- Image
-
- Content
-
Відновлення традиційних методів випасу худоби на півночі Ботсвани призвело до значного зменшення нападів на свійських тварин та випадків помсти — отруєння левів у регіоні дельти Окаванґо. Нині виживає більше левенят, а популяція левів у північній Ботсвані за останні чотири роки зросла на 50%. Експерти стверджують, що повернення до традиційного скотарства є ключем до відновлення міграційних шляхів антилоп гну, зебр та багатьох інших видів. Якщо така практика пошириться, урядовці можуть розглянути можливість демонтажу деяких ветеринарних кордонних огорож, які десятиліттями блокували коридори для диких тварин.
Леви, що блукали рівнинами північної Ботсвани, гинули. Одна за одною великі кішки ставали жертвами отруєних приманок, які розкладали доведені до відчаю селяни. Леви поступово знищували джерело існування селян, полюючи на худобу, яку залишали пастися вздовж дельти Окаванґо. До кінця 2013 року лише за один рік було вбито близько 30 левів — понад половину популяції північного Окаванґо.
Понад десятиліття по тому ситуація докорінно змінилася. Популяція левів відновилася. Рівень виживання дитинчат зріс. А втрати худоби різко скоротилися. Це результат років наполегливої праці: відновлення традиційних методів випасу, надягання нашийників та відстеження левів, а віднедавна — створення ринку «дружньої до дикої природи яловичини». За словами зоозахисників, це слугує зразком для інших частин Південної Африки, де сучасні методи випасу зіткнулися з апетитами великих котячих.
«Цей підхід можна адаптувати практично будь-де», — зазначив Ендрю Стайн, засновник природоохоронної організації Communities Living Sustainably Among Wildlife (CLAWS) Conservancy, що базується в Ботсвані.
За останні 25 років понад половина левів зникла з рівнин Африки, переважно через конфлікти з місцевими громадами. Зі зростанням чисельності населення ареал тварин скоротився, і залишилися лише ізольовані групи. Сьогодні на всьому континенті залишилося менш як 25 000 левів. Однак на півдні Африки одна велика безперервна популяція досі мешкає в Транскордонній природоохоронній зоні Каванґо-Замбезі (KAZA TFCA) — найбільшій у світі транснаціональній наземній природоохоронній території, що простягається через Анголу, Ботсвану, Намібію, Замбію та Зімбабве.
«Коли ми почали працювати там у 2014 році, спілкуючись із людьми, ми зрозуміли: вони вважають, що всі леви однакові. Що всі вони просто вбивають худобу, — розповів Стайн. — Ми подумали: якби ми змогли показати, що кожна особина має свій підхід — іншу поведінку чи характер, — то змогли б запровадити індивідуалізоване управління за допомогою нелетальних методів».
Відчайдушно намагаючись приборкати конфлікт, Стайн та його колеги запровадили першу у своєму роді програму раннього попередження про левів, відому як Lion Alert System. Оснастивши левів GPS-нашийниками та відстежуючи їхні переміщення, група надсилає автоматичні сповіщення на мобільні телефони членів місцевої громади, коли виявляє лева, що нишпорить поблизу людського поселення або місця випасу худоби. Це дає фермерам змогу діяти до того, як станеться напад: зібрати своїх тварин у загін або змінити маршрут випасу. Організація CLAWS також заохочувала місцевих жителів давати левам імена своїми рідними мовами, сподіваючись налагодити міцніший зв'язок.
«Це важливо, адже зрештою саме вони вирішуватимуть, житимуть ці тварини чи помруть», — наголосив Стайн. Деякі з імен, згадує він, викликали захоплення: наприклад, Маєнґа, що означає «той, кого прикрасили боги». «Оскільки конфлікт тривав, дехто давав їм суворі імена, як-от Куфакудузе, що означає: „Якщо ти прийдеш по мою худобу, я знайду тебе“. Але були й інші, як Шедіпатера, що перекладається як „той, хто належить нам“».
Однією з причин загострення конфлікту, як зрозуміли природоохоронці, стало те, що традиційні методи постійного нагляду за стадом занепали. У минулі десятиліття молоді хлопці часто відповідали за обережне переміщення стад худоби на пасовища. Але коли більше дітей почало ходити до школи, непередбаченим наслідком стало те, що залишилося менше людей, які могли б наглядати за стадами та відганяти левів.
«Звісно, ми хочемо, щоб люди здобували освіту, але це створило прогалину. А дорослі чоловіки в селі не хотіли, щоб вважалося, ніби вони виконують непрестижну дитячу роботу», — пояснив Стайн.
Спільний випас захищає худобу та левів
Джек Рамсден виріс на півночі Ботсвани, у місті Маун на краю дельти Окаванґо. «За часів мого батька це був активний цілодобовий випас худоби, — розповів він. — Коли я ріс у 1980-х роках, постійний випас худоби в Ботсвані вже дещо змінився...»
