помітив її першим», — каже мій гід Аджалма «Діджей» Олівейра.
Чесно кажучи, я не надто розчарований. Жажу була вже третім ягуаром, якого я бачив того жовтневого ранку, і одним з 11, яких я зустрів під час тижневого туру Пантаналом — найбільшим у світі тропічним заболоченим регіоном, що має площу приблизно 81 000 квадратних миль і охоплює частини Болівії, Парагваю та бразильських штатів Мату-Гросу й Мату-Гросу-ду-Сул. Більшість із цих ягуарів вистежували здобич уздовж річки Сан-Лоренсу на південному заході Бразилії в районі Порту-Жофре, сподіваючись уполювати капібар або кайманів на її берегах.
Зазвичай ягуари вкрай обережні та невловимі. На більшій частині їхнього ареалу — від Аризони до Бразилії — на них полювали майже до повного зникнення, або ж їхнє середовище існування було знищене людьми. Але в Державному парку «Енконтру-дас-Аґуас» у Порту-Жофре туристи регулярно зустрічають ягуарів, які плавають і перекочуються на спину, здавалося б, без жодних турбот. «Вони величезні, вони стрибають із дерев, вони здорові», — каже Пол Раад, засновник Інституту «Імпакто» (Impacto Institute), бразильської неприбуткової організації, яка зосереджується на збереженні ягуарів через налагодження співіснування з фермерами-скотарями.
На більшій частині Пантаналу та за його межами власники ранчо убивають ягуарів — часто з помсти, якщо вважають, що хижак загриз одну з їхніх корів. Але в районі Порту-Жофре, за словами Раада, «люди платять мільйони щороку, щоб побачити їх, тож навіщо комусь убивати ягуара?»
Присутність ягуарів є чудовою новиною для екосистеми Пантаналу, яка налічує понад 650 видів птахів, а також гігантських видр і велетенських мурахоїдів. «Там, де є ягуар, навколишнє середовище дуже добре збалансоване, оскільки ці хижаки перебувають на вершині ланцюга живлення», — пояснює Олівейра. Але за межами найбільш популярних туристичних зон безпека ягуарів далеко не гарантована. І навіть там, де процвітає туризм, надмірне скупчення людей загрожує порушити природну поведінку тварин або зіпсувати враження відвідувачів. Тим не менш, природоохоронці сподіваються, що успішний захист ягуарів у Порту-Жофре — цей район часто називають «Країною ягуарів» — може заохотити власників ранчо в інших районах до мирного співіснування з великими котячими. Вони стверджують, що ці хижаки мають значно більшу цінність, коли залишаються живими.
Чи знали ви? Величезні розміри ягуарів
Ягуари — найбільші котячі обох Америк і треті за величиною у світі після тигрів та левів. Вони мають найпотужніші щелепи відносно розміру свого тіла серед усіх великих котячих.
Ягуари під загрозою
До європейської колонізації у XVI столітті ягуарам доводилося остерігатися лише мисливців з-поміж корінних народів. Але португальські та іспанські поселенці, які використовували розлогі рівнини Пантаналу для випасання худоби, були вкрай нетерпимими, коли ягуар хапав теля або коня — і вони убивали ягуара з помсти, як це роблять багато власників ранчо й сьогодні. Протягом більшої частини XX століття ягуарів також відловлювали та убивали мисливці заради розваги. Заборона на спортивне полювання, запроваджена в Бразилії в 1967 році, мала значний уплив на збереження ягуарів, зазначають природоохоронці.
Утім, величезні безлюдні простори Пантаналу та той факт, що понад 90 відсотків його земель перебувають у приватній власності, ускладнюють притягнення до відповідальності за убивство ягуарів. «Площа ранчо іноді сягає 10 000 чи 40 000 акрів. Якщо людина хоче убити ягуара, вона просто закопує його в землю, — каже Раад. — У вас немає жодного шансу це виявити.»
Ягуари також потерпають від видобутку золота, який може отруювати джерела води, та від пожеж, багато з яких виникають через випалювання угідь на ранчо й, вийшовши з-під контролю, поглинають значні території регіону. Один із найбільш руйнівних сезонів пожеж за останні десятиліття випалив Пантанал у 2024 році, а зміна клімату робить такі екстремальні явища більш імовірними. У 2020 році ягуара на ім'я Озаду довелося рятувати та лікувати після того, як лісова пожежа обпалила йому лапи. Світлини тварини з усіма чотирма забинтованими лапами потрапили на перші шпальти газет. «Він — найвідоміший ягуар Бразилії», — каже Еббі Мартін, засновниця науково-волонтерської неприбуткової організації «Проєкт ідентифікації ягуарів» (Jaguar ID Project). Вона часто зустрічає Озаду в дикій природі.
