- Image
-
- Content
-
Повний місяць сріблясто сяяв на небі, коли 12 гепардів та стомлені учасники експедиції завершили виснажливу й подекуди небезпечну подорож літаком, трактором, пікапом і човном із Південної Африки до диких просторів віддаленої провінції Тете в Мозамбіку.
Минуло понад 50 годин відтоді, як гепардам увели седативний засіб у Південній Африці та розмістили у спеціально виготовлених ящиках, і настав час перемістити їх до спеціальних вольєрів (тимчасові загони, які місцеві називають «бомами»), де вони перебуватимуть перед випуском на волю.
Справді, це була довга й дивовижна подорож!
Відомий фахівець з охорони гепардів Вінсент ван дер Мерве, який 16 березня вчинив самогубство в Ер-Ріяді, був ініціатором цього проєкту, тож його успіх гідно вшанує пам’ять науковця.
«Це масштабна логістична операція і справді складна подорож», — розповів він у телефонній розмові за три тижні до смерті.
Мене запросили приєднатися до подорожі гепардів та їхніх супровідників з Йоганнесбурга до Середньої долини Замбезі для підготовки репортажу про їхнє переселення.
Ця непроста подорож виявила несподівані труднощі, з якими стикаються під час переселення диких тварин, а також відданість природоохоронців, які організовують такі проєкти, своїй справі.
Для гепардів з’явилася надія: розширення їхнього ареалу відкриває нові можливості для відродження цього величного виду.
Несподівана поява самотнього самця
Поштовхом до цього переселення стало те, що 2023 року у заповіднику Паньяме в Мозамбіку, який має площу 210 000 гектарів, несподівано виявили самотнього самця гепарда.
Джастін Роджер, зімбабвійський природоохоронець, чия родина керує місцевим мисливським господарством, зрадів появі тварини, якої, за його словами, не бачили в цій місцевості протягом десятиліть.
За словами ван дер Мерве, в усій долині Замбезі, за оцінками фахівців, збереглося лише близько п’яти гепардів.
«Я подумав, що нам тут потрібні гепарди, це ідеальне середовище для них, із багатою кормовою базою», — розповів мені Роджер.
У регіоні багато імпал та інших антилоп, а також буйволів і слонів. Хижаків тут теж достатньо, зокрема левів, леопардів, гієн та гієнових собак.
Роджер разом із ван дер Мерве та його організацією «Метапопуляційна ініціатива» розробили план переселення південноафриканських гепардів до заповідника, щоб вони приєдналися до самотнього самця.
Спочатку планували перевезти 16 гепардів, але через проблеми з оформленням дозволів зрештою переселили лише 12 особин.
Дванадцять тварин — шість самців і шість самиць — відловили у заповідниках провінцій Північна Капська, Східна Капська, Північно-Західна, Лімпопо та Квазулу-Натал і розмістили на карантині у трьох місцях. Усі вони старші за два роки й статевозрілі.
Заповідники, звідки їх узяли, відомі тим, що там у природному середовищі мешкають леви й леопарди; це забезпечило гепардам цінний досвід виживання в середовищі з хижаками Середньої долини Замбезі.
«Коли гепард потрапляє на територію з левами, леопардами та гієнами, краще мати попередній досвід контакту з цими видами. Це збільшує його шанси на виживання», — пояснив Майк Тофт, ветеринар-фахівець з диких тварин із Квазулу-Натал, який супроводжував гепардів у подорожі.
Переселення фінансував фонд «Оріджинс», який опікується збалансованим використанням природних ресурсів, зокрема й через полювання; утім на гепардів — вид, що перебуває під охороною, — не полюватимуть.
Непередбачені труднощі в дорозі
Я як кореспондент розпочав свою подорож 15 квітня у приватному терміналі «Файєрблейд» Міжнародного аеропорту імені О. Р. Тамбо.
Гепарди перебували в бомах у Південній Африці — деякі ще з листопада — поки тривало оформлення дозволів. Попереднього вечора їм увели седативний засіб, а потім вантажівками доставили до «Файєрблейд» для повітряного етапу подорожі.
Тофт одразу помітив проблему.
«Ці дерев’яні ящики не герметичні. Літак пропахне сечею гепардів», — сказав він.
Через це довелося терміново їхати до найближчого будівельного магазину по пластикову плівку, яку розстелили під ящиками з гепардами в літаку.
Після захисту літака від забруднення ящики за допомогою конвеєра завантажили до пасажирського салону, звідки раніше прибрали 23 сидіння для розміщення гепардів.
Хоча гепардам увели внутрішньовенно і підшкірно заспокійливі препарати та рідини, Тофт і Фрейзер, супровідники гепардів, зрозуміло, хвилювалися, адже під час таких операцій багато що могло статися, а ризики залишалися надзвичайно високими.
Ми приземлилися в аеропорту Тете близько 16:45, і там панувала метушня: ставили печатки в паспорти, а гепардів перевантажували на пікапи «Гайлакс» та позашляховики «Ленд-Крузер».
Плани перевезення гепардів літаком з міжнародного аеропорту Тете до місця переселення довелося терміново скасувати, оскільки злітну смугу в заповіднику залило водою. Після тривалої посухи за 48 годин до запланованого прибуття гепардів у Тете пройшли потужні зливи.