У той час у Мауні також була значно більша популяція левів. Тепер цього немає. Фермери, які боролися за виживання, постійно відстрілювали та труїли прайди. «Тепер, якщо туди приходить лев, це як комета, що летить небом. Це те, чого деякі покоління ніколи не бачать», — зазначив Рамсден.
Сьогодні він працює координатором програми випасу в CLAWS, повертаючи традиційні та безпечні для левів методи. Це передбачає об'єднання худоби у спільні стада під управлінням навчених пастухів, які залишаються з тваринами вдень і вночі. Рамсден також навчає пастухів — наразі близько 24 осіб беруть участь у програмі на повну ставку в трьох селах — екології пасовищ і ротаційного випасу, а також основ ветеринарного догляду. Вночі група розгортає мобільні брезентові боми — круглі загони, щоб захистити худобу від хижаків.
«Коли худоба перебуває за брезентовою огорожею, леви наближаються. Вони ходять зовні. Вони чують худобу. Вони відчувають її запах. Але якщо вони її не бачать, то насправді не застрибують і не нападають», — пояснив Стайн.
CLAWS працює в п'яти селах на півночі Ботсвани, де утримують близько 5000 голів худоби. З них близько 700 наразі залучено до програми випасу CLAWS. «За останні п'ять років ми, мабуть, втратили щонайбільше 10 голів худоби», — сказав Рамсден, що свідчить про різке зниження порівняно з десятками, а іноді й сотнями тварин, яких втрачали щороку до втручання CLAWS.
Одне з найбільших досягнень програми полягає не лише в тому, що гине менше худоби та левів, а й у тому, що виживаність дитинчат стала вищою. Із 2014 до 2017 року лише близько третини левенят у цьому районі досягало зрілості, переважно через інфантицид. Коли селяни труїли або відстрілювали домінантних самців, на їхню територію приходили нові леви та знищували дитинчат, сподіваючись утвердити власну генетичну лінію в прайді. Тепер, коли вбивають менше самців, 70% левенят виживає. Як наслідок, популяція левів у північному Окаванґо за останні чотири роки зросла на 50%.
Робота CLAWS фінансується коштом різноманітних природоохоронних грантів. Але довгострокова мета Стайна — зробити програму самоокупною. Для цього він та його колеги працюють над інтеграцією програми в регіональний ринок, створюючи економічні стимули для фермерів продовжувати традиційні методи випасу навіть після завершення проєкту. У травні CLAWS провела перший продаж 14 голів худоби як сертифікованої «дружньої до дикої природи яловичини». Це означає, що їх виростили з використанням методів випасу, які запобігають надмірному виїданню пасовищ, а пастухи зобов'язалися не вбивати левів. Таку яловичину продають із 10-відсотковою націнкою порівняно зі звичайними цінами на сільському ринку, а купують її сафарі-лоджі в Окаванґо.
«Це дає їм ширший доступ до ринку, де їхня худоба справді чогось варта, — зазначив Стайн. — Тоді вони з більшою ймовірністю будуть за нею доглядати».
У CLAWS заявили, що сподіваються цього року щоквартально продавати близько 15 тварин для постачання до Vumbura Plains Camp — розкішного сафарі-лоджу в дельті — і згодом розширити співпрацю з іншими екотуристичними підприємствами. Є надія, що з часом програма охопить більшість худоби в регіоні. «Тоді можна буде справді повернутися до ротаційного випасу, як це робили в 50-х і 60-х роках, — сказав Рамсден. — Можна отримати кращі пасовища. А кращі пасовища сприятимуть здоровішій та продуктивнішій худобі».
Руйнування бар'єрів
Зусилля, спрямовані на покращення здоров'я худоби та посилення практичного управління в KAZA, існують паралельно з масштабнішою ініціативою щодо демонтажу деяких ветеринарних кордонних огорож, які перетинають дельту Окаванґо та десятиліттями перешкоджають міграції тварин. У 1950-х роках уряди країн Південної Африки почали встановлювати паркани, що простягалися на тисячі кілометрів, аби відокремити диких копитних від свійської худоби. Сподівалися, що ці огорожі заблокують передачу таких хвороб, як ящур та контагіозна плевропневмонія великої рогатої худоби, і тим самим відкриють доступ до європейських ринків. Перед імпортом яловичини країни вимагають доказів того, що продукт отримано від здорових тварин і що він не становить ризику поширення хвороб, відповідно до суворих стандартів, встановлених Всесвітньою організацією охорони здоров'я тварин (WOAH). У Ботсвані, Намібії та Зімбабве огорожі стали ключовим «санітарним» інструментом.
