Сніжні барси Ладакху в Гімалаях множаться, але їм загрожують нові виклики

Високо в суворих, віддалених горах Гімалаїв бродить таємничий хижак, якого рідко помічають і який живе прихованим життям. Сніжний барс, один із найтаємничіших великих котів світу, відомий надзвичайною здатністю залишатися непомітним.

Донедавна більшість відомостей про цих примар гір походила з уривчастих досліджень, окремих спостережень та окремих знімків фотопасток. Підрахувати цих тварин було надзвичайно складно. Проте нещодавнє дослідження докорінно змінило ситуацію.

Дворічне дослідження, яке охопило Ладакх у Зангімалаях площею 59 000 км², встановило: у регіоні живе близько 477 сніжних барсів, що становить приблизно 68 % усієї популяції цих тварин в Індії. Це дослідження — найбільш масштабне і повне з усіх, які досі проводили в Індії.

«Ми ґрунтувалися на 25-річному досвіді великомасштабних досліджень популяції тигрів, щоб забезпечити надійність цього проєкту і зробити його відтворюваним. Воно не обмежувалося відомими місцями поширення чи основними місцями мешкання. Це робить його найбільшим, найсистематичнішим і найґрунтовнішим дослідженням, що його коли-небудь проводили в ареалі сніжного барса», — каже Панкадж Райна з Відділу охорони дикої природи міста Лех у союзній території Ладакх, один із співавторів.

Підготовча робота

У Ладакху розташований найбільший у країні суцільний ареал сніжного барса. Щоб зрозуміти, де мешкають ці таємничі великі коти, та оцінити їхню кількість, дослідники використали метод подвійного відбору. Спочатку вони пройшли понад 6 000 км, обстежуючи регіон і фіксуючи, зокрема, екскременти, відбитки лап і подряпини кігтів. На другому етапі вони розмістили 956 фотопасток у районах високої, середньої та низької щільності популяції, отримавши понад 26 000 світлин сніжних барсів.

«Складний рельєф і погана транспортна інфраструктура зробили дослідження серйозним організаційним завданням. Ми використовували поні для перевезення провіанту й обладнання, розбивали тимчасові табори за морозної погоди і мусили чекати зими, щоб дістатися до деяких віддалених місць, коли струмки замерзали, і по них можна було переходити. Камери встановлювали однієї зими, а демонтували — наступної, що дало змогу повністю обстежити територію», — розповідає Райна.

Для визначення видів на знімках використовували інструмент штучного інтелекту CaTRAT, призначений для розпізнавання диких тварин Гімалаїв. Біологи перевіряли результати.

З отриманих даних дослідники відібрали світлини сніжних барсів і проаналізували їх за допомогою програми Extract-Compare. Вона зосереджувалася на унікальних малюнках на лобі кожної тварини — наче відбиток пальця — щоб розрізняти особин. Цей метод виявився надійнішим за поширений спосіб ідентифікації за візерунками на боках.

«Довге хутро сніжного барса може розвіюватися на вітрі та спотворювати візерунки на боках, але на лобі хутро коротше й менш рухливе, що робить ідентифікацію чіткішою», — пояснює Ядвендрадев Джала, старший науковий співробітник Індійської національної академії наук, який також працює в Національному центрі біологічних наук та Індійському інституті дикої природи і є співавтором.

Аналіз візерунків на лобі не тільки зменшив кількість необхідних камер, а й забезпечив чіткіші та послідовніші дані.

Результатом стала перша в Індії національна фотоколекція сніжних барсів, де унікальний візерунок хутра кожної особини оцифровано програмою машинного навчання. Інші країни ареалу та індійські штати можуть долучатися до поповнення цієї бібліотеки. Із зростанням бази даних вона сприятиме тривалому спостереженню особин, допоможе виявляти випадки браконьєрства та розкривати поведінкові тенденції протягом років і в різних регіонах.

Дослідники також використовували супутникові знімки та кліматичні дані, щоб з’ясувати, яку місцевість сніжні барси віддають перевагу. Крім того, вони використали метод просторового повторного обліку (SCR, Spatial Capture-Recapture) для визначення кількості барсів у регіоні.

Результати переконливі

Дослідники зафіксували 9 525 ознак присутності сніжних барсів на досліджуваній території. За 97 000 ночей роботи фотопасток вони ідентифікували 126 особин. За цими даними дослідження показує, що близько 477 сніжних барсів мешкають на 47 572 км² Ладакху у Зангімалаях, що становить приблизно 68 % загальної популяції цих тварин в Індії.

Щільність популяції значно відрізнялася: від 0,003 до 3,18 особини на 100 км². Національний парк Хеміс і заповідник Нубра-Шайок мали надзвичайно високу щільність. «Середня щільність у всьому Ладакху становить близько однієї особини сніжного барса на 100 км². Але в Національному парку Хеміс цей показник сягає трьох особин на 100 км². Це дуже високий показник», — зазначає Джала.