Довелося вдатися до запасного плану — транспортування гепардів суходолом та річкою. Але така вже особливість переселення диких тварин: через непередбачувані обставини рідко вдається дотриматися початкового плану, тож доводиться імпровізувати.
Пошкоджений пікап
Перші 160 км ми їхали дуже якісною асфальтовою дорогою. Потім звернули на ґрунтову дорогу, яка мала вивести до Замбезі. Ми дедалі більше відставали від графіка через жахливий стан дороги та необхідність обережно перевозити живих тварин, що суттєво сповільнювало рух.
Гепарди — найшвидші наземні ссавці на планеті, але під час цієї подорожі вони рухалися черепашою швидкістю.
Невдовзі після світанку один із пікапів «Гайлакс» в’їхав в автомобіль попереду — на щастя, це був той, що перевозив дизель, а не гепардів.
На щастя, погода була порівняно прохолодною для цієї пори року, що було добре як для гепардів, так і для людей.
Навколо розкинулися зелені чагарники, які подекуди рідшали, поступаючись місцем сільським поселенням, де дрібні фермери, які сильно постраждали від минулорічної посухи, спричиненої Ель-Ніньйо, вирощували кукурудзу, соняшник та інші культури. Регіон і дорога тепер були вологими; це тішило місцевих фермерів, але суттєво ускладнювало роботу водіїв.
Перетин річки Замбезі
Нарешті, близько 15:00 16 квітня, серед зелені перед нами відкрилася річка Замбезі. Настав час перетнути її.
Ми зняли ящики з автомобілів і обережно перевантажили їх на моторні човни. Тут Замбезі була широкою, з каламутною коричневою водою, а на заході виднілися зелені пагорби Зімбабве. У річці було багато бегемотів і крокодилів — це одразу помітили пасажири мого вузького човна, що плив за суднами з гепардами.
Приблизно через 45 хвилин ми дісталися затишного табору, яким керує компанія «Сафарі Мозамбіку», у верхів’ях озера Кабора-Басса. Там ми перевантажили гепардів на автомобілі для короткої поїздки до іншої, значно коротшої переправи через річку Паньяме, притоку Замбезі.
Останній відрізок шляху до бомів ми подолали на ще одному потужному позашляховику та тракторі з причепом, що рухався черепашою швидкістю. У тропіках швидко сутеніє, і вдалині пролунало левине ревіння.
Гепардів розмістили у семи вольєрах з міцною високою огорожею із сітки-рабиці, площею 25×25 метрів або 25×50 метрів залежно від кількості гепардів у кожному. Цю ділянку савани обрали, бо її часто відвідує самотній самець гепарда.
«Перевершили наші очікування»
Наступного ранку перед нами постало важливе питання: як гепарди перенесли подорож?
Деякі ховалися у чагарниках, але, як на мене, ті гепарди, що пересувалися в межах своїх бомів, мали здоровий вигляд.
«Вони почуваються напрочуд добре. Бачите, які активні, уже зовсім не напружені», — зауважив Тофт, спостерігаючи за самицею, якою він опікувався під час карантину. «Вони перевершили наші очікування».
Уго Перейра, ветеринар Альянсу диких тварин Мозамбіку, який приєднався до експедиції в Тете, погодився з Тофтом.
«Гепарди мають добрий вигляд», — сказав він, коли ми стояли на безпечній відстані від вольєрів.
Тим часом настала година годування — гепардам треба було підкріпитися після довгої подорожі — тож кілька антилоп імпал, упольованих професійними мисливцями табору, ретельно розділили.
Ми з професійним мисливцем зайшли у бому й кинули шматок м’яса імпали посередині. Гепард, що ховався у хащах, вискочив з гарчанням, а я від несподіванки відсахнувся й відскочив.
Коли я обернувся, то побачив, що гепард не становить загрози, і ми повільно вийшли з боми.
«Ми пересвідчилися, що гепарди здатні витримати до 50 годин у ящиках. Це не ідеально, і краще, звісно, коротша подорож, але в разі потреби це можливо», — сказав Тофт, коли ми поверталися до табору.
Усім гепардам одягли радіоошийники, а їхній випуск з бомів заплановано на 15 травня.
2022 року ван дер Мерве керував перевезенням гепардів з Південної Африки до Індії та Намібії. Усі гепарди, яких перевезли до Індії, успішно прибули на місце, але проєкт зазнав критики, адже його реалізували поблизу фермерських громад, і кілька гепардів згодом загинули.
Але Фрейзер повідомив, що популяція гепардів зростає, і наразі вона налічує 28 особин.
«Лише у двох країнах зростають популяції гепардів — Південна Африка та Індія», — сказав він.
Гепарди, які колись були поширені по всій Африці та Південно-Західній Азії, нині займають менш ніж 10 % свого історичного ареалу, а їхня чисельність у дикій природі становить лише близько 7000 особин.
Очікуються також втрати серед 12 переселенців до Мозамбіку — закони савани невблаганні. Проте є надія, що в цьому дикому регіоні Мозамбіку невдовзі з'явиться популяція гепардів, яка зростатиме.
