«Це не свійська кішка»: що чекає на шотландську рись після незаконного випуску?

У світлі ліхтаря плямистий кіт із коротким чорним хвостом і пензликами на кінчиках вух обережно пробирається крізь засніжене гілля поваленого дерева до камери. Важко оцінити його розмір, але це не свійська кішка.

Ці кадри, зняті на мобільний телефон, зафіксували момент відлову пари євразійських рисей у шотландському лісі, куди цих тварин незаконно випустили невідомі особи.

Виявлення та відлов чотирьох рисей в районі Кінгуссі на Шотландському нагір’ї в січні цього року посилили дискусію про повернення цих диких хижаків у Велику Британію. Прихильники відновлення популяції рисі стверджують, що екосистеми матимуть від цього відчутну користь. Утрата лісових оселищ упродовж сотень років вплинула на біорізноманіття; у британських реліктових лісах спостерігається перенаселення оленів — природної здобичі рисі, — яке перешкоджає розвитку молодих дерев і формуванню нових лісів. Рись могла б допомогти регулювати чисельність козуль, кроликів та дрібніших хижаків, зокрема лисиць. Неконтрольована чисельність цих тварин скорочує популяції дрібної здобичі, від якої залежать інші види.

Рись також змінює поведінку тварин, які не є її безпосередньою здобиччю. Екскременти й подряпини на деревах залишають запахові мітки, які свідчать про присутність хижака й змушують таких тварин, як благородні олені, постійно переміщуватися, запобігаючи надмірному випасу.

Які заперечення висувають проти реінтродукції рисі?

Противники реінтродукції рисі стверджують, що ландшафт Великої Британії надто змінився, а ризик загибелі домашньої худоби та небезпека для людей значно переважують будь-яку користь. Випадок із риссю, яка втекла із зоопарку в Уельсі у 2017 році, та загибель кількох овець, схоже, підтверджують цей аргумент. Хоча чимало людей вважають відновлення дикої природи (rewilding) способом розв’язання проблем довкілля, масштаби такого втручання й досі викликають суперечки, особливо коли йдеться про великих хижаків.

Якою була реакція?

Після інциденту в Шотландії прихильники реінтродукції рисі різко розкритикували ці дії. Хоча дехто вважає, що розголос навколо несподіваного випуску відвернув увагу від намірів офіційних організацій щодо повернення цих котів, інші переконані, що він допоміг обґрунтувати потребу в офіційній програмі випуску.

Пітер Кернс, голова організації Scotland: The Big Picture, що працює над відновленням дикої природи в Шотландії, каже: «Мотиви випуску цих рисей залишаються незрозумілими, але для нас, хто працює над поверненням рисі до Шотландії шляхом законної та ретельно керованої реінтродукції, неліцензовані випуски є шкідливими. Засуджуючи ці дії, ми також визнаємо розчарування тим, що Шотландія є однією із небагатьох країн, які наразі не прагнуть повертати жодного зі своїх корінних великих хижаків».

Чи відомо, чому випустили рисей?

Проєкти з повернення рисі в більшості країн Європи тривають уже багато років. Але одержання урядових ліцензій і здобуття суспільної підтримки — процес тривалий і копіткий. Нещодавній незаконний випуск може свідчити про те, що для декого у Великій Британії цей процес є надто повільним і обережним. Але чи справді це можна пояснити розчаруванням через брак прогресу у відновленні дикої природи, чи це був просто власник-аматор, якому набридли тварини, — можна лише припускати, поки поліція не виявить винуватців.

Утім, у січні цього року нічні температури в горах Кернгормс опускалися до −14 °C, і рисі були погано пристосовані до самостійного виживання за умов нестачі здобичі. Генеральний директор Королівського зоологічного товариства Шотландії (КЗТШ) Девід Філд каже: «Рисі цілком здатні жити в дикій природі Шотландії, але саме ці особини звикли до опалюваних приміщень, готового корму та контакту з людьми».

Відео, зняте КЗТШ під час відлову двох рисей, показує, наскільки тварини звикли до людей. Вони безстрашно наблизилися до фотографа, демонструючи лише цікавість і, можливо, полегшення від того, що зустріли щось знайоме. Тож цей таємний випуск був не лише злочином, а й жорстоким вчинком, що підтвердила подальша загибель однієї з рисей.

Яка історія рисі у Великій Британії?

Давним-давно євразійська рись жила в лісах на всій території Великої Британії. Це найбільший із чотирьох видів рисей у світі, за розмірами він співмірний із ротвейлером. Вони потаємні й лякливі — схильніші тікати від людей, аніж вступати в пряму сутичку. Їхнє поступове зникнення можна пояснити діяльністю людини. Значні площі лісів вирубували для ведення сільського господарства та заготівлі деревини, а популяції оленів та інших видів здобичі скорочувалися через втрату оселищ та полювання.

