- Image
-
- Content
-
Більшість людей вважає пум величними тваринами, але в чилійській Патагонії вони також становлять загрозу для худоби.
Подібно до вовків у Європі, пуми є великими хижаками, які нападають на отари та завдають збитків місцевим жителям, які значною мірою залежать від тваринництва. Проте яка частина цього неприйняття зумовлена реальною загрозою, а яка — лише уявленнями фермерів? Дослідження, проведене під керівництвом дослідниці з Центру екологічних досліджень і лісового господарства (CREAF) Есперанси Ірансо в Національному парку Торрес-дель-Пайне (Чилі), вказує, що, попри коливання чисельності пум, сприйняття фермерами конфлікту залишається незмінним.
Водночас результати показують: хоча популяція пум і зросла за останнє десятиліття, це суттєво не вплинуло на те, як опитані фермери оцінюють серйозність проблеми. Таким чином, неприйняття цієї тварини та пов'язаний із нею дискомфорт більше зумовлені соціальним та культурним ставленням до великих хижаків, ніж їх реальною чисельністю. З іншого боку, дослідження також вказує на невдоволення тим, як влада врегульовує конфлікт, а також на соціальну нерівність між великими та малими фермерськими господарствами, оскільки перші починають отримувати прибуток від туризму, пов’язаного зі спостереженням за пумами.
Соціальна нерівність
Під час дослідження науковці поєднали, зокрема, соціологічні методи — опитування та інтерв’ю з фермерами — та екологічні: аналіз слідів, дані з фотопасток та картування ареалів пум.
З соціологічного погляду цікаво, що з 2014 року у Національному парку Торрес-дель-Пайне та його околицях почали розвиватися туристичні програми зі спостереження за пумами, що стало джерелом доходу для деяких тваринницьких господарств у регіоні, які пропонують екскурсії та проживання для охочих побачити та сфотографувати пуму. «Попри цю зміну, коли пума перетворюється з „ворога“ на економічний ресурс, вона все ще вважається загрозою для худоби, й сприйняття проблеми не змінилося», — пояснює екологиня з CREAF.
Крім того, «цей туризм, пов’язаний із пумами, породжує соціальну нерівність, оскільки найбільші ферми найпростіше отримують вигоду від пум, тоді як малі господарства не завжди можуть запропонувати туристичні послуги й залежать від тваринництва, що може спровокувати новий соціально-екологічний конфлікт».
Невдоволення адміністрацією
Ще одним результатом дослідження є те, що невдоволення тваринницького сектора виявляється у ставленні до пум, «однак часто це свідчить про незгоду з рішеннями адміністрації для врегулювання конфлікту», — каже Ірансо. Часто конфлікти між людьми та дикою природою переростають у конфлікти між групами людей з різними інтересами. На відміну від багатьох європейських країн, у Чилі немає компенсаційних заходів у разі нападів на худобу. Крім того, Патагонія важкодоступна, й фермери змушені самостійно вживати заходів для захисту від нападів. Наприклад, вони почали використовувати сторожових собак у своїх отарах. Це мастифи, яких виховують разом із вівцями: вони стають частиною отари й захищають її від хижаків.
Фрагменти пазла
«Історія Торрес-дель-Пайне — це дуже цікавий та показовий приклад функціонування трофічних ланцюгів у природі», — пояснює Есперанса Ірансо. Історично у Патагонії існували численні стада гуанако — тварин родини верблюдових, одомашнення яких призвело до появи лам. Їхнім природним хижаком була пума, й обидва види перебували у рівновазі у екосистемі.
Порушення цієї рівноваги сталося наприкінці XIX століття унаслідок європейської колонізації, коли люди завезли ще один вид здобичі — вівцю.
Відтоді популяція овець почала зростати через діяльність людини, а місцеві жителі активно полювали як на пум, щоб зменшити ризик нападів, так і на гуанако, аби ті не поїдали траву, призначену для овець. Таким чином, трофічні зв’язки були порушені. З цієї причини чилійські установи у 1959 році оголосили територію Національним парком Торрес-дель-Пайне, а полювання на пум та гуанако було заборонено, що дозволило відновити їхні популяції й розширити їхні ареали за межі заповідної зони. Й тут почався соціальний конфлікт.
