- Image
-
- Content
-
Національний парк Етоша в Намібії слугує домівкою для однієї з найвпізнаваніших тварин Африки — лева. Ці великі котячі пересуваються відкритими пасовищами та рідколіссями й процвітають на території, яка мала б бути для них притулком. Проте за захисними межами парку ландшафт стає смертельно небезпечним.
Нещодавно оприлюднене багаторічне дослідження Університету Джорджії розкриває масштаби та складність конфлікту між людьми й левами в цьому регіоні. Упродовж 1980–2018 років загинули 698 левів унаслідок конфліктів із людьми на територіях, що оточують Етошу.
Ця цифра, ймовірно, не відображає повної картини. Багато випадків загибелі залишаються незареєстрованими, внаслідок чого криза стає ще серйознішою, ніж видається. Чому леви гинуть у такій великій кількості? Чому околиці Етоші такі небезпечні?
Ця наукова праця розкриває пласти екологічних змін, історичної несправедливості й соціальної напруженості, які нині визначають майбутнє одного з головних хижаків Африки.
«Це було пов’язано з довкіллям. Із культурою. Із кліматом», — зауважив Діпанджан Наха з Екологічної лабораторії річки Саванни.
Леви в екологічній пастці
Національний парк Етоша є ядром популяції левів. Але території за його межами — фермерські угіддя, природоохоронні землі й землі сільських громад — стають екологічними пастками для популяції.
Ці навколишні зони приваблюють левів достатком здобичі й води, але натомість призводять до смертельних зіткнень із людьми. Дослідження трактує це як екологічну пастку — місце, яке видається багатим на ресурси, але насправді є небезпечним.
Леви часто перетинають огорожу, яка оточує Етошу, у холодний, сухий сезон, який триває з травня до серпня. Водні джерела в парку міліють. Здобичі стає обмаль. Леви, гнані голодом, прямують на сусідні фермерські угіддя, де пасуться худоба й дичина.
«Щойно леви виходять за межі парку, у них виникають проблеми з фермерами», — зазначив Наха.
Загибель левів унаслідок конфлікту
Цей конфлікт має глибоке коріння. До створення парку Етоша Великий ландшафт Етоші (ВЛЕ) населяли корінні громади Хай//ом й !Кунг Сан.
Ці мисливці-збирачі тривалий час співіснували з левами. Але на початку XX століття європейські поселенці витіснили ці громади. Вони привезли вогнепальну зброю й запровадили приватні ферми, розглядаючи хижаків як загрозу, котру належало знищити.
Земля, яка колись використовувалася спільно, перетворилася на приватні володіння. З часом терпимість до хижаків зменшилася. Культурний зсув від співіснування до конфронтації посилив суворість ставлення регіону до дикої природи.
Ця спадщина зберігається й донині, оскільки випадки загибелі левів унаслідок конфлікту досі зосереджені на приватних фермах, які перебувають у повній власності нащадків тих поселенців.
77 % випадків загибелі левів унаслідок конфлікту протягом 2001–2018 років сталися на фермах. Ще 13 % — на природоохоронних територіях, а лише 7 % — у приватних мисливських заказниках.
Більшість левів гинула не в глухій дикій місцевості, а на межі, де світ дикої природи та світ людини болісно перетинаються.
Смертельна реакція фермерів на левів
Упродовж 1980–2000 років кількість опадів у регіоні ВЛЕ зменшилася. Посухи почастішали й змусили фермерів змінити методи ведення сільського господарства. Багато фермерів перейшли від розведення худоби до розведення диких тварин. Такі ферми потребували менше води, проте вирізнялися ще меншою терпимістю до хижаків.
Дичина є цінною. Втрата однієї тварини внаслідок нападу лева коштує дорожче, ніж загибель худоби. Під цим економічним тиском фермери негайно застосовували смертельні заходи, щойно з’являвся лев. Оскільки леви продовжували блукати за межами Етоші у пошуках здобичі, частота смертельних зіткнень зростала.
Дослідження показало, що смертність левів була найвищою під час холодного, сухого сезону — саме тоді, коли леви найчастіше залишали парк. Також було виявлено тривожне зростання цієї смертності протягом десятиліть, із піком у 2017 році, коли загинуло 67 особин.
