У книзі зібрано історичні свідчення про зустрічі з пумами в Мічигані

У 1892 році жінка залишила свою малу дитину спати у возі, поки сама збирала ожину неподалік у містечку Фергус, округ Сагіно. Повернувшись незабаром, вона побачила жахливу картину: дитина зникла, а на її місці залишилася калюжа крові.

Цю історію вперше опублікувала газета «Кроуфорд Аваланч». Очевидці стверджували, що бачили в околицях тварину, схожу на пантеру. Ця та інші подібні історії стали основою нової книги Аарона Веселенака «Стрибки пантери: історичні свідчення нападів великих кішок у Мічигані» (видавництво Mission Point Press, $17.95).

Пуми, яких у Мічигані іноді називають пантерами, вважали винищеними на початку ХХ століття — останнього представника виду, за наявними даними, вбили мисливці. Однак, як зазначає Веселенак, який мешкає в містечку Оквок поблизу Роджерс-Сіті, століття непідтверджених спостережень викликало суперечки щодо їхньої присутності.

Сьогодні представники природоохоронних відомств підтверджують, що в штаті є пуми, але вважають, що вони, ймовірно, прибули з інших регіонів, а місцевої популяції не існує.

У книзі Веселенака поєднано його захоплення цими тваринами з історіями зустрічей, взятими з газет та архівів. Хоча описані напади можуть створити негативний образ пум, автор вважає, що такі випадки допомагають довести їхнє існування та привертають увагу читачів.

«Це зацікавлює людей. Більшість, прочитавши книгу, зрозуміє: навіть якщо ця тварина іноді — дуже рідко — шкодить людям, вона гідна нашої любові, поваги та захисту», — говорить Веселенак. Він наголошує, що пум не варто ненавидіти лише через їхній хижацький інстинкт.

На думку автора, важливо вивчати всі аспекти життя цих тварин, навіть неприємні. «Їхня природа змушує їх уникати людей, але винятки бувають завжди», — додає він.

Під час написання книги Веселенак надихався дослідженням 2006 року. Це дослідження вперше надало наукові докази присутності пум у Мічигані. Керівником цього дослідження був Патрік Рущ, який тоді працював у Мічиганському центрі охорони дикої природи (Бат).

«Мене попросили це зробити люди, які бачили пум, але їх висміювали природоохоронні органи та місцева преса», — розповідає Рущ. Спочатку він вважав дослідження марним, але знайшов екскременти, які, за висновками дослідників, належали пумам. Генетичний аналіз підтвердив: частина зразків дійсно була від цих тварин.

Веселенак переконаний, що пуми ніколи не зникали з Мічигану. У своїй книзі він прагне привернути увагу до цих хижаків і сприяти їхньому захисту.

«Не варто їх винищувати лише через можливу загрозу. Тварини не винні. Вони мають чисті душі, щирі серця та розум», — підсумовує автор.