Охороняючи охоронців Гімалаїв

У льодових пустелях Високої Азії снігові барси ковзають по снігу, мов тіні, а моторошне виття гімалайських вовків лунає поміж скель.

У Непалі мешканці високогір’я досягли крихкого балансу між власним добробутом і дикою природою, співіснуючи з цими двома невловними гімалайськими хижаками. Снігові барси населяють круті схили на висотах 3000–5500 м, а вовки тримаються відкритих лугів і гірських пасовищ.

Їхні ареали частково перетинаються, тому снігові барси й вовки мають спільну трофічну базу. Снігові барси полюють здебільшого на сибірських козерогів, нахурів і гімалайських тарів, тоді як вовки — на різноманітних великих і середніх копитних — як диких, так і свійських, зокрема на яків та нахурів.

«Щільність популяції снігових барсів у регіоні тісно пов’язана з чисельністю їхньої дикої здобичі, — пояснює Чару Датт Мішра з Фонду охорони снігового барса. — Щоб упіймати здобич, їм доводиться зробити до 25 невдалих спроб».

Як верхівкові хижаки, снігові барси перебувають на вершині трофічного ланцюга і є знаковими представниками своїх екосистем. Тому охорона снігових барсів сприяє збереженню цієї вразливої гірської екосистеми, якій нині додатково загрожує кліматична криза.

«Здоров’я екосистеми можна оцінити за наявністю снігових барсів і вовків на певній території, — каже Сандживані Йонзан з організації „Охорона дикої природи Непалу“. — Чисельність хижаків залежить від здорової популяції здобичі, що свідчить про збалансовану та процвітаючу екосистему».

Непал посідає провідне місце в збереженні снігових барсів у регіоні та має найвищу щільність їхньої популяції: дослідження, проведене минулого місяця, зафіксувало 397 особин. Це вражає, зважаючи на те, що на Непал припадає лише 2 % ареалу виду в Центральній Азії та Гімалаях.

Снігових барсів часто називають «привидами Гімалаїв», і їхня охорона — так само, як і захист інших хижаків, зокрема вовків, — потребує активної підтримки місцевих громад. Цих великих котячих нерідко вбивають у відповідь на напади на худобу.

Мішра захистив докторську дисертацію, досліджуючи снігових барсів у долині Спіті в Індії, і пригадує випадок, коли місцеві жителі спіймали й убили снігового барса. «Коли я запитав чому, вони пояснили, що їм бракує ресурсів і можливостей для захисту від барсів, які вбивали їхню худобу», — каже він.

Згодом ця сама громада в Спіті здобула можливості й мотивацію долучитися до охорони природи та, на знак визнання, торік у Нью-Делі отримала премію «Wildlife Tourism Award». «Коли громади належно заохочують до співіснування з дикою природою, природоохоронні зусилля зазвичай увінчуються успіхом», — додає він.

Оскільки людство дедалі більше зосереджується на економічному розвитку, розрив між людиною та природою зростає, а біорізноманіття скорочується. Конфлікт між людиною та дикою природою, надмірний випас худоби, браконьєрство, а тепер і кліматична криза — ось головні виклики.

У природі життєві цикли більшості рослин і тварин повторюються: ресурси постійно переробляються та відновлюються. Натомість люди діють лінійно, створюючи відходи, які порушують цю природну рівновагу. Інфраструктура та супутня господарська діяльність лише поглиблюють ці проблеми.

Культурні настанови відіграють вирішальну роль у підтримці зусиль зі збереження природи. У багатьох громадах снігові барси мають духовне значення — їх називають «улюбленцями богів». Таке культурне шанування сприяє терпимому ставленню до цього виду, попри ризики, які він становить для худоби.

Завдяки такій культурній традиції Непал має відчутну перевагу в громадських зусиллях із охорони природи, на відміну від регіонів, де домінує ворожіше ставлення.

Гімалайські вовки, однак, не мають подібних культурних асоціацій, тому на них нерідко безжально полюють. Проєкт «Гімалайські вовки», який у Верхньому Хумлі очолює дослідник Нареш Кусі, зосереджується на вивченні їхньої екології та сприяє співіснуванню через просвітницьку роботу та альтернативні джерела доходу.

«Добробут людини глибоко вкорінений у природі. Корінні громади слід наділити повноваженнями й активно залучати до природоохоронних зусиль», — каже Мішра.

Новий документальний фільм «Сестри снігового барса» розповідає надихаючу історію двох непальських жінок — Тензін Бхуті Ґурунґ та Тшерінґ Лхаму Лама, які присвятили себе захисту снігових барсів у регіоні Долпо. Вони розробили трекінговий маршрут «Стежка снігового барса», аби сприяти екотуризму та підвищити обізнаність суспільства про необхідність відновлення балансу між людиною та природою.

Як каже Йонзан: «У природі існує закон взаємопов’язаності та взаємозалежності, який необхідно зберігати для підтримання рівноваги».