Мартін, американка, якій було 22 роки, коли вона вперше приїхала до Пантаналу в 2013 році, стала свідком пожеж у 2023 році та записала емоційне відео з проханням про допомогу. «Мої друзі та волонтери боролися з масштабними пожежами за допомогою звичайних садових шлангів», — згадує вона. Мартін та багато інших природоохоронців сподіваються, що завдяки туризму, який привертає більше уваги до ягуарів, уряд і приватні землевласники робитимуть більше для збереження Пантаналу. «Цінність живого ягуара в цьому районі набагато, набагато вища», — наголошує вона.
Застосування «важеля ягуара»
Коли американський орнітолог Чарльз Манн, колишній польовий дослідник Нью-Йоркського зоологічного товариства (нині Товариство збереження дикої природи), вперше приїхав до Пантаналу в 1987 році, він мав на меті вивчати птахів. Але зрештою його увагу привернули ягуари — і він був особливо вражений їхньою спокійною поведінкою в присутності людей. «Я не міг цього пояснити», — зізнається він. Незабаром він зрозумів, що відсутність спортивного полювання, а також велика кількість рибалок на річках Порту-Жофре — серед них були й ті, хто підгодовував ягуарів, — допомогли великим котячим звикнути до людей.
Це наштовхнуло Манна на цікаву думку. «Якщо я потягну за „важіль ягуара“, — згадує він свої роздуми, — я зможу досягти значно більшого у сфері охорони природи, ніж просто демонструючи найдивовижніших, найяскравіших птахів.» У 2005 році Манн заснував у Порту-Жофре компанію SouthWild, що організовує сафарі для спостереження за ягуарами, і гарантував, що гості щонайменше триденного туру обов'язково побачать цього хижака. «Багато людей не сприймали мене всерйоз, — розповідає Манн. — Вони думали, що це якийсь жарт і дурість, але я не думаю, що вони досі вважають це жартом.»
Через два десятиліття екотуризм, пов'язаний з ягуарами, переживає справжній бум у «Країні ягуарів», а також у Південному Пантаналі. За перші чотири місяці 2025 року штат Мату-Гросу, де розташований Порту-Жофре, відвідав 260 391 турист, порівняно з 234 628 за аналогічний період 2024 року. Щоб покращити якість турів і встановити емпатичний зв'язок із тваринами, неприбуткова організація Мартін дає імена та веде облік ягуарів завдяки матеріалам, які надають туристи, гіди, готелі та водії човнів. Наразі в межах цього проєкту ідентифікували 450 ягуарів, і, за оцінками Мартін, загальна популяція цих тварин у Пантаналі може становити від 4 000 до 7 000 особин. «Хоча наша команда дуже маленька — нас усього четверо, — ми змогли створити найбільшу демографічну базу даних про ягуарів», — зазначає вона.
Деякі природоохоронці висловлюють занепокоєння, що надмірний туризм у «Країні ягуарів» може заважати полюванню або шлюбній поведінці великих котячих. Дослідники попереджають, що туризм, пов'язаний з ягуарами, стає настільки масовим, що без належного регулювання сам успіх галузі може спровокувати її крах. Коли один гід помічає ягуара, він часто повідомляє про це рацією іншим гідам, які привозять своїх туристів у цей район, створюючи скупчення, яке може налічувати до десятка човнів. Мартін стверджує, що проблему надмірного туризму можна вирішити за допомогою обмежень на кількість човнів, яким дозволено працювати, і заохочення капітанів розосереджуватися. «У Порту-Жофре ми можемо побачити 15 різних ягуарів на семи різних річках, — каже вона. — Підніміться вгору річкою — знайдете там ягуара й будете зовсім одні, і це буде справді чарівний досвід.»
Ще одне занепокоєння щодо туризму полягає в тому, що зустрічі з хижаками можуть становити небезпеку для людей. Хоча в Порту-Жофре не було жодного нападу на туристів, Мартін каже, що хотіла б бачити більше запобіжних заходів для уникнення потенційних трагедій, зокрема встановлення плавучих убиралень на річці, щоб відвідувачам не доводилося виходити з човнів на територію ягуарів. «Я двічі зустрічала ягуара, пересуваючись пішки, коли виходила з човна, щоб сходити в туалет», — розповідає вона. У квітні 2025 року доглядача ранчо Жорже Авілу убив ягуар у штаті Мату-Гросу-ду-Сул у Південному Пантаналі. «Це була трагедія, якої можна було уникнути», — каже Манн, додаючи, що цей напад був винятком, оскільки ягуар був старим і виснаженим від голоду. «Потрібно вживати запобіжних заходів і діяти системно. Але уявлення про те, що вищі хижаки одразу ж вас уб'ють, виявляється хибним.»
