Розвиток етичного туризму: протидія галузі розведення левів у неволі в Південній Африці

Торгівля кістками левів, імовірно, є найпростішим способом позбутися хижаків, які більше не приносять значного прибутку як туристичні чи мисливські об’єкти.

Сталий або етичний туризм стає дедалі популярнішим. Попри те, що туристична галузь Південної Африки, сповнена корупції, жорстокості й експлуатації, сильно залежить від сафарі-турів із Великою африканською п’ятіркою (найвизначнішими африканськими тваринами), незабаром їй доведеться зважати на туристів, які вже не хочуть миритися з розведенням левів у неволі.

За оцінками компанії Coherent Market Insights, наразі світовий ринок етичного туризму становить 273,8 млрд доларів США, і, за прогнозами, він щороку зростатиме на 5,9 %, сягнувши близько 409 млрд доларів США до 2032 року.

Зокрема, мілленіали витрачають гроші на подорожі, що сприяють позитивним змінам у світі, тож такі практики, як контакт із новонародженими левенятами, яких забирають у матерів, прогулянки з левами в неволі, а також волонтерський туризм, що вводить людей у оману, створюючи хибне уявлення, ніби вони сприяють реабілітації великих диких кішок, стають неприйнятними.

Протягом кількох років організації Blood Lions, Four Paws South Africa, «Голос за левів» (Voice4Lions) та інші природоохоронні об’єднання активно борються проти жахливих умов комерційного розведення левів у неволі в Південній Африці.

Напередодні престижного туристичного форуму «Африка Тревел Індаба» (Africa Travel Indaba) кампанія може посилитися завдяки таким природоохоронцям, як британський письменник і режисер Річард Пірс, автор книги «Обійми мене, вбий мене» (Cuddle Me, Kill Me), що знову привертає увагу до жахливих практик, які досі замовчують у сфері екотуризму.

Через чотири роки після прем’єри відзначеного нагородами документального фільму «Леви, кістки та кулі» (Lion Bones and Bullets) на Телевізійному фестивалі в Монте-Карло Пірс повернувся до Південної Африки, щоб з’ясувати, чи вдалося досягти бодай якогось прогресу.

Він розповів про свої бесіди з власниками левових ферм, мисливцями й природоохоронцями, а також про власні побоювання щодо зростання популяції левів, вирощених у неволі, яка нині є найбільшою у світі.

У фільмі «Леви, кістки та кулі» Пірс і його колеги-режисери наочно показали, як левів тримали в тісних брудних клітках й врешті-решт убивали заради їхніх кісток, які продавали для традиційної медицини в Південно-Східній Азії.

Статистичні дані, відверто кажучи, ненадійні, але Департамент лісового господарства, рибальства та довкілля фактично зафіксував зростання тієї самої галузі, яку він обіцяв ліквідувати.

У грудні 2022 року тодішня міністерка лісового господарства, рибальства й довкілля Барбара Крісі призначила спеціальну урядову групу для розробки рекомендацій щодо добровільного виходу з галузі розведення левів у неволі. Наступний етап запланували на лютий 2024 року, а «Положення про відповідну діяльність» остаточно оприлюднили 26 квітня — менш ніж за місяць до загальнонаціональних виборів.

У 2023 році міністерська робоча група Крісі підрахувала, що в 519 закладах у всій Південній Африці утримували 7 400 левів у неволі. До листопада 2024 року, коли новий міністр лісового господарства, рибальства й довкілля, доктор Діон Джордж, закликав представників галузі розведення левів у неволі добровільно здати запаси кісток левів і продуктів із них, ця популяція, імовірно, сягнула 8 000, що більш ніж удвічі перевищує 3 500 диких левів, які є основою галузі сафарі-туризму.

Офіційно із 2008 року з Південної Африки експортували близько 8 761 скелетів левів, але є докази, що нелегальний продаж кісток не лише тривав, а й пожвавився.

Економіка галузі розведення левів

Як дізнався Пірс під час нещодавніх бесід, ситуація й досі залишається непрозорою, а уряд, що має обмежені фінансові ресурси, навряд чи компенсує збитки фермерам, які розводять левів.

Так звана галузь розведення левів у неволі вже розпочала судову боротьбу за відновлення легального експорту скелетів левів. Це сталося після рішення Верховного суду від 2019 року, який заборонив такий експорт.

Пірс розповів, як економіст-еколог, член організації «Траст природоохоронних дій» (Conservation Action Trust), доктор Росс Гарві, у 2018 році намагався розрахувати вартість галузі розведення левів у неволі. Це виявилося майже неможливим через відсутність точної статистики, а також через безліч «варіантів використання» цих великих хижих кішок.

Зрештою він оцінив її приблизно в 180 млн доларів США: сума, яка охоплює розваги з левенятами і волонтерський туризм, але не враховує таксидермію, полювання й продаж кісток левів.

Подібне дослідження, проведене в Північно-Західному університеті, дало значно скромнішу оцінку вартості — 26 млн доларів США на рік, або 500 млн рандів.

На жаль, коментує Пірс, полювання на левів процвітає. Під час розмови з президентом Асоціації хижаків Південної Африки (SAPA) він дізнався, що в 2024 році мисливській спільноті бракує самців, придатних для відстрілу, тож сектор полювання — як трофейного, так і інших його видів — залишається вагомою складовою цієї так званої галузі.