Особливо вразливими були молоді самці левів. Ці леви залишають батьківські території у пошуках нових і часто опиняються у ризикованих, незнайомих зонах.
Самці левів гинули частіше
60 % зареєстрованих випадків загибелі левів припадало на самців. Це свідчить про природну поведінку розселення самців. Самці долають великі відстані, часто перетинаючи фермерські угіддя й природоохоронні території. Під час цієї подорожі вони наражаються на підвищену небезпеку, особливо на територіях, де домінує людина.
Втрата самців — це не просто питання кількості. Вона порушує соціальні структури в популяціях левів. Без стабільних коаліцій прайди стають вразливими. Інфантицид може посилитися. Левенята залишаються беззахисними.
Цілі прайди можуть навіть залишати безпечніші території, щоб уникнути агресивних чужинців, і це збільшує їхні шанси на конфлікт із людьми.
Небезпечні зони існують довкола меж Етоші
Використовуючи просторове моделювання, дослідники визначили осередки смертності левів навколо парку. До них увійшли частини східних, південних, західних і північно-західних околиць Національного парку Етоша (НПЕ).
Багато з цих небезпечних зон збігаються з екологічними коридорами, якими леви мігрують між Етошею й іншими регіонами, зокрема Скелетним узбережжям та Кунене.
Цікаво, що на територіях із щільнішою рослинністю, як-от ліси й чагарники, фіксували менше випадків загибелі левів. Деревно-чагарниковий покрив забезпечує маскування, дозволяючи левам пересуватися непоміченими. Але більшість фермерських угідь не мала такої рослинності. Це полегшувало людям виявлення й відстріл левів.
Дослідження також виявило, що екологічні пастки часто виникали там, де одночасно пасеться худоба та водиться дика здобич.
Огорожі й фрагментоване майбутнє
Огорожа вздовж периметра Етоші, побудована для запобігання поширенню хвороб, додала ще один рівень складності. Вона перекрила міграційні шляхи для травоїдних, зосередивши здобич усередині парку.
Водночас вона залишила навколишні землі незахищеними від голодних хижаків. «Території навколо парку є для них своєрідною екологічною пасткою», — зауважив Діпанджан Наха.
Огорожа також перетинається з так званим ветеринарним загороджувальним парканом — «Червоною лінією». Ця лінія розділяє комерційні ферми й громадські території та обмежує торгівлю м’ясом через цей бар’єр.
Економічний розрив посилює нетерпимість. Фермери на південь від лінії, перебуваючи під більшим торговельним тиском, частіше вдаються до смертельних заходів.
Висока щільність худоби, бідна рослинність і неефективні схеми компенсації — усе це підвищує ймовірність загибелі левів. У поєднанні з колоніальною земельною політикою та зміною клімату ці фактори надзвичайно ускладнюють охорону природи.
Фермери ділять простір із левами
«Охорона природи має бути більш інтегрованою, щоб люди й дикі тварини могли ділити простір», — сказав Наха.
Лише огорожа не врятує левів Етоші. Насправді вона може ще більше підвищити ризик для них. Летальні методи контролю також виявляються неефективними. Натомість автори праці пропонують комбінувати підходи: виокремлення земель під охорону (land sparing) і їхнє спільне використання (land sharing) — для сталого співіснування з людьми.
Місцеві громади мають бути залучені до моніторингу, екотуризму й природоохоронних заходів. Леви приносять потенційний дохід завдяки туризму, пов’язаному зі спостереженням за дикою природою. Найважливіше — створити стимули для людей, щоб вони захищали левів, а не вбивали їх.
Завдяки кращому плануванню, схемам компенсації й освіті можливо зменшити конфлікт між людьми та левами. Карти просторових ризиків, отримані під час дослідження, можуть допомогти спрямувати природоохоронні заходи на найбільш уражені території.
Це дослідження, опубліковане в журналі «Global Ecology and Conservation», малює невтішну картину. Водночас воно пропонує шлях уперед. Якщо ми зможемо зрозуміти взаємодію екологічних, культурних і економічних чинників, ми ще зможемо побудувати майбутнє, у якому і леви, і люди процвітатимуть на межі Етоші.