Співпраця з власниками ранчо заради збереження природи
За межами Порту-Жофре захищати ягуарів набагато складніше. Райони, віддалені від водних шляхів, не мають зручних місць для спостереження за тваринами, і власники ранчо в цих регіонах займаються своїми справами без присутності іноземних туристів. «З погляду охорони природи, Порту-Жофре — це як маленька піщинка посеред пустелі», — каже Раад. І якщо Порту-Жофре — це рай для ягуарів, то за його межами — «пекло», — додає він. «Ми щороку втрачаємо ягуарів через убивства з помсти.»
Раад, уругвайський ветеринар, роками працював із власниками ранчо, щоб звести до мінімуму убивства ягуарів із помсти. У 2002 році його запросили до Пантаналу власники «Поузада Піувал» (Pousada Piuval), ранчо площею 18 000 акрів із 2 200 коровами в Поконе, що за три години їзди на північ від Порту-Жофре. Власники сподівалися запропонувати туристам спостереження за ягуарами на своїй території. «Вони справді хороші бізнесмени, і вони сказали: „Якщо у нас є ягуари, ми не хочемо, щоб наші сусіди їх убивали, бо це також уплине на наш туризм, тому давайте запросимо науковця“», — розповідає він.
Спочатку Раад мав сумніви щодо співпраці з власниками ранчо. «Я вегетаріанець; я ніколи не хотів мати справу зі скотарством», — зізнається він. Але згодом він переконався, що «допомога скотарям — це шлях до порятунку ягуара». Тепер він розповідає фермерам про користь ягуарів як для туризму, так і для екосистеми. Він також використовує свої навички ветеринара для проведення розтинів мертвої худоби, доводячи, що іноді ягуари не винні. «Я називаю себе детективом у справах ягуарів, — усміхається Раад. — CSI: Ягуар.»
Ягуари, які мають найпотужніші щелепи серед великих котячих світу відносно своїх розмірів, убивають здобич укусом у голову. Отже, якщо перший укус припав не на голову, корова могла загинути з природних причин. «Той факт, що ягуар з'їв корову, не означає, що він її убив», — пояснює Раад.
Раад також закликає власників ранчо використовувати електричні огорожі, щоб тримати хижаків подалі від худоби, і вивчає паразитів у фекаліях ягуарів, демонструючи, як ці хижаки регулюють чисельність тварин, що є носіями небезпечних стьожкових червів. Мета його роботи — зменшити конфлікт між скотарями та ягуарами, що призведе до скорочення кількості убивств великих котячих із помсти — і поки що, схоже, це працює. Відколи він заснував свою неприбуткову організацію, Інститут «Імпакто», за словами Раада, смертність худоби в районі навколо «Поузада Піувал» знизилася на 83 відсотки. «Якщо це спрацювало тут, це може спрацювати на будь-якому іншому ранчо», — стверджує він.
У «Поузада Піувал» я вирушаю в сафарі-тур на джипі в пошуках тапірів і велетенських мурахоїдів. Поки ми прочісуємо пасовища та термітники розміром з людину — достатньо високі, щоб їхні верхівки залишалися над водою під час сезону дощів, — мій гід, Бенедіту Алмейда дус Сантус, відповідає рацією зі схвильованим виразом обличчя: неподалік помітили ягуара. «О Боже, друзі, тримайте кулаки, будь ласка», — каже Сантус.
Коли сутінки опускаються на Пантанал, ми мчимо повз термітники до поля, і Сантус помічає не одного ягуара, а відразу трьох: Ніну, 9-річну самку, яку прозвали «королевою Пантаналу», разом із двома ягуаренятами. «Я люблю природу», — зі сміхом каже Сантус. Прямуючи до нашого житла, ми минаємо групу капібар, які стали б чудовою вечерею для Ніни та її малят.
Цього разу я трохи розчарований — я б із задоволенням побачив момент полювання. Але після тижня в Пантаналі, спостерігаючи, як ягуари крадуться берегами річок, та зустрічаючись із природоохоронцями, які борються за життя ягуарів, я здебільшого просто безмежно вдячний за те, що взагалі побачив диких ягуарів.
