Леви Найробі майже оточені міською забудовою: масайська громада створює для них рятівний коридор

Національний парк Найробі в Кенії — єдина велика природоохоронна територія, яка розташована у межах столиці. З трьох боків парк оточений міською забудовою, і лише південна межа неогороджена — ця відкрита ділянка слугує надзвичайно важливим міграційним коридором для диких тварин, що поєднує популяцію тварин парку з іншими популяціями й урізноманітнює їхній генофонд.

Однак ця ділянка також є домівкою для невеликої масайської громади, чиї господарі змушені робити важкий вибір: захищати худобу чи залишати простір для хижаків, що полюють на худобу.

Незважаючи на небезпеку, скотарі залишають свої землі відкритими, щоб дикі тварини могли вільно пересуватися й уникати явища, яке вчені називають «екологічним вимиранням», через виснаження генофонду.

«Наші пращури жили тут разом із дикими тваринами, — каже 55-річний Ісаак Оле Кішоян, мешканець Ембакасі, невеликого поселення, звідки видно Національний парк Найробі. — Диких тварин було вдосталь, доки люди не збудували постійні поселення навколо парку».

Тепер антилопи гну, за його словами, вже не мігрують із півдня, а леви полюють на його корів як на легку здобич.

«Але ми все одно хочемо, щоб наші діти бачили ту саму природну спадщину, що й ми».

Кішоян обгородив лише крихітну частину своєї 12-гектарної ділянки. Але леви все одно прориваються. Кілька тижнів тому лев проник у загін для худоби, коли Кішояна не було дома.

«Моя дружина почула шум і відлякала лева й не дала йому вбити одну з моїх корів», — розповідає він.

За півтора кілометра від Кішоянової садиби 68-річна Філіс Ененоа бавиться з правнуком біля свого будинку із оцинкованого листа. Ененоа, подібно до Кішояна, залишила більшу частину свого 11-гектарного поля неогородженою, і її чотири корови пасуться поряд із зебрами, імпалами та іноді з антилопами гну.

Левів часто бачать біля її дому, і сліди хижаків завжди видні. Ненадійний паркан із колючого дроту навколо садиби ледь стримує голодних хижаків, від яких вона вже втратила десять овець і три корови.

«Подивіться на ту чорну, — каже вона, показуючи на одну зі своїх корів, яка пережила напад приблизно два тижні тому. — Не знаю, скільки вона проживе в такому стані».

Леви чатують, чекаючи нагоди напасти. Ми їдемо вузькою ґрунтовою дорогою поблизу якоїсь садиби і завмираємо, коли наш гід показує на тінь під акацією менш ніж десять метрів від нас: там нерухомо лежить левиця, а її бурштинові очі уважно стежать за нами.

До початку XX століття пасовища на південь від Найробі, разом з нинішнім Національним парком Амбоселі, були єдиним цілим, що давало диким тваринам достатньо простору для вільного пересування. Однак розростання людських поселень та інфраструктури, розвиток комерційної діяльності й фрагментація земель призвели до перекриття міграційних шляхів, суттєво обмеживши диких тварин у межах Національного парку Найробі площею 117 кв. км.

Природоохоронці кажуть, що кожен втрачений коридор навколо парку ще дужче обмежує поповнення генофонду, що призводить до того, що ізольовані популяції схрещуються між близькими родичами, а не з неспорідненими особинами. Зменшення генофонду призводить до скорочення чисельності диких травоїдних і змушує голодних левів частіше полювати на худобу.

«Зменшення генетичного різноманіття не тільки змінює генетичні лінії, а й послаблює адаптації, що формувалися тисячоліттями», — каже доктор Джозеф Оґуту з Університету Гогенгайма в Штутгарті, який очолював дослідницьку групу, котра опублікувала звіти про припинення міграцій тварин.