Пірс поділився додатковими коментарями Гарві, який, зважаючи на величезну кількість проданих дозволів на трофейне полювання, погоджується:
«Людям надходять електронні листи із рекламою полювань за зниженими цінами. Звичайно, вони не кажуть, що це трофейні полювання, оскільки ті самі організації нібито виступають проти цього. Проте вони кажуть, що Південна Африка планує припинити торгівлю, тому варто поквапитися, якщо ще хочете скористатися цією вигідною пропозицією. Нинішні ціни становлять близько 50 000 доларів США за полювання з відстрілом лева, вартість якого коливається від 8 000 до 14 000 доларів США залежно від категорії лева».

Гарві також намагався розрахувати середній річний дохід від продажу кісток левів. За оцінками, із приблизно 1 100 скелетів, що продаються щороку за середньою ціною 65 доларів США за кілограм, і з урахуванням того, що кожен скелет має вагу близько 15 кілограмів, дохід становить приблизно 975 доларів США за скелет, або близько 1,1 млн доларів США на рік.

Отже, саме торгівля кістками лишається найпростішим способом позбутися хижаків, які більше не приносять значного прибутку як туристичні чи мисливські об’єкти.

Пірс додає, що, з іншого боку, розведення левів коштує відносно недорого. Однак, імовірно, остаточним рішенням стане певний компроміс.

На думку Пірса й Гарві, власники левових ферм можуть оцінити вартість свого бізнесу, готуючись до масштабного судового оскарження законодавчої ініціативи Крісі й спроб Джорджа втілити її в життя. Вони зазначають, що уряд із обмеженими фінансовими ресурсами не зможе ефективно протистояти в судах, не кажучи вже про компенсацію фермерам-левозаводчикам, утрат доходів чи компенсацію за здані кістки й частини тіл тварин.

Пірс попереджає, що якщо власники левових ферм подадуть позов проти уряду, справа тягтиметься в судах роками.

Він порівнює цю ситуацію зі спробами британського уряду заборонити работоргівлю.
«Це може тривати в суді п’ять, шість, сім років. Якщо в них вистачить коштів, щоб затягувати справу в судах, страждання тривають, торгівля триває».

Для більшості природоохоронців єдиним рішенням є повне викорінення розведення левів у неволі. Однак, імовірно, фактичним результатом, найімовірніше, стане певний компроміс.

Замість того щоб вирішувати питання в судах, Пірс припускає, що деякі великі підприємства розглядають можливість «оздоровлення» своєї діяльності й витіснення дрібніших гравців ринку, які зіпсували репутацію всієї так званої галузі.

«Зараз вони працюють над удосконаленням законів про тваринництво, щоб запровадити суворіші вимоги, дієвіше ліцензування, ретельніший облік і спробувати витіснити дрібніших гравців ринку й підприємства, що спеціалізуються на контактах із тваринами», — погоджується Гарві.

Пірс неохоче визнає, що рішення може полягати в регулюванні обсягів пропозиції та всього процесу розведення й постачання левів.

«Гадаю, усе зрештою зведеться до масштабу. Великі підприємства з великими фермами можуть розглянути можливість участі в екотуризмі. Якщо закрити дрібніших гравців ринку, які займаються розвагами з левенятами і прогулянками з левами, потрібно буде розводити менше левів. Хоча багатьом природоохоронцям і борцям за добробут тварин це не сподобається, вважаю, варто досягти бодай мінімального результату», — пропонує він.

Гарві не переконаний, що жорстко регульоване й обмежене розведення левів на ранчо, де на великих хижаках досі можна було б полювати у природних умовах, є довгостроковим рішенням.

Він каже, що це було б гірким компромісом, враховуючи, що леви, вирощені у неволі, не мають інстинктів дикого лева і зазвичай не тікатимуть від мисливця, особливо озброєного потужною гвинтівкою з оптичним прицілом.

Природоохоронниця Карен Трендлер, колишня національна інспекторка Національної ради товариств із запобігання жорстокому поводженню з тваринами (NSPCA), зазначає, що влада зволікала, коли мала закрити галузь багато років тому, що дало галузі час розробити стратегію й чинити опір.

Нині немає жодних стандартів чи нормативів, і фермери-левозаводчики мають сплачувати лише від 50 до 100 рандів за дозвіл на діяльність.

«Вони мають сплачувати за подання заявки на дозвіл, адміністрування, перевірку перед видачею дозволу. Саме такі невеликі кроки дозволять нам підвищити стандарти й збільшити витрати, щоб зробити діяльність надто складною й дорогою для більшості. Ми всі визнаємо: те, що відбувається, жахливо й огидно. Ми знаємо, що це жорстоко. З погляду захисту тварин, справи щодо контактів з левенятами, відлучення дитинчат і прогулянки з левами мають високі шанси на успіх у суді», — пропонує вона.

Трендлер визнає, що дозвіл на регульоване й скорочене розведення левів на ранчо може бути єдиним шансом забезпечити левам кращу долю.

«Це вимагатиме постійної присутності ветеринарів і наявності відповідної інфраструктури, кваліфікованих менеджерів і заводчиків левів. Заводчикам доведеться замислитися, чи життєздатний їхній бізнес і чи фінансово доцільно його продовжувати», — каже вона.

Лінда Парк, директорка й співзасновниця організації «Голос за левів» (Voice4Lions), каже, що хоча природоохоронці й громадськість у всьому світі хочуть покласти край цій галузі, може виникнути потреба в компромісі:
«Нам треба бути прагматичними. Зволікання й безплідні суперечки нікуди нас не ведуть і, безумовно, не допомагають тим тваринам, за яких ми боремося».