Сліди укусів лева на 1800‑річному скелеті підтверджують, що гладіатори билися у Римській Британії

Дослідники порівняли сліди укусів на скелеті віком 1800 років, знайденому у Великій Британії, зі слідами укусів різних тварин і дійшли висновку, що людину, ймовірно, вкусив лев.

Гладіаторські бої, мабуть, є однією з найяскравіших і найромантизованіших рис культури Стародавнього Риму. Історичні тексти, барельєфи, кераміка та мозаїки зображують воїнів, що билися не на життя, а на смерть за свободу та славу, часто борючись з екзотичними звірами перед натовпами захоплених глядачів. Хоча гладіаторські арени, як-от Римський Колізей, збереглися протягом тисячоліть, самі гладіатори залишили по собі мало археологічних свідчень, а ще менше — доказів їхніх легендарних боїв із тваринами.

Дослідники з Ірландії та Сполученого Королівства виявили перші в Європі матеріальні докази гладіаторських боїв із тваринами часів Стародавнього Риму: людський скелет зі слідами укусів на тазовій кістці, ймовірно, залишеними великою кішкою. Скелет знайшли поблизу Йорка у Великій Британії, на території, що вважається похованням гладіаторів.

«Упродовж багатьох років наше розуміння римських гладіаторських боїв та видовищ із тваринами значною мірою ґрунтувалося на історичних текстах і мистецьких зображеннях», — зазначив у пресрелізі Тім Томпсон, антрополог Мейнутського університету. «Це відкриття дає перші прямі матеріальні докази того, що такі події справді відбувалися, і змінює наші уявлення про культуру розваг у Римській Британії».

Археологи розкопали цей скелет раніше, а сьогодні оприлюднили результати його дослідження в журналі «PLOS ONE». Його знайшли на Дріффілд-Терас — місці поховання віком приблизно 1800 років, яке, на думку вчених, могло слугувати цвинтарем гладіаторів у Римській Британії. Серед інших доказів — численні скелети молодих чоловіків міцної статури з усієї імперії, які мали різні загоєні травми.

Чоловікові було 26–35 років, і він мав певні проблеми зі здоров’ям. Його знайшли під шаром кісток коней. Команда археологів і остеологів, очолювана Томпсоном, створила 3D-модель слідів укусу на тазовій кістці чоловіка. Порівнявши ці сліди зі слідами укусів різних тварин, дослідники дійшли висновку, що ушкодження завдав великий представник родини котячих, можливо, об’їдаючи тіло після смерті чоловіка.

«Сліди укусів, які, імовірно, залишені левом, свідчать про те, що скелети, поховані на цьому цвинтарі, належали гладіаторам, а не солдатам чи рабам», — повідомила у пресрелізі Малін Голст, співавторка дослідження та остеоархеологиня з Йоркського університету: «Сліди укусів уперше з погляду остеології підтверджують взаємодію людини з великими хижаками під час боїв або видовищ у римському світі».

Чоловік, імовірно, був бестіарієм — зазвичай це були злочинці або в’язні, засуджені до бою з тваринами на очах у публіки, без належної підготовки чи захисту.

«Ми, ймовірно, ніколи не дізнаємося, що спонукало цього чоловіка вийти на арену, де, як ми вважаємо, він бився для розваги інших», — зазначив у коментарі для журналу «PLOS ONE» Девід Дженнінґс, генеральний директор організації «Йоркська археологія». «Але примітно, що перші остеоархеологічні докази такого типу гладіаторських боїв виявлені так далеко від Римського Колізею, який був би своєрідним стадіоном „Вемблі“...» Дженнінґс не брав участі в дослідженні.

Хоча археологи ще не виявили амфітеатру в цьому районі, дослідження все ж засвідчує, що гладіаторська культура поширилася до найвіддаленіших куточків імперії. Це також підтверджує присутність соціальної, політичної та військової еліти у римському Йорку — верств суспільства, які вимагали таких вишуканих і жорстоких розваг.