«Споріднене схрещування може скорочувати тривалість життя, знижувати плідність і послаблювати імунну систему, через що тварини стають менш стійкими до посухи, хвороб чи міського шуму», — каже він.

«Кожне левеня, народжене в парку, не може спаровуватися за межами все більш обмеженого життєвого простору», — додає він й попереджає про «екологічне вимирання, якщо генофонд, який колись вільно переміщувався саванною, занепадатиме».

На думку Оґуту, один дорослий лев потребує до трьох тонн м’яса на рік — тобто близько чотирнадцяти антилоп гну, проте в парку живуть лише кілька сотень великих копитних, крім буйволів та жирафів.

У одній із своїх наукових праць він зазначає, що популяція антилоп гну, які мігрують між Національним парком Найробі та прилеглими рівнинами Аті-Капіті, скоротилася з 30 000 особин у 1978 році до менш ніж тисячі.

Коли зменшується кількість дикої здобичі, худоба на прилеглих садибах стає легкою здобиччю хижаків, причому леви полюють, коли найголодніші, що загрожує конфліктом з людьми.

Але місцеві жителі готові змиритися з таким складним співіснуванням, залишаючи відкритими інші коридори та відмовляючись від економічної діяльності, що несумісна зі збереженням дикої природи, як-от рослинництво чи утримання великих стад худоби, якщо уряд та природоохоронні організації поліпшать системи відшкодування збитків і надаватимуть їм фінансові стимули за збереження біорізноманіття.

Оскільки 65–75 % диких тварин у Кенії живуть поза межами природоохоронних територій, уряд покладається на приватних землевласників щодо збереження та охорони дикої природи. Він переглядає законодавство про охорону дикої природи, щоб впровадити громадський підхід до її збереження.

Сільвія Мусейя з державного департаменту охорони дикої природи каже: «Якщо люди не матимуть користі від того, що дикі тварини мешкають на їхній землі, вони використовуватимуть її для інших цілей».

У квітні 2025 року 256 землевласників, зокрема власників земель поблизу Національного парку Найробі, парків Амбоселі та Масай-Мара, що знаходяться понад 160 кілометрів, отримали 175 000 доларів США — першу з двох щорічних виплат в межах експериментальної програми, що виплачує землевласникам за збереження понад 14 000 гектарів відкритих і недоторканих земель.

Кожен землевласник отримуватиме 12 доларів США за гектар на рік — невелика сума, яка зросте, як сподіваються місцеві мешканці, коли програма залучить більше учасників та отримає додаткове фінансування.

«Я отримав 6000 шилінгів за свої 8 гектарів пасовищ, — каже 35-річний Даніель Парсаурей. — Сума невелика, але… якщо ми залишимо землю відкритою, у нас усіх буде вдосталь пасовищ, і це допоможе збільшити популяцію диких тварин, щоб і леви мали вдосталь їжі та рідше нападали на худобу».

Програма використовує технології дистанційного зондування, розроблені Ендрю Девісом у Гарвардському університеті, для оцінки біорізноманіття регіону та створення «екологічних кредитів» для продажу задля його захисту. Прихильники цієї програми стверджують, що це прямий і швидкий спосіб фінансування природоохоронної діяльності, щоб заохочувати людей, які щодня безпосередньо зберігають біорізноманіття.

Вірадж Сіканд, співзасновник EarthAcre, місцевого стартапу, що залучає фінансування на збереження біорізноманіття та контролює перерахування цих коштів до місцевих громад, каже: «Якщо такі виплати не отримуватимуть землевласники, всю землю втратять».

На думку Оґуту, якщо зацікавлені сторони не відновлять популяції здобичі за межами парку та не відновлять міграційні шляхи, хижаки водночас залишатимуться «і жертвами, і винуватцями трагедії, яку ми самі створили».

«Вибір зрозумілий, — каже він, — або забезпечувати левів їжею через стабільні екосистеми, або спостерігати, як вони полюють на худобу, поки не зникнуть і ті, і інші».