Кістки рисі, знайдені в печері у Північному Йоркширі, згідно з радіовуглецевим датуванням, проведеним 2005 року, свідчать, що ці коти мешкали там іще в V–VI століттях нашої ери. Хоча це останнє достовірне свідчення існування британської рисі, існує цікавий запис 1760 року, на який у 2021 році звернув увагу Лі Рей, автор книги «The Atlas of Early Modern Wildlife» («Атлас дикої природи ранньомодерної доби»). Автором запису був Річард Покок, єпископ Оссорійський та член Лондонського королівського товариства, який багато подорожував, занотовуючи цікаві історичні, архітектурні й природничі спостереження. Перебуваючи на Південно-Шотландському нагір’ї, він описав ссавця, втричі більшого за звичайну кішку, жовто-рудого кольору з білими грудьми та боками. Ці великі коти народжували по двоє рисенят і виховували їх у лігвах, облаштованих на деревах, полюючи на домашню птицю та ягнят. Якщо запис єпископа-мандрівника є достовірним, це означає, що рись вижила в Шотландії значно довше, ніж вважалося раніше.

А як щодо рисі в Європі?

Євразійська та іберійська рисі вважаються ключовими європейськими видами, поряд із вовками, зубрами й бобрами, оскільки вони допомагають контролювати чисельність інших видів і змінювати оселища на користь біорізноманіття. Вони стають дедалі важливішим економічним ресурсом для екотуризму (туризму, пов’язаного зі спостереженням за дикою природою). Починаючи з 1970-х років, євразійських рисей із популяцій Румунії, Болгарії та шведської Лапландії поступово реінтродукували в Швейцарію, Словенію, Францію, Італію, Чехію, Хорватію, Німеччину, Польщу та Австрію.

У 2000 році Національний парк Гарц у Німеччині розпочав переселення рисей. Опитування, яке 2016 року провела організація Lynx UK Trust (на підтримку її пропозиції щодо пробного випуску в Кілдерському лісі в Нортумберленді), показало: понад половина відвідувачів зазначили, що саме можливість побачити рись стала важливим чинником їхнього рішення відвідати Гарц. За оцінками експертів, туризм у цьому регіоні приносить до 13 мільйонів фунтів стерлінгів щорічно.

У 2001 році в Іспанії та Португалії Міжнародний союз охорони природи (МСОП) підрахував, що чисельність іберійської рисі скоротилася до 62 особин. Розпочалися масштабні зусилля з відновлення середземноморських чагарникових і лісових оселищ, створення екологічних коридорів, безпечних переходів через дороги та підвищення обізнаності місцевого населення про важливість збереження рисей. До 2024 року площа придатних для життя територій збільшилася з 49 км² до щонайменше 3320 км², а популяція оцінювалася у понад 2000 особин.

Один із прикладів — містечко Мертола на півдні Португалії. Раніше це було популярне мисливське угіддя, і місто зазнало значних фінансових втрат, коли зацікавленість полюванням зменшилася. Мисливські господарства, природоохоронці та міська рада спільно вирішили розвивати екотуризм. Із двох рисей, вирощених у неволі й випущених 2014 року, до 2023-го популяція розрослася до 291 особини. Тепер місто приймає відвідувачів з усього світу, які приїжджають помилуватись його квітучими луками, птахами, дикими кабанами і, звичайно ж, іберійською риссю.

Яке майбутнє в шотландської рисі?

Проєкт «Рись — Шотландії» (Lynx to Scotland) — партнерство між організаціями Scotland: The Big Picture, Lifescape та Trees for Life — працює над оцінкою сприятливих умов для реінтродукції рисі та отриманням ліцензії на пробний випуск. Природоохоронні ініціативи такого роду є складними та тривалими. Реінтродукція євразійського бобра в Шотландії розпочалася з дослідження доцільності, проведеного організацією NatureScot у 1995 році, але лише в листопаді 2016 року було надано дозвіл боброві залишитися в країні. За останні три десятиліття до своїх природних оселищ успішно повернули й інші види — орлани-білохвости, лісові куниці, дикі кабани, руді шуліки та авринія (метелик); це лише кілька прикладів, але кожен потребував часу й ретельної підготовки.

Тож рись навряд чи з’явиться у Великій Британії найближчим часом, але оптимізм не згасає. Щоб сприяти обговоренню, проєкт «Рись — Шотландії» створив фокус-групу «Рись», яка об’єднує представників різних сфер і має на меті оцінити переваги та проблеми реінтродукції й з’ясувати, чи можна подолати потенційні перешкоди.