Дослідники з’ясували, що сніжні барси віддають перевагу низовинним лукам із великою кількістю здобичі, як дикою, так і свійською. Понад половину спостережень (61 %) зафіксували на територіях за межами природоохоронних зон, у ландшафтах, які використовують люди з їхньою худобою та сезонні туристи. «Ми також обладнали десять особин GPS-нашийн ки­ми. Дані (поки що неопубліковані) свідчать, що їхні індивідуальні ареали сягають від 100 до 500 км², залежно від середовища існування та наявності здобичі. Це свідчить, що ці тварини мають широкий ареал і часто виходять далеко за межі природоохоронних територій», — каже Райна.

Співіснування в мінливому світі

Результати дослідження підтверджують важливість спільних територій і співіснування. Місцеві громади Ладакху поколіннями живуть поруч із дикою природою, керуючись культурними цінностями та сталими традиціями скотарства. «Тут на сніжних барсів не полюють. Поєднання буддійської культури та економічних чинників збереження виду призвело до зростання щільності популяції», — говорить Джала.

Проте співіснування має свої складнощі. Сніжні барси харчуються як дикою здобиччю, зокрема блакитними баранами, сибірськими козерогами та ладакхськими уріалами, так і свійською худобою. Взимку, коли їжі бракує, вони слідують за стадами в низовинні долини, які спільно використовують люди й тварини.

Ці долини багатоцільового використання, особливо вздовж річки Інд, є вирішальними для зимового випасу. Таке сусідство може призводити до конфліктів, особливо коли сніжні барси полюють на худобу. Щоб зменшити цей можливий конфлікт, дослідники наголошують на необхідності впровадження компенсаційних заходів і політики, яка підтримуватиме як дику природу, так і місцеві громади.

Крім того, унікальний спосіб використання земель Ладакху сприяв процвітанню сніжного барса. «Людська діяльність, зокрема сільське господарство, здійснюється лише на 0,5 % загальної площі, залишаючи решту території без людського втручання. Це робить майже всі ландшафти Ладакху придатними для природоохоронної діяльності», — зазначає Райна.

Що далі

Сніжні барси — не лише привабливі символи. Вони є вершинними хижаками, що відіграють ключову роль у збереженні екологічної рівноваги вразливих гірських екосистем. Проте їхнє виживання відчуває дедалі більший тиск. Дослідження вказує на низку загроз, які наближаються: зростання туризму, будівництво доріг і дамб, втрата середовища існовання, кліматичні зміни та зміна рослинного покриву.

Однією з найгостріших проблем є збільшення кількості здичавілих собак — безпосередній наслідок скупчення сміття поблизу військових таборів і розширення міст. «Тут існує природне угруповання хижаків, як-от вовки, рисі, бурі ведмеді, лисиці, але здичавілі собаки — це криза, спричинена людьми. Вони є серйозною загрозою як для сніжних барсів, так і для вовків, і ситуація лише погіршуватиметься, якщо її не контролювати», — каже Джала.

Крім того, самих природоохоронних територій замало. Розвиток інфраструктури має спиратися на оцінки комплексного впливу й узгоджені стратегії пом’якшення наслідків. «Ладакх має власний екологічний і культурний контекст. Сліпе копіювання моделей розвитку з інших регіонів тут не діятиме», — наголошує Райна.

Щоб розв’язати цю проблему, дослідження закликає до тривалого моніторингу, розширення досліджень на маловивчені регіони та посилення захисту ландшафтів змішаного використання.

«Наші результати показують, що популяція сніжних барсів Ладакху є суцільною; вона пов’язана з популяціями в Китаї, Тибеті, Непалі, Пакистані та гірському хребті Каракорум. Тому будь-яку нову інфраструктуру потрібно планувати обережно, щоб не фрагментувати цей життєво важливий коридор. Це також чудовий масив даних, який демонструє, чому екологічна інфраструктура — зелені переходи та екологічні коридори — має стати звичайним явищем», — зазначає Джала.

Значущість цього дослідження полягає також у його відповідності світовим програмам збереження, як-от PAWS (Population Assessment of the World’s Snow Leopards — «Оцінка популяції сніжних барсів світу»). Застосовуючи стандартизовані методи на величезній і різноманітній території, дослідники створили модель, яку можна відтворити й поширити на всі індійські Гімалаї.

Такий уніфікований підхід лише поліпшить збереження сніжного барса в майбутньому. «Крім того, його комплексна, відтворювана методологія також допоможе відстежувати інших хижаків, таких як вовки, рисі та бурі ведмеді, використовуючи ті самі дані з фотопасток», — підсумовує Джала.