Майбутнє іберійської рисі в Іспанії не гарантоване попри значне зростання чисельності

Попри вражаюче відновлення чисельності іберійської рисі в природних оселищах материкової Іспанії за останні роки й вилучення виду зі списку видів, що перебувають під критичною загрозою зникнення, подальша життєздатність популяції досі не гарантована.

На цьому наголошують автори дослідження, проведеного Біологічною станцією Доньяна (EBD-CSIC), яке засвідчує, що популяція рисі досі не перебуває в цілковитій безпеці.

Для забезпечення генетичної життєздатності виду необхідно мати понад тисячу плідних самиць і зміцнити зв’язки між ареалами.

Дослідження акцентує увагу на проблемі, пов’язаній із генетичним чинником, поряд із багатьма іншими загрозами для іберійської рисі, серед яких загибель під колесами автомобілів, скорочення популяції кролів, фрагментація середовища існування й зміна клімату.

Позитивна динаміка

Завдяки програмам реінтродукції й охорони популяція іберійської рисі демонструє позитивну динаміку впродовж останнього десятиліття: близько 1 660 особин у дикій природі порівняно з менш ніж сотнею особин у 2002 році. Тоді залишалися лише дві ізольовані субпопуляції рисі — у Доньяні та Сьєрра-де-Андухарі у провінції Хаен.

Дослідник EBD-CSIC Хосе Антоніо Годой, автор роботи, зауважує, що «відновлення виду залежить не лише від абсолютної чисельності популяції, а й від рівня генетичного різноманіття, необхідного для його виживання».

У дослідженні зазначено, що для довгострокової генетичної життєздатності іберійської рисі необхідно збільшити чисельність субпопуляцій на 50–200 %, що підвищить рекомендовану кількість плідних самиць до 1 100.

Крім збільшення чисельності самиць, потрібно створити до восьми нових субпопуляцій.

Нині таких субпопуляцій п’ять, і в межах проєкту LIFE LynxConnect триває реінтродукція у Сьєрра-де-Арані (Гранада) та Лорці (Мурсія), однак автори дослідження вважають цього недостатньо.

Автори дослідження визнають складність досягнення цих цілей у середньостроковій перспективі через значну вартість створення нових субпопуляцій і брак придатних територій із достатньою кількістю кролів — основної здобичі рисі.

Попри це, іберійська рись уже заселяє частину оселищ, які спочатку не вважалися оптимальними для виду, тож можуть з’явитися нові можливості для досліджень.

Насамкінець, дослідження наголошує на необхідності сприяти міграції цих тварин, створюючи екологічні коридори, які з’єднуватимуть субпопуляції й забезпечуватимуть генетичний обмін (8–15 особин у кожному поколінні), враховуючи, що рисі здатні долати сотні кілометрів.