Хоча огорожі успішно зменшували поширення хвороб — за умови належного обслуговування, — вони завдали кривавого удару місцевій дикій природі. Сотні тисяч, якщо не мільйони, диких травоїдних тварин загинули через ці паркани. У деяких випадках їхні тіла заплутувалися в пастках зі сталевих тросів. Іноді леви заганяли їх на огорожі, використовуючи це як стратегію полювання. Антилопи гну, зебри, жирафи, буйволи, конгоні та інші антилопи — усі вони стикалися зі смертельною небезпекою вздовж лінії огорожі.
Для природоохоронців наслідки цієї шкоди виходять далеко за межі прямих смертей. Ветеринарні огорожі перешкоджають вільному пересуванню регіоном. Цілі стада були відрізані від сезонних міграцій до водойм і пасовищ, гинучи від спраги та голоду. Дорослі слони, наприклад, можуть легко переступити або зламати паркан. Але якщо слоненята не можуть пройти, усе стадо залишається на місці. У деяких частинах північної Ботсвани огорожі настільки заблокували популяції слонів, що матріархальні стада не можуть перейти до Намібії, а це загострює конфлікти з місцевими громадами.
Протягом тисячоліть слони на півночі Ботсвани та північному сході Намібії вільно пересувалися як єдина популяція заплавами регіону. Міграції залежали від вологого та сухого сезонів. Але огорожі перерізали ці традиційні маршрути. Намібійські слони в регіоні Капріві тепер більш ізольовані, а слони Ботсвани скупчуються навколо постійних джерел води.
Стівен Ософскі працював першим ветеринарним лікарем дикої природи в Департаменті дикої природи та національних парків Ботсвани (DWNP) на початку 1990-х років. Відтоді його місією став демонтаж деяких огорож, що пошматували родючий ландшафт. «У 1950-х і 1960-х роках дика природа не вважалася цінним ресурсом, — розповів Ософскі, який нині працює професором з охорони здоров'я диких тварин та політики охорони здоров'я в Корнелльському університеті в Ітаці, штат Нью-Йорк. — А те, що відбувалося протягом наступних десятиліть, можна описати як екологічну катастрофу у сповільненому темпі».
Під час свого перебування в Ботсвані Ософскі став свідком ланцюгових наслідків встановлення огорож: тварини були відрізані від пасовищ, прісної води, мінералів та можливостей для розмноження. Але оскільки екотуризм, пов'язаний із дикою природою, став ключовим рушієм економіки в регіоні — часто перевищуючи доходи, які можна отримати від скотарства, — перекриття коридорів для диких тварин більше не має сенсу. Сільське господарство, яке включає тваринництво, нині становить від 2% до 4% валового внутрішнього продукту Ботсвани. Туризм, натомість, забезпечує від 5% до 12% ВВП країни, тому економіка залежить від стабільних популяцій диких тварин. Відповідно, уряди переосмислюють панівну парадигму управління.
«Одним із ключових питань протягом десятиліть було: „Чи існує кращий спосіб управління ризиком захворювань, ніж огорожі?“ І ми вважаємо, що знайшли [відповідь]», — зазначив Ософскі.
Відновлення випасу, як з'ясували вчені, докорінно змінює ситуацію. Випас тримає худобу подалі від диких травоїдних, а фермери знають, де перебувають їхні тварини, тому можуть їх позначати та ідентифікувати. Крім того, набагато легше вакцинувати стадо, коли тварини перебувають поруч.
«Це майже неймовірна магія, — сказав Ософскі. — Якщо ми зможемо відновити випас, то отримаємо всі ці супутні переваги. Оскільки це корисно для дикої природи, уряд [Ботсвани] погодився принаймні розглянути можливість демонтажу ключових ділянок огорож».
Ософскі співпрацює з CLAWS, щоб зібрати 11 мільйонів доларів, зокрема для розширення програми випасу на 14 основних громад у Східному Панхендлі Ботсвани протягом наступних п'яти років. За його словами, це стане передумовою для того, щоб уряд розглянув можливість знесення деяких огорож. Серед перших парканів, які теоретично можуть бути демонтовані, — верхні 62 кілометри Північної буйволової огорожі (Northern Buffalo Fence), яка простягається приблизно на 129 км і перекриває ключовий коридор між дельтою Окаванґо та заплавою Замбезі-Чобе. Східна 35-кілометрова ділянка огорожі Замбезі також готова до демонтажу, згідно з дослідженням Ософскі та його колег, опублікованим у січні 2026 року.
Провівши якісну оцінку ризиків, вони виявили, що демонтаж цих огорож не підвищує ризику поширення хвороб, а в поєднанні з іншими заходами, такими як контрольований випас, загальний ризик передачі хвороб буде нижчим порівняно з поточним станом. «У нас буквально є дані, які підтверджують: ви можете знести це, і нічого не зміниться», — наголосив Ософскі.
За найкращого сценарію, додав він, перші огорожі будуть демонтовані протягом наступних п'яти років. «Але ми маємо довести уряду, що громади готові та здатні запровадити стратегічний випас худоби».
