Слідами іберійської рисі

Відновлення популяції іберійської рисі — один із найвидатніших прикладів успішного відновлення видів. 2002 року налічувалося лише 94 особини в кількох ізольованих осередках ареалу, і з них тільки 25 були самицями, здатними до розмноження. Вимирання було цілком реальною загрозою. Нині понад 2000 цих тварин мешкають на великих територіях Іспанії та Португалії.

Щоправда, ви б цього не помітили, спробувавши знайти бодай одну. Коли ми випадково помітили характерні гострі вуха, що промайнули вдалині на високому гребені, це створило оманливу надію, ніби ці тварини ховаються за кожним кущем. Протягом двох днів ми обшукали всі куточки — від вершин пагорбів і глибоких долин річок до старих фермерських будівель і копиць сіна, але так і нічого не знайшли. Точніше, ми знаходили багато чого, але тільки не рись.

Ландшафт південної Екстремадури, приблизно за 120 км на північ від Севілії, надзвичайно різноманітний, а подекуди дивовижно схожий на африканські пейзажі. З безкрайнім небом, високою травою та грифами, що кружляють над деревами з широкими кронами, ці місця легко переплутати з високогір’ям Східної Африки — вони такі самі безлюдні, а подекуди — ще безлюдніші. У Танзанії, можливо, доведеться ділити місце із кількома позашляховиками, щоб краще розглянути великого кота. Тут же вам гарантована цілковита самотність.

Приватна експедиція

Самуель Пла, наш гід, двадцять років працював у галузі охорони природи, перш ніж перейти до екотуризму. Роками він намагався переконати місцевих фермерів, що вони можуть займатися екотуризмом — для себе й для рисі, — запрошуючи до себе любителів природи.

«Я постійно казав, що це нескладно, — розповідає Самуель. — А вони мені: якщо це так легко, чому б тобі самому цим не зайнятися?» Зрештою, він наважився, отримавши виключне право приймати туристів у приватному маєтку площею близько 8500 га (85 кв. км). Тепер його компанія «Lynxperience» разом із «Journeys With Purpose», британським туроператором екологічного туризму, організовує спеціальні тури для спостереження за рисями.

Пізнаючи Льєрену зсередини

Маршрут подорожі планують з урахуванням інтересів туристів, але вона обов’язково включає чотири поїздки для спостереження за тваринами вранці та ввечері, коли рисі найактивніші. Між цими поїздками туристи знайомляться з культурою, історією та кухнею Льєрени — міста, коріння якого сягає часів мавританського панування.

Незважаючи на свою багату історію, а можливо, саме завдяки їй — адже місто було центром іспанської інквізиції й перебувало на передовій під час Піренейської війни та Громадянської війни в Іспанії, — Льєрена розкриває свої принади повільно. Місцеві будинки повернені тильним боком до вулиці, їхні зовнішні стіни — білі, без вікон, радше оборонного, ніж декоративного призначення. Та коли день схиляється до вечора, масивні дерев’яні двері відчиняються, відкриваючи вид на внутрішні дворики з тонкими колонами, звідки линуть пахощі апельсинового цвіту із садків.

Завдяки знайомствам Самуеля з місцевим гідом, ресторанами, готелями та сільськими крамницями Льєрени, нам відкрили всі двері. Для нас відкривають церкву, щоб ми могли побачити нещодавно знайдену фреску, яку зараз реставрують. У готелі нам дозволили піднятися гвинтовими сходами на оглядову вежу, звідки видно дахи міста та арабський замок, який ми відвідаємо пізніше, наступного дня.

Де зупинитися та що скуштувати

Ми зупинялися у двох готелях — можливості розміщення теж різноманітні: у затишному «La Dehesa de Don Pedro», розташованому на пагорбах за межами Льєрени, та в «Casa Rural Cieza de León», у самому центрі старого міста. Саме в останньому ми познайомилися з Даніелем Аседо, чоловіком рідкісної професії — міжнародним майстром з нарізання хамону. У залитому сонцем внутрішньому дворі готелю він навчав нас нарізати найтонші скибочки хамону іберіко з ноги свині породи пата негра, вигодуваної жолудями, а потім запросив поласувати результатами нашої (переважно його) роботи.

Двічі ми вечеряли під відкритим небом, розклавши стіл біля автомобіля, коли сонце заходило. Продукти для цих щедрих пікніків ми придбали, відвідуючи місцеві пекарні, сироварні та інші крамниці, які, хай і незначною мірою, отримують користь від розвитку туризму в громаді. Завдяки їм я почувався швидше гостем, ніж звичайним туристом.

Кульмінація

Другий пікнік, під час нашого останнього вечірнього виїзду на спостереження за тваринами, здавалося, що завершиться без зустрічі з риссю. Я був трохи розчарований, але сприйняв це спокійно. Поля й квіти, орли, кролики та олені — усе це вже само собою виправдовувало подорож.

Аж раптом — ось вона: лежить у високій траві, її золотиста шерсть виблискувала в останніх променях світла. Ми довго спостерігали за нею, поки чекала, щоб спала спека. Потім вона підвелася, потягнулася і м’яким кроком рушила в наш бік. Уже майже стемніло, і зробити гарне фото було важко, але цей момент назавжди врізався в пам'ять: блиск її очей у присмерку, коли вона глянула в наш бік, потім прослизнула крізь огорожу й зникла в підліску.